Розділ 3 — Перший візит

Розділ 3. Перший візит

Минуло близько двох тижнів з того часу, як Тояма вперше зустрівся поглядом із Ре й ною в будинку Такаї, але відтоді він жодного разу не переступав поріг ї х оселі.

Можна було б просто не звертати уваги на присутність Ре й ни вдома і намагатися не видавати жодного звуку, проте обом забракло сміливості на таку зухвалість.

Після уроків Такаї попросила Тояму скласти їй компанію, оскільки хотіла взяти книжку. Закінчивши зі справами в шкільній бібліотеці, вони йшли до станції, щоб повернутися додому.

— Такаї, а твоя старша сестра відтоді так і сидить удома?

— Угу, вона наче й ходить в університет, але ввечері повертається і щодня проводить дома.

— Ось як...

Через те, що ходити в гості до Такаї стало складно, це трохи вплинуло і на настрій Тоями.

— ...Слухай, можна мені сьогодні прийти до тебе, Юкі?

— Е? Просто зараз?

— Так, мені хочеться хоч раз подивитися, де живе Юкі.

«Удома ж має бути молодша сестра... Ну, нічого страшного».

— Тобі можна. Тільки там, мабуть, сестра.

— Дякую. Вибач за мій каприз.

Тояма не розумів, чому Такаї раптом захотіла подивитися на його дім, але оскільки в цьому не було нічого такого, що варто було б приховувати від сестри, він вирішив запросити її.

— То ось де живе Юкі...

Такаї пильно розглядала будинок Тоями і з якоїсь причини була розчулена.

— Заходь, будь ласка. Щоправда, у мене там трохи не прибрано.

— Ви-вибачте за турботу...

Коли Юкі відчинив двері і запросив її всередину, Такаї з напруженим виразом обличчя несміливо переступила поріг дому.

— Братику, з поверненням! Ой... а це хто?!

Почувши шурхіт у передпокої, його молодша сестра Нацукі вийшла зустрічати і здивовано скрикнула, побачивши, що Тояма привів із собою незнайому дівчину.

— Це моя однокласниця.

— Ра-рада знайомству, я однокласниця Юкі, Такаї.

На представлення Тоями Такаї ніяково відрекомендувалася сама.

— Братику... Невже в тебе зараз період неабиякої популярності?

І справді, якщо хлопець приводить додому дівчину, цілком природно подумати, що між ними не просто дружба, тож слова Нацукі були цілком логічними.

— Нацукі, для початку привітайся з Такаї.

— Рада знайомству, я Тояма Нацукі. Дякую, що дбаєте про мого братика.

— Т-так, мені теж приємно.

— Хмм...

Закінчивши з привітанням, Нацукі почала безсоромно роздивлятися Такаї з ніг до голови, ніби оцінюючи її.

— Що-щось не так...?

Поведінка Нацукі змусила Такаї трохи злякатися і затремтіти.

— Братику... А ти привів вельми миленьку дівчину. Груди звичайні... але від талії до стегон — чисті сто балів.

Невідомо, зі скількох саме балів була ця сотня, але, як і сказала Нацукі, Такаї мала середній розмір грудей, проте лінія від талії до стегон була надзвичайно звабливою — це була улюблена частина її тіла для Тоями.

Менше з тим, від таких раптових слів Нацукі Тояма розгубився.

— Щ-що ти таке верзеш?! Такаї, вибач, моя сестра трохи дивна.

Ця ситуація точнісінько повторювала першу зустріч Нацукі з Уехарою, тож Тояма не міг позбутися відчуття дежавю.

— Хі-хі, у тебе кумедна сестричка.

Такаї, схоже, не сприйняла це близько до серця, і Тояма з полегшенням зітхнув.

— Кумедна? Як на мене, це чисте сексуальне домагання.

— Якби це сказав Юкі, то було б домаганням, а від такої милої сестрички — все гаразд.

— Нацукі... Щось тобі забагато прощається.

Якби таке сказали Уехара чи Аїзава, це й справді прозвучало б як домагання, тому цей момент став доказом того, що статус молодшої дівчинки має свої суттєві переваги.

— Ну звісно, адже Нацукі мила! У Такаї-сенпай гарний смак.

— Такаї, не хвали її так сильно, бо Нацукі зазнається, тому давай без фанатизму.

— Юкі, ви з сестрою так добре ладнаєте... Я аж заздрю.

— Саме так! Братик із Нацукі настільки близькі, що іноді навіть сплять разом в одному ліжку!

— Нацукі?! Не кажи речей, які можуть викликати хибне враження!

— Юкі... Ти зазіхнув навіть на рідну сестру...?

— Що значить «навіть»?! Перестань говорити так, ніби я зазіхнув на кількох людей! Я ж тільки з тобою...

Тояма ледве не бовкнув при Нацукі, що вже перейшов межу з Такаї, але в останню мить спромігся зупинити слова, які вже готові були злетіти з язика.

— О-одним словом, Такаї, невигадуй собі казна-що. Я піду трохи приберу в кімнаті, а ти посидь тут і зачекай.

Усе, що не варто було бачити стороннім, він уже сховав, тож усе мало бути гаразд, але для повної впевненості Юкі попросив Такаї зачекати, щоб перевірити кімнату.

— Нацукі, налий Такаї чогось випити. І розвій її хибні думки.

— Добре-добре. Тоді, Такаї-сенпай, Нацукі заварить для вас смачного чаю.

— Ой, Нацукі-сан [1] , не варто так турбуватися через мене.

— Ну що ви, Такаї-сенпай — перша дівчина, яку братик привів додому, тому за чашкою чаю я розпитаю вас про різне.

— Перша... Ось як... Я рада...

Почувши, що вона стала першою дівчиною, яку Тояма привів до свого дому, Такаї мимоволі усміхнулася, і її щоки розслабилися.

— Прошу, Такаї-сенпай.

Коли Нацукі налила чай із френч-преса у чашку, вітальнею розлився ніжний і густий аромат чаю.

— Ой, який чудовий аромат... Ти навіть використовуєш френч-прес, усе так професійно.

— Правда? Нацукі обожнює чай, тому сама ретельно обирає і купує чайне листя.

— Може, і мені спробувати використовувати френч-прес, коли заварюю чай удома?

— На відміну від чайних пакетиків, френч-прес розкриває не лише аромат, але й насичений смак, тому я дуже рекомендую! Якщо хочете, можемо наступного разу разом піти і вибрати?

— Так, буду вдячна, якщо вийде.

— Тоді давайте обміняємося контактами, щоб надсилати повідомлення. Відскануйте цей QR-код своїм смартфоном, Такаї-сенпай.

Успішно обмінявшись контактами, Нацукі з серйозним виразом обличчя повернулася до Такаї.

— Отже... Такаї-сенпай, ви зустрічаєтеся з моїм братиком?

Почувши таке раптове запитання, Такаї не знала, що відповісти, і заніміла.

— ...Я-я і Юкі... Ми не те щоб у романтичних стосунках.

— Хмм... Справді? Як для цього, ви досить близькі, якщо ти кличеш братика просто на ім'я.

— Ц-це... Просто так якось легше його називати, ось воно само собою так і сталося...

Сама Такаї розуміла, що ні вона не казала Тоямі про свої почуття, ні він їй, і вони просто пливли за течією, продовжуючи свої стосунки, тому вона не могла назвати себе його коханою чи дівчиною.

— Ось як... Тоді дівчина мого братика — це все-таки та людина?

— Е?

— Коли вранці я йду разом із братиком, по дорозі до нас часто приєднується одна дівчина з великими цицьками, і далі вони йдуть разом. Я думала, що Такаї-сенпай — його дівчина, але ви кажете, що ні. А якщо подивитися на поведінку цього «цицькозавра», то одразу видно, що вона без тями від братика, тому я й подумала, що, мабуть, це вона.

— О-ось як...

З цієї розповіді Такаї миттєво зрозуміла, що дівчина з великими грудьми — це Уехара, і це її збентежило.

— Але вони ще не виглядають так, ніби зустрічаються... До того ж він ні разу не приводив її додому, тож, схоже, у цього «цицькозавра» поки що гра в одні ворота? Хоча братик, здається, теж не проти... Тож їхні стосунки — це лише питання часу?

Нацукі говорила так навмисно, щоб розхвилювати Такаї. Оскільки стосунки між Тоямою та Такаї залишалися незрозумілими, це був план Нацукі — розворушити її та витягнути правду на поверхню.

— ......

Такаї мовчки слухала слова Нацукі, але всередині неї вже закипало почуття тривоги: якщо все так і залишиться, Тояма рано чи пізно схилиться в бік Уехари.

— Тому, можливо, у вас ще є шанс? Такаї-сенпай?

Нацукі явно кидала виклик Такаї, ніби запитуючи: «Ну і що ви збираєтеся робити?».

— Я... у нас усе не так...

Порочні стосунки «секс-партнерів» стали для Такаї кайданами на шляху до того, щоб стати справжньою парою з Тоямою.

— Такаї-сенпай, вас так легко прочитати. Ви ж любите мого братика?

На це пряме запитання Нацукі Такаї мовчки кивнула. Вона більше не могла брехати власному серцю.

— Тоді вам треба постаратися, щоб не програти. Той «цицькозавр» дуже активна, вона й справді може його відібрати.

Слова Нацукі, схоже, зачепили Такаї за живе, і вона з серйозним виглядом глибоко замислилася над чимось.

— Такаї, вибач, що змусив чекати. Що сталося? Чому ви обидві такі урочисто-серйозні? Ой, Нацукі знову бовкнула якусь грубість?

Побачивши, що Такаї та Нацукі мовчать із глибокодумними і серйозними виразами облич, Тояма запідозрив, що його молодша сестра знову наговорила зайвого.

— Ні, зовсім ні. Ми просто розмовляли про дівчачі справи. Правда ж, Нацукі-сан?

— Саме так, Нацукі теж уміє розмовляти на серйозні теми. За кого ти взагалі мене маєш, братику? Це навіть образливо.

— В-вибач. Нацукі в мене слухняна дівчинка. Моя гордість.

— Саме так.

Подумавши про те, яка ж Нацукі простакувата, адже її настрій покращився від звичайнісінької похвали, Тояма перевів погляд на Такаї.

— Такаї, ходімо вже до моєї кімнати?

— Братику, дивись мені, щоб без усяких там непристойностей у кімнаті.

— Н-не збираюся я нічого такого робити! Не звертай на Нацукі уваги, ходімо вже.

Насправді Тояма потай сподівався, що йому, можливо, вдасться бодай трохи попеститися з Такаї, тож тепер, коли Нацукі наче бачила його наскрізь, він відчув себе ніяково і вирішив якомога швидше піти до кімнати.

—Ось яка, кімната Юкі... Як і думала, тут повно книжок.

Потрапивши до кімнати Тоями, Такаї з непідробною цікавістю закрутила головою, озираючись навколо.

— Та ну, не порівняти з твоєю кімнатою.

— Мені здається, у нас із тобою книжок приблизно порівну.

— Справді? А мені здається, що в тебе їх помітно більше.

— ...Слухай... а непристойних книжок у тебе немає?

— Е? Т-такого немає. Навіть якби й були, я б ні за що не залишив їх лежати на видноті, знаючи, що ти прийдеш. До того ж Нацукі теж іноді заходить до мене.

— Тобі, мабуть, не хочеться показувати таке своїй милій сестричці. Вона, схоже, дуже любить свого братика, тож тобі не хочеться, щоб вона тебе зненавиділа.

— Ну, щодо «дуже любить» — навіть не знаю... Вона завжди так липне до мене, що я іноді думаю, чи немає в неї братського комплексу...

— Не думаю, що у твоєї сестри братський комплекс. Вона просто турбується про свого брата. Як на мене, це ти більше схожий на хлопця з сестринським комплексом.

— Що-о?! Та ну, не вигадуй...

— Юкі, а тобі було б неприємно, якби у твоєї сестри з'явився хлопець?

— Не хочу навіть думати про це... але так, неприємно. Для початку я б влаштував тому типу співбесіду, щоб перевірити, чи гідний він бути її хлопцем.

— Ого... Ну от, ти точно сискон. А твоя сестра з тих, хто щиро порадів би і привітав тебе, якби в тебе з'явилася дівчина, тому в неї немає братського комплексу — вона просто любить тебе і хвилюється.

— Невже це так...?

— Я от теж... мабуть, маю сестринський комплекс.

Такаї раптом зробила неочікуване зізнання.

— ...Чому ти так вважаєш?

— Моя сестра змалечку була талановитою і в усьому найкращою, вона була неймовірно привітною та милою, тому її всі любили. Усі мої близькі друзі зрештою захоплювалися сестрою і віддалялися від мене. Сама того не помічаючи, я опинилася в ситуації, коли і хлопці, і дівчата заводили розмову зі мною лише для того, щоб зблизитися з моєю сестрою. Звісно, сестра не мала лихого наміру, та й я сама з дитинства була такою ж похмурою, як і зараз, тому нічого не вдієш...

Схоже, через почуття меншовартості перед старшою сестрою у Такаї розвинувся комплекс.

— Але зараз усе вже не так, правда?

— Ми із сестрою вчилися в одній початковій, середній та старшій школі, але у нас три роки різниці, тому в середній та старшій школі ми не навчалися одночасно, і в школі її вплив не відчувався... Проте, коли сестра стала старшокласницею, вона часто приводила додому друзів чи свого хлопця, і в нас завжди було гамірно. З сусідньої кімнати сестри було чути, ну... як вона розважається зі своїм хлопцем, тому мені й удома не було спокою. Ось чому я почала ходити до бібліотеки, щоб просто вбити час.

«Ось воно що... Значить, Такаї так любить читати і стала постійною мешканкою бібліотеки саме з цієї причини...»

Слухаючи ці розповіді Такаї про її дитинство, ставало зрозуміло, що її пристрасть до читання почалася як спроба втекти від реальності. Бібліотека стала тим місцем, де вона нарешті знайшла свій куточок.

— Тобі, мабуть, ніяково вислуховувати такі розповіді.

— Зовсім ні. Досі я майже нічого не знав про тебе, а тепер ти поділилася зі мною стільки всього, і я відчув, що ми стали ближчими. Мені це навіть приємно.

— Але ж це була зовсім нудна історія? Звичайна розповідь про те, як я комплексувала через сестру.

— І все одно. Тепер я знаю про тебе ще на одну деталь більше. Цього цілком достатньо. Хоча це й не означає, що я можу щось для тебе зробити...

Тояма щиро висловив Такаї те, що було в нього на душі.

— ...Сьогодні, коли ти представив мене своїй сестрі, я змогла побачити того Юкі, якого раніше ніколи не знала, і це зробило мене щасливою. Я хочу бути ще ближче до тебе, хочу знати тебе краще.

Такаї палким поглядом подивилася на Тояму і заплющила очі. Було одразу зрозуміло, що вона чекає на поцілунок. Тояма, відповідаючи на її бажання, наблизив своє обличчя до її губ.

— Такаї...

— Братику! Я принесла чай!

Саме в ту мить, коли їхні губи мало не торкнулися одна одної, Нацукі без жодного стуку навстіж відчинила двері кімнати.

— Н-Нацукі?! Я ж, здається, просив тебе стукати перед тим, як заходити в кімнату!

— Ой, вибачайте~ Я наче невчасно... Чекайте, ви що, збиралися поцілуватися? Я ж казала, що ніяких непристойностей!

Схоже, їх застукали якраз у той момент, коли вони збиралися поцілуватися.

— Т-та нічого такого ми не робили! Правда ж, Такаї?

— Т-так... Нацукі-сан, ми насправді нічого такого не робили.

— Ну... якщо Такаї-сенпай так каже... я повірю. Але слухайте... ви ж наче не зустрічаєтеся? А як для тих, хто не зустрічається, від вас обох ну ду-у-уже сильно тхнуло романтикою.

— Т-тобі точно здалося, Нацукі.

Нацукі, схоже, уже розкусила, що між ним і Такаї стосунки далеко не дружні, але Тояма вирішив і далі стояти на своєму й викручуватися.

— Ну гаразд, бачу, у вас тут свої секрети, тож більше не розпитуватиму.

— Буду вдячний, якщо так і зробиш.

— Тоді, Такаї-сенпай, відпочивайте тут і ні про що не турбуйтеся.

Нацукі з хитрою посмішкою вийшла з кімнати. Тояма подумав: якщо вона вже так піклується про них, то краще б взагалі дала їм спокій.

— Мда, схоже, у моїй кімнаті нам теж нічого не світить.

— ...Схоже на те.

Звісно, вони розуміли, що зайти надто далеко їм усе одно не вдасться, але обидва сподівалися хоча б поніжитися разом, тому тепер лише розчаровано і знічено усміхнулися.

— Твоя сестра все-таки дуже переймається через тебе. Я забираю назад свої слова про те, що в неї немає братського комплексу. У неї таки бракон... Хі-хі.

— Навіть не знаю, чи варто цьому радіти.

— А чому б і ні? Мій любий братику-сискон!

Такаї щиро і весело засміялася.

Коли час перебування Такаї в кімнаті Тоями добіг кінця і настав час повертатися додому, вони вдвох попрямували до передпокою, де на них уже чекала Нацукі.

— Такаї-сенпай, ви вже йдете? Скоро мають повернутися батьки, тож ви можете побути ще трохи. Залишайтеся краще на вечерю!

— Нацукі, не кажи дурниць. У Такаї теж є справи вдома.

— Мені незручно залишатися ще й на вечерю, до того ж мені справді треба повертатися, бо я маю сама приготувати вечерю вдома.

— Такаї-сенпай сама готує вечерю?

— Угу. Останнім часом сестра теж сидить удома, тому ми готуємо по черзі.

— Ого, як цікаво! Я б теж колись хотіла скуштувати твої страви, Такаї-сенпай.

Схоже, за той короткий час, поки Тояма прибирав у кімнаті, Нацукі встигла зблизитися з Такаї. Вона вже й на вечерю її кликала, і домашні страви скуштувати хотіла — словом, явно тягнулася до неї.

— Нацукі, я бачу, ви з Такаї здружилися, але дивись не завдавай їй клопоту.

— Гей, братику, невже ти сам не хочеш скуштувати страв, які приготувала Такаї-сенпай?

— Ну, взагалі-то хочу... Тим паче, я вже їх їв.

— Е? Братику, що ти щойно сказав?

Він випадково бовкнув собі під ніс, що вже куштував її страву, і Нацукі, здається, це почула.

— Т-та нічого. Нацукі тут багато чого базікає, але ти, Такаї, діли її слова навпіл і не бери близько до серця.

— Ну ти й грубіян, братику! Я вимагаю, щоб ти лагідніше ставився до своєї милої сестрички!

— Такаї, у нас так завжди, тому справді не звертай на Нацукі уваги і спокійно йди додому.

Нацукі поводилася точнісінько так само, як коли вони залишалися вдвох із Тоямою. Зазвичай у присутності сторонніх людей Нацукі намагалася тримати марку і вдягати маску вихованості, але з Такаї вона зблизилася настільки, що в цьому вже не було потреби. Раніше Нацукі дозволяла собі таку поведінку лише перед Уехарою та Окітою.

— Ви справді дуже дружні брат і сестра... Я аж заздрю...

Можливо, Такаї теж насправді хотіла б так само ладнати зі своєю старшою сестрою, але через минулі події та власні комплекси це було не так просто.

— Такаї-сенпай! Сьогодні не вийшло, але наступного разу обов'язково залишайтеся на вечерю!

— Нацукі-сан, дякую тобі за сьогодні.

— Угу, до зустрічі! Ой, і давай на майбутнє без оцього «сан», клич мене просто на ім'я і не треба ввічливих зворотів!

— Добре, домовилися. Нацукі-чян, я ще прийду в гості.

Тояма запропонував провести її до станції, але Такаї відмовилася, сказавши, що сонце ще не сіло і все гаразд.

Попрощавшись з обома, Такаї пішла з дому Тоями.

— Братику, Такаї-сенпай така мила і хороша людина.

Провівши її за поріг, Нацукі повернулася до вітальні та поділилася своїми враженнями про Такаї.

— Це так...

— І все ж... Цицько... ой, тобто Уехара-сенпай чи Такаї-сенпай — кого ти вибереш?

Нацукі прямо запитала, кого з двох — Такаї чи Уехару — збирається обрати її брат.

— ...Я не знаю.

— Га?! Тобі що, подобаються обидві?

— Ну, мабуть, так воно і є...

— Та ти що-о?! Це вже не просто нерішучість, це якийсь кошмар. Я, звісно, чудово розумію, що вони обидві хороші дівчата і красуні, тому вибрати важко, але якщо так триватиме й далі, ти станеш останнім покидьком, який крутить роман із двома дівчатами водночас.

Заперечити словам Нацукі було нічого. Тішило лише те, що з Такаї в нього вже був плотський зв'язок, а з Уехарою ще нічого не було. Проте той факт, що він тримав обох на терезах, залишався незмінним, і це дійсно було підло.

— Ну, я й сам усвідомлюю, що це підло... Але якщо я не можу обрати, то не можу.

— Слухай, братику, ти перед цим відкручувався, але ж ви в кімнаті збиралися поцілуватися, правда? Ви з Такаї-сенпай уже цілувалися?

Спроба поцілунку в кімнаті таки не залишилася непоміченою.

— Ну, хіба що поцілунок, було діло.

— О-ось як... Ну а з Уехарою-сенпай?

— Ні... З Уехарою-сан у мене нічого не бу... а... хоча стривай, вона поцілувала мене в щоку.

— Ну-у... Складно, звісно, судити... Але якщо ви цілуєтеся за взаємною згодою, то Такаї-сенпай — це ж очевидний вибір, хіба ні?

— Усе не так просто.

— Справді?! Не могти визначитися, коли ви вже навіть цілуєтеся, — Нацукі цього не розуміє!

— Коли підростеш, то, можливо, й сама зрозумієш.

— Зрештою все закінчиться тим, що ти не вибереш нікого й обидві тебе кинуть — цілком імовірне майбутнє, як на мене...

— Не каркай...

— Але ж ти сам будеш винен через свою нерішучість, хіба ні?

— Ну, воно-то так, але...

— Я не на твоєму місці, тому не знаю всіх тонкощів... Але вибирай так, щоб потім не шкодувати. Ти ж не можеш зустрічатися з двома дівчатами одночасно, розумієш?

З погляду загальноприйнятого здорового глузду слова Нацукі були цілком слушними. Проте ця трійця — Тояма, Такаї та Уехара — уже от-от готова була вийти за рамки цих суспільних норм. Щоправда, самі вони цього ще не усвідомлювали.

— Так, я розумію...

Зрештою, що б там не казали збоку, приймати рішення доведеться лише йому самому.

[1] Використання суфікса «-сан» до молодшої дівчини тут підкреслює саме дистанцію, скромність та крайню ввічливість Такаї. Вона настільки ніяковіє, що тримає офіційний бар'єр.