Розділ 5 — Незадоволене серце починає шаленіти
Розділ 5 — Незадоволене серце починає шаленіти
Розділ 5: Незадоволене серце починає шаленіти
Після уроків, коли час роботи бібліотеки вже добіг кінця, Тояма впорядковував старі книжки та матеріали в кабінеті бібліотекаря — окремій кімнаті всередині приміщення.
— Цікаво, що робитимуть із цими старими книжками?
Коли надходять нові видання, їх міняють місцями зі старими, а ті переносять на зберігання до окремої кімнати. Тояма працював, буквально засипаний книжками, у кабінеті бібліотекаря, де й зберігалася ця стара література.
Щойно він зосередився на роботі, як почув легке клацання. Повернувши голову до дверей, він побачив, що до кімнати зайшла учениця, яка ще зовсім недавно перебувала в бібліотеці.
— Такаї? Я думав, ти вже пішла додому. Щось забула?
Такаї залишалася в бібліотеці до самого закриття, і перед відходом запропонувала: «Ходімо додому разом», але Тояма відмовився, пославшись на те, що у нього ще залишилися справи. Схоже, Такаї, яка, як він думав, уже пішла, чомусь повернулася.
— Ні, я вирішила допомогти тобі .
— Е ? Ти ж навіть не в бібліотечному комітеті, мені ніяково просити тебе, допомагати ще й із цією роботою.
— Не переймайся. Я просто сама захотіла допомогти.
Останнім часом вона почала допомагати, кажучи, що їй подобається гортати книжки, хоча раніше такого ніколи не було. Що ж це за зміна в її настрої?
— Ось як... Ну що ж, тоді допоможеш мені?
— Угу!
Коли Тояма попросив її про це, на обличчі Такаї з'явилася посмішка, якої вона зазвичай ніколи не показувала. Від цієї посмішки у Тоями мимоволі йокнуло в серці. Такаї зазвичай була майже беземоційною, тому навіть він рідко бачив її усміхненою.
— Тоді я зачитуватиму назви книжок, а ти відмічай їх у цьому списку, добре?
— Добре, зрозуміла.
Почавши впорядковувати книжки, Тояма та Такаї швидко виконували роботу. Удвох справа просувалася вдвічі швидше. «Усе-таки в бібліотечному комітеті має бути двоє людей», — подумав Тояма.
— Завдяки твоїй допомозі, Такаї, ми, схоже, скоро закінчимо. Ти мене дуже виручила.
— Я рада. Мені приємно бачити знайомі з дитинства книжки та дізнаватися про нові назви.
Хоча вона допомагала не через силу, Тояма все одно відчував певну провину, але після цих слів йому стало легше на душі.
— Ой, дивись, яка ностальгічна книжка.
Це була саме та книжка, яку він позичив у Такаї, коли вперше прийшов до її кімнати.
— О, й правда... Вона ж була такою популярною, її ніяк не вдавалося взяти в бібліотеці.
Книжка, яку тримала Такаї, свого часу була настільки популярною, що її постійно хтось читав. Оскільки учні просили збільшити кількість примірників, вчителька Міямото купила кілька штук. Зараз попит ущух, тому на полиці залишили лише одну, а решту сховали на зберігання.
— Так, ця книжка — наш із тобою спогад, Юкі, вона пов'язала нас разом...
Сказавши це, Такаї пильно подивилася на Тояму.
— Ем... а чому ти тоді запросила мене?
Такаї тоді покликала його до себе, сказавши, щоб він зайшов за книжкою. Так він і опинився в її кімнаті. Звісно, на той момент Тояма збирався просто взяти книжку й одразу піти додому.
«Займемося сексом?»
Ці слова злетіли з губ Такаї. Спершу він подумав, що вона глузує з нього, але це був не жарт. І того дня вони вперше переспали.
— Це тому, що... — Такаї запнулася на пів слові. З її вигляду було зрозуміло, що вона вагається, варто про це говорити чи ні.
— Можеш не говорити, якщо не хо...
— ...бо я була щаслива, — Такаї заговорила одночасно з Тоямою, перекриваючи його слова.
— Щаслива?
— Так. І в класі, і вдома я щодня жила як невидимка, наче повітря, але ти, Юкі, помітив мене. Я була щаслива, що ти поставився до мене як до людини.
Що, в біса, вона говоре? Тоямі було важко це збагнути. Навіть у бібліотеці вона завжди була в його полі зору, вони спілкувалися. Вона аж ніяк не була порожнім місцем, дівчина на ім'я Такаї точно існувала для нього.
— Вибач, Такаї, але я не розумію, про що ти.
— Тобі й не обов'язково розуміти. Але для мене це важливо.
— Ось як... Але ж я знав, що ти щодня сидиш на одному й тому самому місці в бібліотеці, і знав, які книжки тобі подобаються. Тому... я бачив тебе щодня, ти ніколи не була для мене просто повітрям.
— Ти помітив мене, коли я була лише повітрям, і подарував мені тілесну подобу.
Від слів Тоями Такаї почервоніла й опустила голову. У цю мить вона так нагадувала ту Такаї, з якою він уперше заговорив у бібліотеці.
— Коли ти покликала мене до своєї кімнати, я дуже нервував. Думав, чи можна мені взагалі заходити.
— Так, я помітила, що ти ніяковів, зайшовши до кімнати дівчини. Я зрозуміла, що ти, бачив у мені людину і жінку. І... мені хотілося дізнатися, чи потрібна я тобі. Тому...
— Тож саме тому, попри те, що це був твій перший раз, ти пішла зі мною на таке?
— Так. І відтоді ти, завжди потребував і бажав мене. Скажи, Юкі, я й зараз тобі потрібна? Ти хочеш мене? Якщо забажаєш, я зроблю для тебе все що завгодно.
Такаї, точнісінько як і першого разу, почала сама розв'язувати стрічку на шкільній формі.
— Такаї...
Побачивши улоговинку грудей та спідню білизну, що визирали з широко розстебнутої блузки, Тояма почав втрачати контроль над розумом. До Тоями, чий погляд був прикутий до цього видовища, Такаї притислася всім тілом. Мабуть, через те, що вона трохи спітніла, Тояма відчув від неї ще сильніший, ніж зазвичай, ніжний жіночий аромат і зовсім заціпенів.
«Мене знову затягує, як і тоді... Але ж це школа!»
Якщо їх побачать за цим у шкільній бібліотеці, звичайним відстороненням від занять може й не обійтися. Головою він розумів, що це табу, але його тіло не могло чинити опір.
— Тоямо, ти тут?
«...!?»
Тієї ж миті, коли лунко відчинилися двері бібліотеки, голос учительки Міямото, яка кликала Тояму, долетів аж до кабінету, де вони перебували. Якщо вчителька зараз відчинить двері, вона застане Такаї в розхристаному одязі. Виправдатися точно не вдасться. Поки Міямото не підійшла ближче, Тояма швидко вискочив із кабінету й прикрив за собою двері.
— Міямото-сенсей, доброго вечора.
— Тоямо, ти вже закінчив упорядкування?
— А, ще зовсім трохи залишилося.
— Ось як. Уже пізно, тож, може, мені закінчити замість тебе?
— Н-ні, поки я буду пояснювати вам, на чому зупинився, я вже сам усе швиденько дороблю.
— Добре... тоді покладаюся на тебе.
Вчителька Міямото на мить завагалася, але все ж вирішила довірити справу Тоямі.
— Т-так! Не хвилюйтеся.
— Тоді я повертаюся до учительської, у мене ще є паперова робота. Як закінчиш, обов'язково замкни двері й принеси ключ.
— Добре, я зрозумів.
Вчителька Міямото вийшла з бібліотеки, так і не зазирнувши до кабінету.
— Ху-у-ух...
Тояма важко зітхнув і безсило сповз на підлогу.
«Я-я думав, усе пропало...»
На його лобі виступив холодний піт, а на обличчі з'явилося полегшення.
«Точно, треба, щоб Такаї негайно пішла звідси».
— Такаї, назовні нікого немає, тож виходить якраз час тобі йти... М-мпф!?
Щойно він відчинив двері й покликав її, Такаї зненацька накинулася на нього з обіймами й затулила йому рот своїми губами. Вона навіть не поправила форму, її блузка так і залишалася повністю розхристаною на грудях.
— Ха-а... Юкі... Як серце калатає?
Відсторонившись від його губ, Такаї, попри небезпеку бути викритими, на її обличчі застиг вираз цілковитого блаженства.
— Т-Такаї, зараз не час для цього...
— Наступного разу ми обов'язково продовжимо.
Такаї швидко поправила одяг і вийшла з бібліотеки.
«Та що з нею останнім часом коїться?»
Вона не просто стала ініціативною: її спроби зайнятися цим без контрацепції чи залицяння просто в стінах школи виглядали в очах Тоями як небезпечна гра з вогнем. Якщо її потяг до нього викликаний лише жагою самоствердження та визнання, то це, безперечно, були дуже викривлені почуття.
◇
Під час обідньої перерви навколо Тоями, як завжди, зібралася компанія друзів, кожен зі своїм бенто.
— Тоямо, тримай, я принесла тобі обід.
Відтоді як Тояма похвалив їжу Уехари, вона почала готувати й приносити йому домашні бенто десь двічі на тиждень.
— Я дуже радий, що ти постійно готуєш для мене, але мені якось незручно... я ж навіть за продукти грошей не даю.
Йому було справді ніяково стільки разів безкоштовно приймати домашню їжу, тому він запропонував заплатити, але Уехара відмовилася.
— Усе гаразд. Це просто практика в кулінарії, тому тобі, Тоямо, нема про що хвилюватися.
Хоча вона й говорила так, насправді Уехара прокидалася рано-вранці саме заради Тоями, щоб приготувати й принести цей обід.
— І все ж таки... Уехаро, ти хотіла б щось? Мені якось не по собі, якщо я не зроблю щось навзаєм...
Відчуваючи незручність через те, що він постійно користується її добротою, Тояма запропонував зробити їй якийсь подарунок.
— Хм... Навіть не знаю, так одразу нічого в голову й не приходить... О, придумала! Давай ти якось у вихідний сходиш зі мною на закупи? І допоможеш мені тоді щось вибрати.
— Д-добре... Якщо тебе це влаштує... Тільки в мене не дуже багато грошей, тому щось дороге я не потягну.
— Я буду рада будь-чому, якщо це подарунок від тебе.
Сказавши це, Уехара розпливлася в посмішці.
— О, привіт, голуб'ята! Ну ви й улаштували тут демонстрацію почуттів посеред обідньої перерви.
— О…Окуямо!? Усе зовсім не так...
У розмову Тоями та Уехари без церемоній втрутився Окуяма. З ним була і його дівчина, Коджіма Ріе. Останнім часом Окуяма та Коджіма дедалі частіше ось так приєднувалися до компанії Тоями, щоб просто побалакати.
— Тоямо, та не соромся ти! Тобі тут домашні бенто готують — та ти ж щасливчик, Уехара так старається. Сподіваюся, ти готовий стати мішенню для заздрощів інших хлопців? До речі, на вас і зараз усі витріщаються.
— А я взагалі-то не дуже люблю привертати до себе увагу...
— Тоямо... А ходімо на хвилинку туди, дещо мені розкажеш.
Окуяма закинув руку Тоямі на плече, щоб Уехара їх не почула, і напівпримусово відвів його трохи вбік.
— Ну то як, у вас із Уехарою все наче на мазі? Вона ж тобі навіть обіди сама готує.
— У нас із Уехарою все зовсім не так... Я радше просто піддослідний, на якому вона тренується куховарити.
— Та бути такого не може! Дівчата готують хлопцям бенто тільки в одному випадку — коли за всяку ціну хочуть зробити їм приємне.
— ......
Тояма, який і сам здогадувався про почуття Уехари, не знайшов що заперечити на слова Окуями й просто промовчав.
Тим часом Уехара та Коджіма вели дуже схожу розмову.
— Ну то як, Маріко? Вас у класі вже майже офіційно вважають парочкою.
— Що-о-о!? У класі справді так думають про нас із Тоямою? Але ж ми навіть не зустрічаємося!
— Маріка так дбайливо готує йому обіди, а Тояма все ніяк не здається?
— Що значить «не здається»... Ці бенто — виключно моя власна ініціатива, я просто нав'язуюся... Іноді навіть думаю, чи не заважаю я йому.
— Хтозна... Дивись, он ті двоє про щось шепочуться. Піду-но розвідаю, про що там розмова.
— Га? Та не варто заради цього спеціально йти...
— Але тобі ж і самій цікаво, правда, Маріко? Про що там Шота шушукається з Тоямою.
— Ну... цікаво, звісно, але...
— От і чудово, я на хвилинку!
Коджіма швиденько підбігла до Тоями та Окуями, які таємниче про щось розмовляли.
— Шушукаєтеся вдвох? Я теж хочу з вами!
— Зараз тут суто чоловіча розмова, так що тобі, зась.
Окуяма відмовив Коджімі, мабуть, вирішивши, що вона прийшла просто поглузувати.
— Але Маріка теж казала, що хоче послухати.
Коджіма висловила потаємне бажання Уехари, яка, вочевидь, дуже хотіла дізнатися, що про неї думає Тояма.
— ...Каже, Уехара теж хоче знати. Ну то як, Тоямо?
— Хоче знати... Що саме?
— Ну як що, це ж очевидно! Що ти сам думаєш про Уехару?
Окуяма та Коджіма, які не знали про складні обставини між Тоямою, Уехарою та Такаї, не мали жодного злого наміру. Вони щиро бажали, щоб у цієї двійки все склалося, тому й проявляли надмірну ініціативу.
— Це...
— Юкі, можна тебе на хвилинку?
Поки Тояма підбирав слова для відповіді, у їхню розмову раптово втрутилася Такаї.
— Т-Такаї?
— Окуямо, Коджімо, вибачте, що перебиваю вас.
— Т-та ні, все гаразд.
Окуяма відчув, що від Такаї віє якоюсь прихованою роздратованістю.
— Т-Такаї, щось сталося?
Тояма, який щойно обговорював Уехару, не зміг приховати свого хвилювання через таку раптову появу дівчини.
— Я хотіла попросити тебе сходити зі мною після уроків до книгарні.
— До книгарні? А, ну... у мене наче немає ніяких справ, тож без проблем.
— Дякую. Тоді зустрінемося після уроків.
— О, Такаї, зачекай! — Окуяма зупинив дівчину, яка, виклавши суть справи, вже збиралася йти.
— Що таке, Окуямо-кун?
— А можна і нам із вами до книгарні?
Окуяма несподівано запропонував піти всім разом.
— Що-о!? Шото, не треба їм заважати, — Коджіма зовсім не зрозуміла, чому Окуяма напрошується з ними, адже Такаї особисто запросила саме Тояму.
— Ріе, тихо, все нормально, —прошепотів Окуяма їй на вухо. — Ну то як, Такаї, ти не проти?
— ...Мені, власне, байдуже, можете йти. Але я збираюся просто купити книжку, тож вам навряд чи буде весело.
На подив, Такаї не відмовила Окуямі.
— Та нічого, все гаразд. Мені просто стало цікаво, що за книжки ти читаєш.
— ...Сьогодні я збираюся купити манґу.
— О, ти читаєш манґу? Це щось новеньке, — здивувався Тояма. Наскільки він пам'ятав, на книжковій полиці в кімнаті Такаї манґи не було.
— Я дізналася, що за новелою, яку я зараз читаю, випустили манґу окремим томом. Мені захотілося її прочитати.
«А й справді, останнім часом Такаї часто брала в бібліотеці ранобе та легку художню літературу», — згадав Тояма. Його дивувало, що вона раптом почала читати ще й манґу, і він не міг цього приховати.
— О, манґа — це чудово. Я теж її люблю. Слухай, а можна я ще й Уехару з компанією покличу?
— ...Роби як знаєш.
Відповідь Такаї була сухою — схоже, перспектива запросити ще й Уехару їй зовсім не подобалася.
— Зрозумів. Вибач, що так напрошуюся.
— Усе гаразд, я не проти.
Було абсолютно незрозуміло, з якою метою Окуяма запропонував піти разом. Такаї, закінчивши розмову, повернулася на своє місце.
— Шото, навіщо ти напросився з ними? — здивовано запитала Коджіма.
— А, Тоямо, слухай, зроби послугу — сходи запитай у Уехари та інших, чи зможуть вони піти з нами після уроків? — Окуяма проігнорував запитання дівчини й натомість звернувся до Тоями.
— А, добре... зараз запитаю.
Тояма, виконуючи прохання друга, попрямував до Уехари та решти, які здалеку спостерігали за їхньою трійцею.
— Ріе, ти питала, навіщо я напросився. Мені здалося, що Такаї якось аж надто ревно стежила за Тоямою та Уехарою.
— А-а, точно... Минулого разу з Такаї теж таке було.
— Отож-бо й воно. Думаю, вона навмисно вклинилася в нашу розмову з Тоямою.
— Тобі здається, що Такаї закохана в Тояму і просто приревнувала через те, що ми говорили про Уехару?
— Ну, наскільки сильно вона закохалася— не знаю, але мені так здалося. Тому я й вирішив це перевірити.
— Перевірити? І що ти робитимеш, якщо це правда?
— Якщо це так, то краще нам не лізти не в свої справи. Буде якось ніяково, якщо ми, нічого не знаючи, підтримуватимемо лише Уехару, а Такаї через це страждатиме. Та й ми виглядатимемо як дурні зі своїм недоречним втручанням.
Окуяма подумав, що їхня підтримка без знання всіх нюансів може виявитися просто ведмежою послугою.
— Справді... Не можна ж підтримувати тільки когось одного.
— Отож. Тоді нам залишається тільки спостерігати збоку.
Вважаючи, що ставати на чийсь один бік нечесно, Окуяма вирішив триматися нейтралітету й просто спостерігати за розвитком подій.
— Але все одно... І Маріка, і Такаї такі милі дівчата. Отримати прихильність від обох одразу — ну й популярний же наш Тояма!
— Ну, згадай, як він заступився за Уехару, коли її цькували, і сам розрулив усе. Він справді хороший хлопець.
— На таке не кожен здатний. Потрібна чимала мужність, щоб так рішуче повестися в тій ситуації.
Вчинок Тоями під час виховної години був палицею з двома кінцями. Як і казала Коджіма, за найгіршого сценарію це могло викликати лише хвилю обурення й погіршити ситуацію.
— А пам'ятаєш, як Такаї підстриглася й зняла окуляри? Мені тепер здається, що вона змінила імідж саме заради Тояму.
— О... а й справді може бути. Вона так раптово змінилася й стала такою стильною, я ще тоді здивувалася, що це з нею. То ось воно що...
— Ну, це всього лише мої здогадки.
Саме тому Окуяма й розраховував, що сьогоднішній похід до книгарні допоможе пролити світло на ситуацію.
— Окуямо, Аїзава та Чіхіро сказали, що мають справи, тому не зможуть піти, — Тояма повернувся саме тоді, коли Окуяма з Коджімою обговорювали його та Такаї.
— Ось як. Ну, а ти, Ріе, йдеш?
— Ні, я не зможу, у мене сьогодні запис до перукарні.
— А, ось воно що. Ну гаразд... Тоді ми підемо вчотирьох: я, Тояма, Уехара та Такаї.
— Ага, розвідай там усе як слід.
— Домовилися.
Як і належить парі, Окуяма та Коджіма розуміли одне одного з пів слова після короткої репліки.
— Коджімо, а що саме розвідати?
Тояма, який геть не розумів, про що мова, здивовано подивився на дівчину.
— Е-е, ну...
— Ти ж мала на увазі, щоб я перевірив, чи вийшов новий том тієї манґи, яку ти читаєш? Правда ж, Ріе?
Окуяма вчасно зорієнтувався й відповів замість Коджіми, яка від несподіванки запнулася.
— Т-так, точно! Я якраз думала, коли там має вийти новий том манґи, яку я хочу прочитати.
— Ось воно що. Ми якраз ідемо до книгарні, тож це дуже вчасно, — схоже, таке пояснення цілком задовольнило Тояму.
— Тоді до зустрічі після уроків. До речі, Тоямо, у тебе ж сьогодні немає чергування в бібліотеці?
— Ні, сьогодні я вільний.
— Чудово, тоді чекатиму з нетерпінням.
— Приглянь там за Шотою.
Ось так і вирішилося, що Тояма, Окуяма, Уехара та Такаї такою незвичною компанією разом підуть до книгарні.
◇
Завершивши пообідні уроки, уся четвірка вирушила до книгарні «Хансейдо», що розташовувалася біля вокзалу.
— Ого, якщо придивитися, ну й здоровенна ж книгарня!
Поки Окуяма вражено дивився на величезну будівлю «Хансейдо», Тояма з іншими, не звертаючи на нього уваги, зайшли всередину й попрямували до відділу манґи. Опинившись там, кожен заходився шукати книжки на свій смак.
— Такаї, знайшла манґу, яку хотіла прочитати?
Тояма звернувся до Такаї, яка зупинилася перед книжковою полицею й розгублено розглядала виставлені томи.
— Угу, знайшла, але...
— Але?
— Попередніх томів занадто багато, я не зможу купити всі одразу.
— Усього... шістнадцять томів, так? Справді, таку кількість за один раз не купиш.
Навіть якщо один том коштує близько 700 єн [1] , загальна сума перевищить десять тисяч. Для Такаї, яка, будучи старшокласницею, ніде не підробляла, це й справді було дуже дорого.
— Мабуть, доведеться збирати її потроху.
— Так, мабуть...
Хоча Такаї зазвичай не виявляла емоцій на обличчі, зараз було чітко видно, що вона помітно засмутилася.
— О! Такаї, якщо ти хочеш прочитати її просто зараз, є спосіб зробити це без особливих витрат.
— Як саме?
— Можна піти в інтернет-кафе й почитати там, — раптом згадав і запропонував Тояма.
— Інтернет-кафе... Я там ні разу не була. Що це за місце?
— Десь 700 єн за три години. До того ж там безлімітні напої, і взагалі його можна використовувати як звичайне кафе, тож це дуже вигідно, — стисло пояснив він Такаї, яка ніколи не бувала в таких закладах.
— Такаї, ти знайшла манґу, яку шукала?
До Тоями та Такаї підбігла Уехара з томиком манґи в руках. Мабуть, збиралася його купити.
— Знайшла, але томів так багато, що всі за раз не купити, — Тояма вказав на назву манґи на полиці.
— А-а... Якщо їх стільки, то сума й справді вийде солідна, — погодилася Уехара, глянувши на назву, куди показував Тояма.
— Тому я й кажу, що якщо піти в інтернет-кафе, то вийде значно дешевше.
— О! Це те місце, куди ми ходили разом із Тоямою?
— Разом із Юкі?
Почувши слово «разом» від Уехари, Такаї ледь помітно повела бровою.
— Ага, ми ходили туди минулого разу після того, як подивилися з Тоямою фільм «Клинок, що нищить демонів». Там так просторо й чисто, і кабінки чудові.
— Кабінки... Юкі, я теж хочу туди піти.
Те, що Такаї виявила інтерес до інтернет-кафе, явно було реакцією-суперництвом щодо Уехари. Це нагадувало історію з бенто: щойно справа стосувалася Тоями, Такаї одразу починала діяти на противагу Уехарі.
— Чудово! Тоямо, ходімо! — Уехара також загорілася ідеєю піти в інтернет-кафе.
— Такаї, ти можеш прямо зараз?
— Угу, можу, — беземоційно відповіла Такаї.
— Я теж не проти... але як щодо Окуями?
— Зараз піду запитаю.
Уехара відійшла від них, щоб відшукати Окуяму.
— ...Такаї, ти останнім часом трохи змінилася. Раніше ти взагалі не читала манґу, і я навіть подумати не міг, що ти захочеш піти в інтернет-кафе.
— ...Я просто вирішила розширити свій кругозір і взяла почитати кілька книжок. Тоді й зрозуміла, що моя нелюбов до цього була безпідставною. Тому... хочу спробувати почитати книжки й інших жанрів.
Схоже, у її душі відбулися певні зміни, і Такаї крок за кроком намагалася змінити себе.
— Ось як. Якщо ти читатимеш різні жанри, то мені буде ще приємніше щось тобі радити, я тільки за.
— Угу, хочу, щоб ти й надалі мені про все розповідав, Юкі.
— Домовилися.
Якщо сфера її інтересів пошириться на ранобе, легку художню літературу та манґу, то це якраз моя парафія, тож я зможу запропонувати їй купу варіантів.
— Тоямо, кажуть, ви збираєтеся в інтернет-кафе? Мені теж було цікаво, давно хотів хоч раз туди зазирнути, — до них підійшов Окуяма, якого привела Уехара.
— Тоді, оскільки я знаю дорогу, ходімо прямо зараз.
— Тоямо, зачекай хвилинку. А ця манґа є в інтернет-кафе? Якщо є, то мені не доведеться її купувати.
— Зараз перевірю. Заодно гляну, чи є там і та, яку хоче Такаї.
Тояма дістав смартфон, зайшов на офіційний сайт інтернет-кафе й забігав очима по екрану.
— Так... Обидві манґи там є.
— Ура! Тоді я поверну цю на полицю.
Уехара віднесла книжку, яку збиралася купити, назад, і вся четвірка рушила до інтернет-кафе.
— Ого, ну й просторо тут! — вигукнув Окуяма, щойно вийшов із ліфта на поверсі, де розташовувався заклад.
— Тут набагато просторіше й чистіше, ніж я уявляла, — Такаї теж виглядала здивованою. Уехара, яку Тояма приводив сюди вперше, свого часу зреагувала точнісінько так само.
— У тутешній відкритій зоні можна вільно пересуватися й спокійно відпочивати.
Зазвичай під інтернет-кафе уявляють закриті кабінки, але тут був вільний загальний простір.
— О, тут навіть місця для пар є. Прямо як у кінотеатрі, — пробурмотів Окуяма, розглядаючи прейскурант на стіні.
— А, ми з Тоямою якраз брали таке місце для пар, коли ходили разом у кіно!
— У-Уехаро!?
Уехара випадково бовкнула про те, що вони сиділи там удвох, від чого Тояма миттєво зніяковів. Вони не робили в тій кабінці нічого непристойного, але перед Такаї йому чомусь стало ніяково.
— Тоямо, то ви брали двомісну кабінку на двох? Сподіваюся, ти не чіплявся там до Уехари?
— Т-та нічого такого я не робив!
— Т-так, усе правильно! Тояма взагалі нічого мені не зробив! — додала Уехара, але її багатозначна відповідь лише підлила мастила у вогонь для збентеженого Тоями.
— Та я ж жартую. Мабуть, наступного разу і я прийду сюди з Ріе.
Окуяма на мить скосив очі на Такаї, перевіряючи її реакцію. Такаї промовчала, але Тоямі здалося, що на її обличчі промайнув дуже складний вираз.
— Ми сьогодні прийшли суто почитати манґу, комп'ютери нам не потрібні, тож влаштуємося у відкритій зоні, добре?
— Навіщо взагалі платити гроші за інтернет-кафе, якщо комп'ютером можна безкоштовно користуватися вдома? — здивувався Окуяма.
— Ну, у когось вдома взагалі немає комп'ютера. До того ж тут стоять потужні ігрові ПК, які чудово тягнуть ігри. Тому ті, у кого домашній комп'ютер заслабкий для сучасних ігор, приходять саме сюди.
Окуяма, Уехара та Такаї зовсім не тямили в поп-культурі та техніці, тож немає нічого дивного, що в них виникали такі запитання.
— Он воно що. З тобою, Тоямо, завжди дізнаєшся щось нове.
— Отож-бо й воно, Юкі справді багато всього знає! Він і мені вже розповів про стільки цікавих речей, — радісно й не без гордості додала Уехара.
— Та ні, я так не думаю...
«Хіба я розповідав Уехарі про таку купу речей? Наче тільки підштовхнув її до читання ранобе, та й усе».
Уехарі було приємно просто розмовляти з Тоямою, незалежно від теми розмови. Але сам Тояма цього ще не розумів.
— Тоямо, годі тобі скромничати, просто прийми це як факт.
Тояма згадав, що надмірна скромність може виглядати як неввічливість.
— Окуямо... Мабуть, ти правий.
— Юкі, нам треба швидше підійти до стійки.
Оскільки вони розбалакалися прямо перед рецепцією, за ними вже почала збиратися черга з інших відвідувачів, тож Такаї поквапила його.
— Ой, перепрошую!
Уся компанія перепросила перед іншими гостями, що чекали позаду, і швидко пройшла реєстрацію.
— Місце розташування потрібної книжки можна знайти через цей комп'ютер. Такаї, а де твої книжки, я знаю й без пошуку, тож ходімо разом.
Тояма пояснив Уехарі, як користуватися пошуковим комп'ютером, і вдвох із Такаї відійшли. Тим часом в Окуями перед автоматом із безкоштовними напоями аж очі загорілися, і він заходився наливати собі всього потроху.
— Так... Здається, це було десь тут...
Тояма, покладаючись на власну пам'ять, шукав потрібну манґу на полицях, де книжки були розставлені за видавництвами.
— О, Такаї, знайшов!
Він досить легко відшукав те, що вони шукали.
— То як, береш усі томи? Якщо прихопиш усе разом, за відведений час точно не встигнеш прочитати.
Те, що вся серія була на місці й ніхто її не розібрав, виявилося справжнім везінням.
— Такаї?
Дівчина не відповіла на запитання Тоями, а натомість раптово притулилася до нього всім тілом.
— Скажи, Юкі... Ви з Уехарою справді нічим таким не займалися в тій кабінці?
На щастя, у проході між стелажами, де вони стояли, нікого не було. Проте в ситуації, коли будь-якої миті міг хтось зайти, Такаї притислася до нього настільки близько, що він відчув її груди на своєму тілі.
— Т-так, справді нічого не було!
— Але ж виходить, що того дня, коли ви ходили з Уехарою в кіно, ви прийшли сюди. А після цього ти прийшов до мене і жадав мене набагато палкіше, ніж зазвичай... От я й подумала, що між вами щось сталося.
Такаї, геть не зважаючи на місце, заговорила про такі пікантні речі. Якби їх хтось почув, то в їхніх стосунках ніхто б і на мить не сумнівався.
— Т-Такаї, давай не будемо про це тут...
— Тоямо, Такаї, знайшли книжки? Я свою вже відшукала!
«...!?»
З початку проходу визирнула Уехара, гукаючи їх.
— А, так, знайшли! Уехаро, йди поки сідай на наше місце, — Тояма поспіхом відсахнувся від Такаї.
— Добре, домовилися.
Оскільки прохід був досить вузьким, те, що вони стояли так близько одне до одного, виглядало цілком природно, тож Уехара, схоже, нічого не запідозрила.
— Хух...
Через те, що Такаї дедалі частіше йшла на зближення, зовсім не думаючи про те, де вони перебувають, Тояма останнім часом постійно балансував на межі серцевого нападу.
— Юкі, наступного разу я хочу посидіти в кабінці для пар. Бо сьогодні я цю манґу точно не дочитаю.
— Т-так, звісно. Наступного разу прийдемо вдвох.
— Угу, я чекатиму з нетерпінням.
Під пильним, благальним поглядом Такаї Тояма просто не зміг їй відмовити. Проте, попри наявність камер спостереження, думка про те, що він опиниться з Такаї віч-на-віч у закритій кабінці, викликала в ньому солодке передчуття.
Зрештою, в інтернет-кафе вони пробули близько трьох годин, але Такаї так і не встигла дочитати все до кінця, бо настав час повертатися додому.
— Сімсот єн за три години, та ще й напої безлімітні — ну й шара! Треба буде якось прийти сюди з Ріе, вона таке любить.
— Справді, дуже дешево. Хоча коли ми з Тоямою брали кабінку, вийшло трохи дорожче. Сюди можна приходити і як у звичайне кафе, тож наступного разу я приведу сюди Міку.
Окуяма та Коджіма були відомі на весь клас як дуже міцна та дружня пара. З поведінки Окуями було чітко видно, як сильно він дорожить своєю дівчиною.
— Такаї, ти в підсумку так усе й не дочитала, — звернувся Окуяма до дівчини.
— Так, але все гаразд. Юкі мене сюди ще раз приведе.
— Т-точно, прийду.
Такаї стояла обличчям до Окуями, але свій погляд і ці слова вона чітко спрямувала на Уехару. Окуяма, без сумніву, відчув, що Такаї сприймає Уехару як суперницю і навмисно наголосила на тому, що саме Тояма її сюди приведе.
— Ну що, ходімо додому?
Окуяма натиснув кнопку виклику ліфта. Двері одразу відчинилися, і вся четвірка зайшла в порожню кабіну.
— Тоямо, наступного разу ми теж маємо прийти сюди вдвох. Звісно ж, у двомісну кабінку, — тихісінько прошепотіла Уехара йому на вухо зі спини, коли ліфт приїхав, а Окуяма з Такаї вже виходили першими.
— Т-так, звісно...
У ситуації, коли поруч йшли Такаї та Окуяма, він просто не міг відповісти нічого більшого.
— Радий був сьогодні поспілкуватися з тобою, Такаї. Вибач, що ми так безпардонно напросилися з вами.
— Ні, все гаразд. Мені теж було весело. Окуямо, побачимося в школі.
— Бувай, Тоямо! Потім ще якось погуляємо після уроків, — попрощалася Уехара з хлопцем.
— Уехаро, Такаї, бережіть себе дорогою додому.
— Ну, нам із Тоямою в один бік. Уехаро, до зустрічі!
Тояма та Окуяма їхали однією залізничною лінією, а Такаї та Уехара — іншими, тому біля вокзалу компанія розійшлася, і кожен попрямував до свого дому.
Тояма та Окуяма, яким було по дорозі, мовчки чекали на поїзд на пероні.
— Слухай, Тоямо.
— Що таке? — звернувся до нього друг із дуже серйозним виразом обличчям.
— Такаї... Вона ж точно небайдужа до тебе?
— Що!? О-Окуямо, ти про що взагалі... — від такого раптового й прямого запитання Тояма геть розгубився.
— Я сьогодні поспостерігав за Такаї й чітко побачив, як у ній палахкотить дух суперництва щодо Уехари.
— Ну, це...
Тояма, якому ні Такаї, ні Уехара не говорили прямо про свої почуття і не пропонували зустрічатися, вважав, що не має права стверджувати щось напевно. Адже все це були лише його здогадки, базовані на їхніх словах та поведінці.
— Схоже, ти й сам усе чудово розумієш, — зробив висновок Окуяма, бачачи, що Тояма не заперечує, а просто мовчить.
— Я не знаю, що зараз коїться між вами трьома, але якщо все так триватиме й далі, скоро про це гудітиме весь клас. Уехара навіть не намагається приховати свою симпатію до тебе, та й Такаї останнім часом постійно вклинюється, варто вам із Уехарою заговорити. З таким розкладом це лише питання часу, коли всі все зрозуміють. Дивись під ноги, бо через заздрощі чи ревнощі інших хлопців ти знову можеш уляпатись у якісь неприємності.
Окуяма, який і не сподівався почути якусь конкретну відповідь від Тоями, просто висловив усе, що думав.
— Так, дякую, Окуямо. Я буду обережним.
— Ага. Я хоч і не знаю всіх деталей і можу лише спостерігати збоку, але якщо виникнуть проблеми — звертайся, поговоримо. Обіцяю тримати все в таємниці.
— Ну... це не та проблема, яку можна вирішити, просто розповівши комусь. Ми маємо розібратися з цим самі, тому я щиро вдячний тобі за підтримку, але розбиратися з цим доведеться нам.
— Ось як...
Після цього хлопці їхали мовчки, аж поки Тояма не вийшов першим на своїй станції, попрощавшись із другом.
◇
У бібліотеці під час обідньої перерви учні, які повертали книжки, розійшлися, і Тояма щойно полегшено зітхнув, як від столів до стійки швидко підійшла одна з учениць.
— Юкі, ти вільний сьогодні після уроків?
Такаї, яка спеціально чекала, поки з бібліотеки підуть усі учні, звернулася до Тоями, що стояв за стійкою.
— Сьогодні? Та наче немає ніяких справ.
— Ось як... Я хочу дочитати ту манґу, яку не встигла минулого разу. Не міг би ти сходити зі мною в інтернет-кафе? Самій мені якось ніяково...
Вона попросила його скласти їй компанію, бо дуже хотіла прочитати продовження. Останнім часом Такаї помітно змінилася порівняно з тим, якою була раніше. Донедавна вони зустрічалися лише в школі або в її кімнаті. Проте відтоді як вона зблизилася з Уехарою та іншими, вони стали частіше кудись виходити разом. Тояма вважав це хорошою тенденцією і був щиро радий за неї.
— ...Добре. Я піду з тобою після уроків.
Тояма не мав нічого проти того, щоб Такаї ставала більш ініціативною, тому варіант відмовити він навіть не розглядав.
— Справді!? Дякую... За все заплачу я.
— Та ні, не треба. У мене там теж є манґа, яку я хотів би почитати.
— Але ж...
— Не переймайся через це. Я й сам думав про те, що хочу знову сходити туди з тобою.
Від цих слів Тоями Такаї, яка досі почувалася ніяково, миттєво повеселішала. Бачачи це, Тояма й сам мимоволі відчув радість на душі.
— Чекатиму з нетерпінням закінчення уроків.
— Домовилися.
Такаї легкою ходою вийшла з бібліотеки. Схоже, вона була справді щаслива.
— Тоямо! Здається, ти зараз не зайнятий... так?
— Уехаро, щось сталося?
Щойно Такаї пішла, до бібліотеки зайшла Уехара.
— Та ось, думала, може, підемо сьогодні додому разом?
Уехара прийшла, щоб запросити його, але, на жаль, у нього вже була домовленість із Такаї.
— Вибач, я вже пообіцяв іншій людині на сьогодні.
— Ось як... Шкода... Ця людина — Такаї?
Коли засмучена Уехара так легко здогадалася, з ким саме у нього зустріч, Тоямі стало трохи прикро.
— Ну... так...
Він мимоволі задумався, як вона дізналася, але коло його спілкування було настільки вузьким, що варіантів залишалося не так уже й багато.
— І куди ви збираєтеся з Такаї?
— Вона хоче дочитати манґу, яку не встигла минулого разу, тому попросила сходити з нею в інтернет-кафе.
Брехати не було сенсу, бо все одно все випливло б назовні, тому Тояма відповів чесно.
— Зрозуміло... Якщо ви з Такаї будете там удвох у закритій кабінці... мені це зовсім не подобається...
Мабуть, Уехара уявила, як Тояма та Такаї проводять час наодинці в ізольованій кімнаті. Що саме вона собі навигадувала, Тояма знати не міг.
— Ой, вибач! Це ж твоя особиста справа, Тоямо, ти вільний робити що хочеш... Гарно вам провести час!
Кинувши ці слова, Уехара різко обірвала розмову й поспіхом вибігла з бібліотеки.
— Ех... Ну й покидьок же я...
Тояма почувався розгубленим через те, що обидві дівчини відкрито виявляли до нього симпатію, а він просто продовжував це приймати. Йому ставало гидко від самого себе — від того, що він не знає, як діяти, і просто пливе за течією.
Після уроків вони прийшли до інтернет-кафе й чекали своєї черги біля стійки реєстрації.
— Юкі, сьогодні я хочу в кабінку для пар, —прошепотіла Такаї йому на вухо.
— Т-так... Давай так і зробимо.
У його голові промайнули слова Уехари, які вона сказала в бібліотеці, але він так і не зміг відмовити Такаї. Він намагався виправдати себе тим, що відмова поранить її почуття, хоча в глибині душі й сам прагнув провести час із нею наодинці.
Під час реєстрації він, як і минулого разу з Уехарою, обрав кабінку з рівною м'якою підлогою, і вони зайшли всередину.
— Ого... Це й справді окрема кімната... — реакція Такаї була точнісінько такою ж, як і в Уехари.
— Але стеля тут відкрита, та й камери спостереження всюди є, — Тояма вирішив натякнути їй на правила пристойності, адже останнім часом Такаї мала тенденцію втрачати контроль незалежно від місця.
— Угу, але якщо зовсім трохи, то нічого ж страшного, правда?
— Т-Такаї... Ти взагалі чула, що я щойно сказав?
Щойно вони зайшли, Такаї одразу ж притулилася до Тоями, який сів на подушку.
— Так, чула.
— Тоді...
Оскільки Тояма в глибині душі теж цього прагнув, він не став чинити сильного опору.
«Ну, гаразд... Якщо ми не будемо цілуватися, то все буде нормально».
У цю мить Тояма знову піддався атмосфері, вигадуючи виправдання, щоб заспокоїти власне сумління.
— Слухай, Юкі... Хочеш зайнятися цим? — прошепотіла вона йому на вухо спокусливим, ніжним голосом.
— З-зайнятися чим?
Тояма чудово розумів значення цих слів, але, намагаючись більше не піддаватися спокусі, удав, ніби не розуміє.
— Я хочу зайнятися сексом...
«...!?»
Такаї без жодних вагань протягнула руку до штанів його шкільної форми — схоже, вона вже повністю втратила голову від пристрасті.
— Т-Такаї, не можна, припини!
Тояма перехопив її руку, яка вже торкалася його нижньої частини тіла, і зупинив її. Робити це тут було занадто ризиковано. Попри всю свою слабкість перед обставинами, Тояма все ще зберігав залишки здорового глузду.
Він відсторонився від Такаї, пересів до комп'ютера, який уже був увімкнений, і заходився щось шукати.
— Такаї, подивись сюди.
Тояма вказав на монітор і покликав її до себе. Він відкрив сайт на кшталт форуму питань і відповідей, де люди ділилися своїм досвідом і розповідали історії про сексуальній досвід в інтернет-кафе та караоке-боксах.
— ......
Такаї взяла мишку і мовчки почала читати запитання та відповіді користувачів. У тихій кабінці лунало лише клацання мишки. Вона зосереджено й мовчки вчитувалася в текст.
— ...Юкі, вибач мені. Я діяла абсолютно безглуздо, ні про що не думаючи.
— Усе гаразд, головне, що ти все зрозуміла.
Тояма показав їй історії старшокласників, яких застукали за сексом в інтернет-кафе чи караоке, після чого їм робили зауваження через внутрішній зв'язок або прямо на виході біля стійки. Серед історій були навіть випадки, коли адміністрація сварила підлітків просто за палкі обійми чи поцілунки.
— Нам треба бути обережними, щоб не завдати клопоту школі чи батькам.
— Угу, я зрозуміла...
Такаї задовольняла свою жагу до визнання та близькості саме через обійми Тоями. Однак після того, як до її дому повернулася старша сестра, займатися сексом у кімнаті стало важко, і це викликало в дівчини тривогу. Причина, через яку вона стала його сексуальним партнером, переплелася з усвідомленим почуттям закоханості, що зробило її емоційний стан нестабільним і призвело до недавніх нерозсудливих вчинків.
— Я піду пошукаю якісь книжки.
Остаточно заспокоївшись, Такаї вийшла з кабінки, щоб підібрати літературу.
— Хух... Добре, що вдалося достукатися до її розуму. Якби все зайшло занадто далеко і нас здали в поліцію, це був би кінець...
Якщо не контролювати свої бажання і просто йти напролом, попереду чекає лише руйнація. Якщо Такаї не може тверезо оцінювати ситуацію через емоції, то саме він має стати тим, хто її зупинить. Переступивши з нею межу, Тояма чітко усвідомлював, що тепер несе за це відповідальність і не має права від неї тікати.
Зрештою, провівши в закладі близько трьох годин, Тояма та Такаї вийшли з інтернет-кафе. Вони трималися за руки, прямуючи до вокзалу. Зараз Тояма був єдиною опорою для Такаї в цьому світі, тому варіант відпустити її руку чи відмовити був просто неможливим.
— Слухай, а туди нам заходити не можна? — Такаї вказала на один із куточків кварталу розваг, що палахкотів неоновими вивісками.
— У любовні готелі в шкільній формі не пускають, та й до того ж у мене просто немає на це грошей...
— Ось як...
Почитавши історії на форумі, Такаї трохи розібралася в ситуації, але, схоже, все одно не полишала надії.
— Та й узагалі... Особам до вісімнадцяти років заборонено користуватися любовними готелями.
— Справді?
— Ага, це прописано в якихось місцевих постановах чи законах.
— А якщо ми будемо в звичайному одязі, нас все одно викриють?
— Хтозна. Якщо вірити тим дописам на форумі, то якщо ти виглядаєш молодше вісімнадцяти, у тебе обов'язково попросять документи для підтвердження особи, тому це навряд чи спрацює.
Місць, де старшокласники можуть усамітнитися для сексу, насправді дуже мало. Історія про школярів, які живуть самі в окремих квартирах — це лише вигадки з лайт-новел. У реальному житті зазвичай доводиться шукати момент і робити все потайки, коли вдома нікого немає з рідних.
Обоє — і Такаї, і Тояма — відчуваючи легке сексуальне незадоволення, того вечора розійшлися по домівках.
[1] 192 грн.