Розділ 1 — Почуття, якими не можна поступитися

Автор: Ямамото Такеші

Ілюстратор: Асахіна Хікаґе

Переклад з японської: DeAM

https://t.me/DeAMtranslator

Матеріал надається безкоштовно для приватного ознайомлення. Права на інтелектуальну власність належать їхнім законним власникам. Перекладач є лише інтерпретатором тексту і не несе відповідальності за зміст роботи.

Сюжет є художньою фантазією. Усі події, ситуації та персонажі, їхні дії та мотиви, є вигаданими.

Епізод 1. Почуття, якими не можна поступитися

Цей час характеризується більшою кількістю повернень, ніж видач книг, і оскільки бібліотека відчинена ненадовго, робота тут напруженіша, ніж під час обідньої перерви.

У післяурочний час у шкільній бібліотеці Тояма Юкі виконував свої обов'язки члена бібліотечного комітету, стримуючи сонливість після обіду.

Поки Тояма виглядав зайнятим, обслуговуючи учнів, які один за одним приходили повертати книги, дві дівчини, що сиділи навпроти одна одної за столом у бібліотеці, кидали на нього палкі погляди.

Одна з них — Такаї Юмі, витончена й чарівна красуня з зачіскою боб . Вона не вирізнялася зухвалістю, була беземоційною, випромінювала таємничу атмосферу та трималася як зразкова учениця.

Інша — Уехара Маріка, ефектна красуня з гарною фігурою та довгим світлим волоссям із легким перманентом на кінчиках. Її шкільна форма була недбало розстебнута, вигідно підкреслюючи пишні груди та злегка відкриваючи спокусливу улоговинку.

Завдяки своїй зовнішності та доброму характеру Маріка була популярною в класі, і багато хлопців виявляли до неї симпатію. Юмі ж відтоді, як змінила зачіску з довгого волосся на боб та зняла окуляри, оновивши свій образ, теж таємно ставала дедалі популярнішою серед хлопців класу.

І хоча дві найпопулярніші красуні класу сиділи навпроти одна одної, розмови між ними не було. У повітрі витала атмосфера, в якій вони ніби стримували та прощупували одна одну.

Маріка не упустила момент, коли черга біля стійки реєстрації в бібліотеці зникла, а повернення книг нарешті призупинилося. Вона одразу ж підбігла до стійки, де перебував Тояма.

— Слухай, Тояма, не хочеш погуляти сьогодні після школи?

Схоже, сидячи за столом, Маріка вичікувала слушної миті, коли учні розійдуться, щоб заговорити з Тоямою.

— Е ? Сьогодні після уроків?

— Ага, мені треба дещо купити, тож хотіла попросити тебе скласти мені компанію.

Насправді Маріці не потрібно було нічого купувати, їй просто потрібен був привід, щоб запросити Тояму.

— Е-е… після уроків я…

— У Юкі зараз справи зі мною, тому вибач, Уехаро-сан.

Відповідь Тоями перервав до болю знайомий голос. Здивована цим Маріка обернулася.

— Та-Такаї-сан?!

Там стояла Юмі, яка замість Тоями без дозволу відхилила запрошення Маріки.

Між трьома запанувала тиша, після чого Маріка знову заговорила:

— Тояма, ти домовлявся з Такаї-сан?

Маріка спрямувала на Тояму погляд, яким ніби намагалася перевірити, чи вона в чомусь не помиляється.

— Т-так! Сьогодні ми домовлялися з Такаї… Вибач, хоч ти й запросила мене. Іншим разом.

— …Гм, зрозуміло. Якщо вже була попередня домовленість, то нічого не поробиш, не переймайся.

Тоямі здалося, що спина Маріки, яка з цими словами вийшла з бібліотеки, виглядала дещо самотньою.

— Такаї… Що сталося? Ми ж ні про що не домовлялися, чого ти раптом таке кажеш?

— Юкі хотів погуляти з Уехарою-сан?

— Та ні… не те щоб хотів…

— Ось як… Тоді я почекаю там, поки ти закінчиш роботу в бібліотечному комітеті.

Юмі повернулася за стіл бібліотеки і знову взялася за читання. Через її беземоційне обличчя неможливо було збагнути почуття дівчини, але за цим вчинком Тояма відчув, що в ній палав дух суперництва з Марікою.

Завдяки допомозі Юмі з поверненням книг, Тояма зміг завершити роботу раніше, ніж зазвичай. Зачинивши бібліотеку, вони разом ішли коридором до учительської, щоб повернути ключ.

— Дякую за допомогу, виручила.

— Нічого, мені подобається розставляти книги. Коли повертаєш їх на полиці, можна розгледіти корінці різних книжок.

Як і належить постійній відвідувачці бібліотеки, закохана в книги Юмі, здавалося, відчувала щастя від одного лише споглядання корінців. Людині, яка не цікавиться книгами, цього, мабуть, не зрозуміти. Проте Тояма, який був членом бібліотечного комітету і любив книги, чудово розумів це відчуття.

— О, я це розумію. Хоч і бачиш їх постійно, але щоразу, повертаючи книги на полицю, робиш якесь відкриття. Думаєш: «О? Хіба на цій полиці була така книга?», чи щось таке.

— Я теж майже щодня розглядаю полиці в бібліотеці, але щоразу, як приходжу, знаходжу щось нове. Тому я люблю паперові книги.

— Це точно, таке властиво саме паперовим книгам. В електронних виданнях подібного не відчуєш.

— Угу, а ще мені подобається запах паперу, тому в бібліотеці я заспокоююся.

Розділяючи це почуття Юмі, Тояма мовчки кивнув.

Поки вони йшли до учительської, розмовляючи з Юмі про книги, час пролетів непомітно. Для Тоями це були приємні хвилини.

— Вибачте за турботу.

Тояма відчинив двері учительської і разом із Юмі попрямував до столу вчительки Міямото.

— Міямото-сенсей, робота в бібліотеці закінчена, я прийшов повернути ключ.

— О, Тояма-кун, дякую за роботу… Ой? Сьогодні з тобою Такаї-сан?

Учителька Міямото, побачивши Юмі, яка ніяково трималася позаду Тоями, здалася трохи здивованою. Напевно тому, що для Юмі було рідкістю ходити з кимось разом.

— Так, вона допомогла мені з фінальним прибиранням.

— Ось як, дякую тобі, Такаї-сан.

— Та ні… я просто випадково залишилася в бібліотеці до кінця, і оскільки розставляти книги на полиці здалося важкою справою…

— Це справді дуже допомогло. Одному розбирати таку кількість важко.

— І все ж мені дивно, чому в комітеті лише один представник від класу, — озвучив Тояма те, про що думав уже давно, звернувшись до вчительки Міямото.

— З цим пов'язано багато різних обставин… Але ми якраз розглядаємо можливість збільшити кількість членів бібліотечного комітету до двох від кожного класу, тож коли цей час настане, Такаї-сан, висувай свою кандидатуру.

— Т-так… Добре…

Останнім часом Юмі хоч і почала потроху спілкуватися з людьми, та від такої раптової пропозиції вона, схоже, розгубилася, не знаючи, як правильно зреагувати.

— Хі-хі, Такаї-сан чудово підійшла б для бібліотечного комітету.

Юмі хоч і ходила до бібліотеки майже щодня, Тояма задумався, чи справді вона зрадіє роботі члена комітету. Адже з її погляду це зменшить час на саме читання.

— Тоді ми підемо додому, а все інше залишаємо на вас.

— Я ще перевірю бібліотеку, так що повертайтеся обережно.

— Добре, до побачення.

Тояма та Юмі передали ключ від бібліотеки вчительці Міямото і вийшли з учительської.

◇

Нацукі, я йду вперед!

— А-а-а, братику, зачекай на мене~ Ти що, збираєшся покинути свою милу молодшу сестричку~?

— Чому ти, прокидаєшся раніше за мене, але вічно збираєшся в останню мить?

Ранок у домі Тоями завжди починався з цієї перепалки. Щоранку Нацукі прокидалася раніше за Тояму, але через свою повільність дівчина незмінно залишалася позаду брата.

— У дівчат купа часу йде на збори. Братику, ти зовсім не тямиш у жіночій психології, тому й не користуєшся популярністю… чи все-таки користуєшся……? Ні, ну але та красуня з великими цицьками, вона ж…

Нацукі, мабуть, згадавши про когось, щось бубоніла собі під ніс.

— Я пішов!

Тояма, не маючи часу панькатися з нею, залишив Нацукі, вийшов із передпокою і попрямував до школи.

— А-а! Нацукі теж піде з тобою!

Схопивши сумку, Нацукі поспіхом вибігла за Тоямою з передпокою.

— Ха-ха… я… я вважаю, що братик мав би бути трішки добрішим до своєї сестрички!

Нацукі, яка, схоже, бігла навздогін, важко дихала й висувала якісь незрозумілі претензії.

— Як на мене, я досить добрий до тебе. Навіть, мабуть, трохи занадто розбалував…? І взагалі, у тебе, як завжди, геть немає витривалості.

— Ось у цьому всьому! Ти недобрий! Братику, схаменися й подумай над своєю поведінкою!

З цими словами Нацукі притулилася до Тоями й узяла його під руку.

— Ну-ну, добре…

Через те, що подібні сцени відбувалися майже щодня, Тояма вже звик до поглядів інших учнів дорогою до школи і майже не звертав на це уваги.

— Доброго ранку, Тоямо!

І тут до Тоями озвалася дівчина, яка була ще однією причиною прикутих до них поглядів.

— Уехаро-сан, доброго ранку.

Останнім часом Тояма став часто зустрічати Маріку по дорозі на навчання.

— А-ах! Цицько-при…

Здогадавшись, що Нацукі збирається бовкнути «цицько-прибулець», Тояма суворо зиркнув на неї.

— Д-доброго ранку, Уехаро-сенпай…

— Нацукі-чян, доброго ранку. Ти й сьогодні липнеш до братика.

— А ви, Уехаро-сенпай, хіба не підстерігаєте мого братика?

— Це… це не підстерігання… просто… ну… я подумала, що Тояма й Нацукі-чян уже скоро підійдуть, от і чекала…

— Саме це й називається «підстерігати».

— Уф…

Слова Нацукі, схоже, влучили в саме яблучко, бо Маріка аж притихла.

— Ми запізнимося, тому ви двоє, ходімо вже.

Оскільки такі розмови стали буденністю, Тояма залишив їх обох і швидко покрокував до школи.

— А-а-а, Тоямо, почекай-но!

— Братику, ти такий шкідник~

Усі троє, галасуючи та сперечаючись, пройшли крізь шкільні ворота. Це теж уже ставало традицією.

— Ну, нам сюди.

Коли вони дійшли до місця, де треба було розходитися з Нацукі, яка вчилася в середній школі, тепер уже Маріка взяла Тояму під руку.

— У-Уехаро-сан? За-зачекай, це привертає увагу, тож, може, не будемо йти під руку?

— А-ах! Уехаро-сенпай, що це ви робите під шумок?!

— Нацукі-чян, не хвилюйся, я під власну відповідальність доведу Тояму прямо до класу.

— Від цього мені якраз і неспокійно!

— Нацукі-чян, бувай.

Ігноруючи обурення дівчини, Маріка потягла Тояму за собою, і вони вдвох зникли в корпусі старшої школи.

Зрештою, Тояма так і дозволив Маріці вести себе під руку аж до самого класу.

— Ну що, Уехаро-сан, може вже відпустиш мою руку?

Поки вони йшли під руку від місця, де розійшлися з Нацукі, і до самого класу, Тояма аж шкірою відчував болючі погляди інших учнів. Маріка була відомою красунею серед усієї школи, тому, коли вона йшла коридором, тримаючи хлопця під руку, це, звісно, привертало увагу. А якщо її супутником був непомітний учень — і поготів.

— А може, прямо так і зайдемо в клас?

— Е? Якщо ми так зробимо, нас неправильно зрозуміють.

— А тобі не хочеться, щоб нас неправильно зрозуміли?

— Ну, це…

— Чи, може… тобі буде незручно, якщо це побачить Такаї-сан?

— ……

— В-вибач… я сказала дурницю…

Коли Тояма нічого не відповів і просто промовчав, Маріка раптом схаменулася, зрозумівши, що бовкнула зайвого, і ніяково відвела погляд від хлопця.

— Ні, все гаразд. Ти не винна, Уехаро-сан.

— Вибач…

Маріка, вирішивши, що Тояма через це засмутився, зовсім понурилася й засумувала.

— Уехаро-сан, зайдемо в клас разом?

— Угу!

Взагалі-то, Тояма сам заварив цю кашу. Бажаючи бодай якось загладити провину за те, що змусив Маріку засмутитися, він вирішив увійти до класу, так і не відпускаючи її руки.

Перед самими дверима класу Тояма завагався й помітно нервував. Якщо вони зайдуть отак, то опиняться в центрі загальної уваги. Можливо, Юмі теж це побачить. Така думка промайнула в його голові, проте Маріка, притиснувшись до його руки, виглядала неймовірно щасливою.

«Ех, будь що буде!»

Опанувавши себе, Тояма разом із Марікою під руку рішуче переступив поріг класу.

— А-ах!

Варто було Тоямі та Маріці з’явитися у дверях, як увага всіх присутніх прикувалася до них. У класі, де до початку уроків панував гамір, на мить наступила тиша, і до вух обох донісся приглушений шепіт:

«Ці двоє зайшли, тримаючись під руку…»

«Вони все-таки зустрічаються?»

«Та ні, не може бути. Напевно, Уехара просто глузує з Тоями».

«Але слухай, ти колись бачив, щоб Уехара робила таке з іншими хлопцями?»

«Якщо подумати, то ні…»

« Отож бо й воно.»

Слова, що долітали до них, свідчили про те, що всі сумнівалися в характері їхніх стосунків.

— Тоямо! Ну ви й сміливці! І все-таки, коли це ви встигли почати зустрічатися?

До Тоями, поплескуючи його по спині, звернувся Окуяма Шота, їхній однокласник. Його репліка вмить змінила напружену атмосферу в класі.

— О-Окуямо-кун?! Ми зовсім не зустрічаємося…

— Звичайні люди, якщо вони не пара, не заходять так відкрито до класу під руку.

— Це… ну…

Слова Окуями були цілком логічними, і Тояма не знайшов, що заперечити.

«Значить, вони й справді зустрічаються… Я так і думав, що тут щось нечисто».

«Ось чому… Уехара так сильно липла до Тоями».

«Заздрю…»

Завдяки єдиній фразі Окуями думка учнів у класі почала схилятися до впевненості в тому, що Тояма та Маріка зустрічаються.

— Маріко, ви й справді зустрічаєтеся? Я чула про це від Шоти, але все одно шокована.

Мастило у вогонь підлила Коджіма Ріе, дівчина Окуями.

— К-Коджімо-сан, і ти туди ж?! Це… це просто ми щойно дуріли втрьох із моєю молодшою сестрою та Уехарою-сан, тож це ніби як продовження, правда ж?

Тояма, який до останнього хотів удати, ніби це все жарти, зустрівся поглядом із Марікою, шукаючи підтвердження своїх слів.

— У-гу… саме так! Ми просто щойно разом із Нацукі-чян дуріли й кепкували з Тоями, тому ми не зустрічаємося.

— Хм-м… Ну, якщо вам так хочеться це піднести, то нехай буде так. Хі-хі, — двозначно підсумувала Коджіма.

«Уехара сказала, що вони не зустрічаються».

«Яке полегшення…»

«Але все одно… заздрю, що він у таких близьких стосунках з Уехарою».

«Ну, це так…»

«Вони виглядають як без п'яти хвилин парочка…»

«Точно».

Хоч Маріка і заперечила все, сприйняття однокласників майже не змінилося.

— Що ж, удачі тобі, Тоямо.

— Окуямо-кун, удачі в чому саме…?

— Хтозна, ти й сам маєш розуміти без слі… Т-Такаї-сан?!

Окуяма відчув позаду чиюсь присутність, обірвав фразу на пів слові й обернувся — там із незадоволеним виглядом стояла Юмі.

— Т-Такаї-сан… У тебе такий страшний погляд, ти через щось сердишся? — з острахом запитав Окуяма в похмурої Юмі.

— Я не серджуся. У мене завжди таке обличчя.

Юмі зазвичай була беземоційною, але зараз її почуття так виразно читалися на обличчі, що це зрозумів навіть Окуяма, з яким вона не дуже близько спілкувалася.

— Я-якщо так, то добре. Тобі потрібен хтось?

На запитання Окуями, Юмі мовчки кивнула й простягнула Тоямі книжку.

— Це книжка, яку я позичала. Дякую, було цікаво.

— А, о…

Щойно Тояма взяв книжку, Юмі, не вимовивши більше ні слова, повернулася на своє місце.

— Ой-ой? Ой-ой-ой… Схоже, справи кепські, Маріко? Здається, з'явилася суперниця?

Коджіма, яка щось відчула з поведінки Юмі, почала дражнити Маріку, намагаючись вивідати правду.

— Та все зовсім не так, Ріе!

— Мені ж не здалося, що від Такаї-сан повіяло якоюсь незвичайною атмосферою?

— Кажу ж тобі, нічого такого немає!

— Ну, якщо ти так кажеш, Маріко, то нехай. Але… Такаї-сан така мила, дивись, щоб його у тебе не забрали.

На ці слова Коджіми, Маріка нічого не відповіла.

— Тож, Тоямо, хто з них твоя справжня любов?

Окуяма, який спостерігав за всім цим, приобійняв Тояму за плече і звернувся до нього тихим голосом, щоб не почули інші.

— О-Окуямо-кун… У нас із ними обома немає нічого такого…

Зважаючи на поточні стосунки між ними трьома, Тояма був геть не в тій ситуації, щоб сказати правду, тому відповів так.

— Я розумію, що ти хочеш це приховати, але, судячи з дій Уехари-сан та поведінки Такаї-сан, думаю, рано чи пізно все випливе назовні.

Як і казав Окуяма, поведінка Маріки щодо Тоями в очах будь-кого виглядала як надмірний тілесний контакт для звичайних друзів протилежної статі. Крім того, Юмі теж, схоже, більше не могла залишатися байдужою до Тоями та Маріки.

— …Я зараз нічого не можу сказати. Вибач, хоч ти й турбуєшся про мене, Окуямо-кун.

— Ось як… Ну що ж… якщо захочеш поговорити, я готовий вислухати й дати пораду у будь-який час.

— Ага, дякую. Так і зроблю.

Проте, згадавши про свої стосунки з Юмі, Тояма найкраще за всіх розумів, що це не та тема, яку можна так просто з кимось обговорювати.

— Звертайся в будь-який момент. Ну що ж… скоро прийде вчитель, треба повертатися на місце.

Ось так у класі поступово почали з’являтися учні, які підозрювали щось неладне у стосунках між Тоямою, Марікою та Юмі.