Розділ 2 — Маріка Уехара хоче подружитися

Розділ 2: Маріка Уехара хоче подружитися

◆

У моєму класі є однокласник, якого звати Юкі Тояма.

Тояма — це хлопець із тих, кого називають «інтровертами» або «інь-персонажами»: він доволі тихий, завжди читає книжку і з першого погляду має абсолютно непримітну зовнішність.

І цей, здавалося б, непоказний учень чомусь привернув мою увагу.

Більшість хлопців у класі, особливо з тієї компанії, з якою я спілкуюся, під час розмови при кожній зручній нагоді витріщаються на мої груди, демонструючи свої цілком очевидні хтиві наміри. Та й теми їхніх розмов — суцільні хвастощі та спроби показати себе крутими, аби просто привернути мою увагу, хоча за цим немає жодного глибшого змісту.

А якщо мені освідчується якийсь хлопець і я йому відмовляю, вони з зневагою кажуть, що той «не знає свого місця» чи «не пара мені», абсолютно спокійно поливаючи його брудом. Це така інфантильність, наче вони досі в початковій чи середній школі.

Я просто хочу товаришувати з дівчатами з нашої компанії, а до тамтешніх хлопців, чесно кажучи, мені немає діла.

Проте Тояма був іншим. У той час як багато хлопців постійно кидають на мене погляди , він єдиний не виявляв жодного інтересу, тихо читаючи книгу, наче взагалі не помічав мого існування.

І от із цим самим Тоямою я випадково зустрілася вчора ввечері в місті.

Попри те, що я застала його, коли він купував презервативи в автоматі, він анітрохи не збентежився і абсолютно спокійно продовжив розмову зі мною.

Якщо чесно, в той момент, коли я побачила, як Тояма купує презервативи, у мене в середині виникло неприємне відчуття — але це мій секрет.

Зрештою, коли я почула від Тоями, що ними користуватиметься його старший брат, я сама здивувалася тому, яке полегшення відчула.

Тояма, який від початку й до кінця залишався незворушним і випромінював атмосферу зрілості, — це тип хлопця, якого в моєму оточенні досі ніколи не було.

Саме тому мені захотілося дізнатися про нього більше, і я спробувала заговорити з ним зранку, але він відповів настільки сухо та холодно, що я навіть трохи засмутилася.

Є у нас один учень, Курашіма Казуто — красень, який користується популярністю серед дівчат, але він має звичку дивитися на людей згори вниз, і сьогодні вранці він знову причепився до Тоями. Проте Тояма просто пропустив це повз вуха, зауваживши, що його це не обходить. Дивлячись на нього в той момент, я подумала, що така впевненість і невимушеність — це справді круто.

Це змусило мене усвідомити: якщо людина охайна й стежить за собою, то врода вже не має значення — вона все одно виглядає круто.

Які книжки він читає? Що він за людина?

Ось так у мене з'явився інтерес до Тоями, і тепер я хочу з ним подружитися.

◇

— Юкі, нумо обідати разом! — Чіхіро Окіта, який сидів на передній парті, повернувся і розклав свій бенто на столі Тоями.

Чіхіро був одним із небагатьох друзів Тоями: мав лагідний характер, був приязним і міг порозумітися з будь-ким. Він був абсолютною протилежністю Тоямі.

До того ж він був тендітним, мініатюрним, а його витончені риси обличчя та великі круглі очі робили його схожим на дівчинку. Якби не чоловіча шкільна форма, його легко можна було б прийняти за дівчину з короткою стрижкою.

Мабуть, саме через це він користувався популярністю не лише серед дівчат, а й серед хлопців.

— Чіхіро, ти і сьогодні з домашнім бенто? Тобі вистачає такої порції? — Тояма глянув на крихітну коробочку для обіду, які зазвичай використовують дівчата на дієті. Вміст коробки можна було з'їсти за два укуси.

— Мені цього цілком достатньо. А сам, Юкі, невже наїсися всього двома булочками?

— Я трохи раніше вже з'їв онігірі, до того ж, якщо переїм, то по обіді тягнутиме в сон, — відповів Тояма, який перекусив під час перерви між уроками і вважав, що цього досить.

— Знаєш, якщо не будеш їсти більше, то не виростеш?

— Мені б не хотілося чути це саме від тебе, Чіхіро, — Тояма мимоволі погодився, адже з вуст мініатюрного Чіхіро, який мало їв, ці слова звучали не надто переконливо.

Турбота Чіхіро була схожою на дівчачу, і від цього Тоямі ставало якось ніяково. Можливо, саме фемінна зовнішність Чіхіро змушувала Тояму думати в такому руслі?

«Цікаво, коли є дівчина, це відчувається десь так само?»

У Тоями була секс-партнерка, але от справжніх романтичних стосунків ніколи не було — з Такаї вони не робили нічого такого, що зазвичай роблять закохані пари. Зрештою, Тояма залишався непопулярним хлопцем-інтровертом.

— Я б і сам хотів стати більшим, але у мене маленький шлунок, тому мені цього цілком вистачає.

— Може, ти насправді дівчина?

— Юкі, це жорстоко! Я взагалі-то теж через це хвилююся, — Чіхіро надув щоки і вдав, що образився... Це було мило. Настільки мило, що виникали сумніви, чи справді він хлопець.

— Ех, якби ти був моєю дівчиною...

— Ю... Юкі! Що... що ти таке кажеш?! М-ми ж обидва хлопці...

— Та я ж жартую. У мене немає таких схильностей, тож не хвилюйся. Я цілком гетеросексуальний.

— Ой, ну припини, будь ласка. Це ж так і серце схопити може, — Чіхіро сором'язливо посміхнувся, а його обличчя злегка почервоніло.

— Д-до речі, сьогодні вранці ти чомусь розмовляв з Уехарою-сан. Це так незвично, — Чіхіро, схоже, зніяковів і вирішив перевести тему.

— А, це... Мабуть, тому, що вчора ввечері ми випадково зустрілися на вулиці. Не те щоб ми з нею ладнали чи щось таке. Я взагалі не збираюся зближуватися з компанією, в якій вона крутиться.

Сказавши це, Тояма перевів погляд на групу учнів, де зібралися Уехара та Курашіма. Тієї ж миті Уехара, зустрівшись із ним поглядом, злегка помахала йому рукою на рівні своїх пишних грудей.

— Здається, Уехара-сан махає тобі, Юкі.

Тояма проігнорував це і відвів погляд від компанії Уехари. Йому зовсім не хотілося знову мати клопіт, якщо Курашіма почне чіплятися.

— Юкі, це нормально? Ти просто її ігноруєш?

— Так, усе гаразд. Не хочу мати з ними нічого спільного.

— ...Але, схоже, так просто не вийде.

— Е? — Тояма на мить не зрозумів, про що говорить Чіхіро.

— Гей! Я ж тобі махала, навіщо ігнорувати? — Уехара відійшла від своєї компанії і підійшла просто до них.

— О... вибач. Ви так весело розмовляли, що я просто не хотів вам заважати, — викрутився Тояма, адже не міг прямо сказати, що вважає спілкування з ними зайвим клопотом.

— А взагалі... ви двоє схожі на парочку. Здалеку здавалося, ніби ви тут фліртуєте, — Уехара перевела погляд з Тоями на Чіхіро й назад, видавши цю приголомшливу фразу.

— Що-о-о?! Ми ж обидва хлопці! Невже це справді так виглядало... — Чіхіро розхвилювався, але Тоямі здалося, що в цьому його ніяковілому соромі було щось від задоволення.

— Просто Окіта-кун має більше жіночого шарму, ніж деякі дівчата. Та й тобі, Тоямо, це, мабуть, до душі? — Уехара з усмішкою кинула цю доволі моторошну репліку.

— Та ну ні, припини. Навіть попри те, що Чіхіро схожий на дівчину, це поганий жарт, — сказав Тояма. Було очевидно, що Уехара хихотіла, просто розважається, піддражнюючи їх обох.

«Хм?»

Тояма знову відчув на собі чийсь погляд і, не повертаючи голови, лише очима спробував відшукати того, хто дивиться.

Схоже, це була Такаї... і ще один. Курашіма, насупивши брови, люто витріщався в їхній бік. Йому явно не подобалося, що Уехара підійшла до Тоями.

«Те, що ми вчора випадково перетнулися з Уехарою і знайшли спільні теми, стало початком мого невдалого дня», — подумки зітхнув Тояма.

Щодо Такаї... досі вона в класі абсолютно непохитно демонструвала повну байдужість до Тоями. Проте сьогодні було помітно, що вона стежить за ним. Можливо, через те, що Уехара крутилася біля нього?

Тояма хоч і знав Такаї, але, щиро кажучи, сам не до кінця її розумів. Поки він міркував над цим, пролунав перший дзвінок на пообідній урок.

— Скоро обідня перерва закінчиться, тож я сходжу в туалет, — цими словами Тояма рішуче перервав розмову з Уехарою. Він зробив це ще й тому, що йому набридло ловити на собі роздратовані погляди Курашіми.

«Наступного разу треба буде прямо запитати у Такаї, що її так стурбувало», — ледь чутно, наче сам до себе, пробурмотів Тояма, прямуючи до коридору.

◇

Після уроків Тояма, який був членом бібліотечного комітету, працював за стійкою реєстрації в бібліотеці, приймаючи та видаючи книжки.

Щойно заняття закінчилися, наплив охочих здати чи взяти літературу був величезним, але тепер усе стихло, і в спорожнілій бібліотеці Тояма наодинці розставляв книжки назад по полицях.

Поки він мовчки працював, двері бібліотеки з гуркотом відчинилися. Тояма звернув увагу на старшокласницю, яка увійшла всередину.

Чорне волосся середньої довжини, окуляри в товстій оправі. Тендітна статура і скромні груди. Тояма знав розташування кожної родимки на тілі цієї, на перший погляд, непоказної дівчини. А ще він знав, що без цього скромного образу вона — справжня красуня.

— Я б хотіла повернути цю книжку, — дівчина, яка протягнула йому том, була секс-партнеркою Тоями, її звали Такаї.

Тояма мовчки взяв книжку і оформив повернення.

— Послухай... — Такаї несміливо озвалася, наче збиралася про щось запитати.

— Що?

— Ні, нічого, — на мить на її обличчі з'явився тривожний вираз, але вона одразу повернула свою звичну безпристрасну маску. Обірвавши розмову, Такаї пішла до стелажів шукати іншу книжку.

Тояма теж мав про що з нею поговорити, але вирішив насамперед виконати свої обов'язки члена бібліотечного комітету і зосередився на роботі.

У бібліотеці, де не було нікого, крім Тоями та Такаї, панував спокій, а час котився повільно й розмірено.

Такаї, схоже, знайшла цікаву книжку, бо присіла за стіл і поринула в читання.

Тояма продовжував мовчки працювати і нарешті розставив усі повернені книжки по місцях.

Його досі непокоїли ті погляди Такаї, які він відчував уранці та під час обідньої перерви. Він неодмінно хотів запитати її про це, тому рушив, щоб покликати її.

«Такаї...»

— Знайшла тебе, Тоямо!

Тієї самої миті, коли Тояма ледь встиг розімкнути губи, двері бібліотеки з гуркотом розчинилися і стрімкий вихор безцеремонно перервав його.

Ця галаслива особа увірвалася всередину, геть не зважаючи на атмосферу навколо. Серед знайомих Тоями була лише одна дівчина, яка так недбало носила шкільну форму, розстібаючи комірець і виставляючи напоказ глибоке декольте своїх пишних грудей, і мала яскраво пофарбоване волосся з легкою хімічною завивкою.

— Уехаро-сан, будь ласка, поводься в бібліотеці тихіше.

— Ой, вибач... Але тут же все одно нікого немає. Тоді ж можна, правда? Ну, хоча б трішки голосніше говорити.

Уехара, схоже, взагалі не помітила Такаї. Тояма вказав рукою на стіл, за яким та сиділа.

— О, Такаї-сан, ти теж тут була? Вибач, що розшумілася. Просто твоєї присутності взагалі не було чутно.

Через свою зовнішність та ауру Такаї справді була майже непомітною в класі. А зараз, повністю занурившись у читання, вона здавалася ще більш ефемерною, ніж зазвичай.

Такаї мовчки змірила Уехару поглядом і одразу ж повернулася до книжки, яку читала до цього.

— Ой, Такаї-сан, я тебе образила? Вибач, якщо зачепила. Я ж не в поганому сенсі...

Такаї завжди поводилася так, але Уехара, не знаючи цього, через її мовчання подумала, що дівчина розлютилася.

Можливо, в усьому була винна манера спілкування, звична для компанії Уехари, але зараз вона зовсім не вміла зчитувати атмосферу довкола. Проте те, що вона щиро розкаялася і перепросила, свідчило, що вона не є поганою людиною.

Саме так подумав Тояма, дивлячись на пригнічену Уехару.

— Усе гаразд, я не зважаю, — відповідь Такаї була вкрай сухою.

— Слава Богу... Такаї-сан, ти ж теж часто читаєш у класі? А що за книжки? Порадиш щось, якщо тобі не важко?

Уехара, якій, схоже, став цікавий сам процес читання, вирішила розпитати Такаї про її рекомендації. Проте книжки, які читала Такаї, для Уехари, мабуть, були б занадто складними. Такаї зазвичай віддавала перевагу художній класиці. Тояма колись теж читав дещо за її порадою, але ті твори мали настільки високу художню цінність, що він мало що зрозумів.

— Уехаро-сан, у бібліотеці розмовляти суворо заборонено. Будь ласка, не заважай іншим читати, — Тояма висловився як справжній член бібліотечного комітету, кинувши Такаї рятівне коло. Адже якщо все так і три-

ватиме, далі він бачив лише те, як Уехара в односторонньому порядку докучатиме Такаї своїми розмовами.

— Вибач, що завадила тобі читати. Розкажеш мені якось у класі, добре?

Так і не дочекавшись відповіді від Такаї, Уехара сама обірвала розмову й підбігла до Тоями, який стояв за бібліотечною стійкою.

— Слухай, якщо я говоритиму про книжки з Тоямою, який є членом бібліотечного комітету, це ж не вважатиметься пустими балачками? Порекомендуй мені щось із того, про що ми згадували вранці.

І справді, якщо обговорювати літературу з членом комітету, який виконує обов'язки бібліотекаря, це навряд чи можна назвати порушенням тиші. А Уехара виявилася винахідливішою, ніж здавалося.

— Ну, взагалі-то так, але... Хіба тобі не треба йти до Курашіми? Мені б не хотілося, щоб він знову причепився до мене і зчинив галас.

— Казуто сказав, що у нього справи, і вже пішов додому, тож усе гаразд.

— Тоді добре.

— Вибач за те, що він причепився до тебе вранці. Казуто не хотів нічого поганого. Просто він трохи егоїст.

«Якщо людина робить неприємні речі "без злого наміру", це, мабуть, навіть гірше», — подумав Тояма.

— Ти тут ні до чого, Уехаро-сан, тому тобі нема за що вибачатися. Мені здається, Курашіма просто ревнував, бо ти йому подобаєшся, хіба ні? Як там це називають... почуття власності?

— Ну-у... Казуто користується популярністю серед дівчат, тому не думаю, що це так... Хоча часом він і справді буває дещо набридливим.

«Тоді чому б просто не припинити з ним спілкуватися?» — хотів було запитати Тояма, але в їхній шкільній касті все, мабуть, влаштовано не так просто. Тоямі навіть стало трохи шкода Уехару, хоч це його й не стосувалося — усе це виглядало надто клопітно.

— Натомість ти, Тоямо, такий спокійний, упевнений і добрий. Мені це подобається...

Уехара з-за стійки заглянула Тоямі прямо в очі знизу вгору. Його обличчя, здавалося, злегка почервоніло, хоча, можливо, це було просто відблиском вечірнього сонця, що лилося з вікна.

— Я хочу взяти цю книжку, оформте, будь ласка.

Тояма та Уехара дивилися одне на одного вже кілька секунд, аж раптом слова Такаї, яка різко піднялася, гуркочучи стільцем, і підійшла до стійки, змусили їх отямитися.

Тоямі здалося, що ці слова, на відміну від звичної безпристрасної манери Такаї, цього разу аж кипіли від прихованого гніву.

— Термін повернення — за два тижні.

— Дякую.

Навіть із Такаї, Тояма поводився підкреслено офіційно. Так було завжди, незалежно від того, чи був у бібліотеці хтось сторонній, чи ні.

Забравши книжку, Такаї одразу ж вийшла з приміщення.

— Такаї-сан здалася мені такою роздратованою... Це через мене? — Уехара, схоже, теж відчула той спалах гніву, який помітив Тояма.

— Ні... Вона завжди така в бібліотеці, тож не переймайся.

— Ось як... А вона часто сюди приходить?

— Ну, її можна назвати постійною відвідувачкою.

— І ти, Тоямо, часто з нею розмовляєш? — Уехара продовжувала засипати його питаннями, очевидно, зацікавившись Такаї.

— Ми обоє любимо книги, тому розмовляємо доволі часто.

— Справді? Я ні разу не бачила, щоб ви спілкувалися в класі, а тут ви, виявляється, друзі. Може, вона розлютилася через те, що я вам завадила?

Тояма не зовсім зрозумів, що саме мала на увазі Уехара. Про його стосунки з Такаї ніхто не знав, тож про яке «завадила» могла йти мова? Проте у Тоями з'явилася підозра: невже Уехара про щось здогадується?

— Уехаро-сан, ти собі там нічого невигадуй. Ми з Такаї не зустрічаємося.

— Он як... Ну тоді добре... — Уехара приклала руку до грудей і полегшено зітхнула.

«Що з нею таке? Сьогодні Уехара якась дивна», — щойно Тояма про це подумав, як з-під стійки пролунав гучний дзвінок його телефона.

«Дідько, забув увімкнути беззвучний режим!»

— Вибач, Уехаро-сан, я зараз поставлю телефон на беззвучний, — сказав Тояма, дістаючи мобільний, щоб перевірити екран.

На дисплеї висвітилося сповіщення про нове повідомлення від Такаї. Тояма квапливо відкрив його.

Побачивши текст, він не зміг приховати свого подиву. Повідомлення було настільки неочікуваним для цієї миті, що в голові крутилося лише одне питання: «Чому саме зараз?»

«Давай сьогодні займемося сексом. Як закінчаться уроки, приходь до мене».

Зазвичай Такаї ніколи не писала так прямолінійно, на кшталт «займемося сексом». Навіть такий стриманий хлопець, як Тояма, розгубився.

— В...вибач, мені вже час зачиняти бібліотеку, тож про книжки поговоримо іншим разом, — обірвав розмову Тояма, відчуваючи дику ніяковість перед Уехарою через такий характер повідомлення.

— Щось сталося? Ти так здивувався, коли подивився в телефон.

Оскільки він прочитав запрошення на секс прямо перед Уехарою, його хвилювання, мабуть, чітко відобразилося на обличчі.

— Т-та ні, нічого особливого.

Тояма був абсолютно певен, що Такаї навмисно обрала саме цей момент і надіслала повідомлення з таким відвертим словом.

Що Уехара, що Такаї — поведінка обох дівчат сьогодні не піддавалася жодній логіці, і Тояма просто схопився за голову.

— Ну, ти, схоже, зайнятий, не буду заважати. Я ще загляну, — сказала Уехара і вийшла з бібліотеки.

«Принаймні сьогодні ми з Такаї будемо наодинці, тож пізніше я розпитаю її про це повідомлення», — проводжаючи поглядом Уехару, Тояма знову опустив очі на екран телефона.

Закінчивши свої справи в бібліотеці, Тояма попрямував зі школи прямо до будинку Такаї.

Він зупинився перед входом і вже простягнув руку, щоб натиснути на кнопку дзвінка, аж раптово за дверима спалахнуло світло, і на матовому склі з'явився силует людини.

Почулося клацання замка, і Тояма автоматично зробив крок назад. Він був певен, що зараз вийде Такаї, але людина, яка з'явилася в дверях, повністю зруйнувала його очікування.

— О, ти, мабуть, до Юмі? — з дверей, розливаючи навколо шлейф парфумів, вийшла красива, стильно вдягнена жінка на вигляд років тридцяти п'яти з бездоганним макіяжем.

— А... ем... Добрий день, а Такаї-сан удома? Я її однокласник, Тояма.

— Ого, невже ти хлопець Юмі? А вона у нас, виявляється, не така вже й проста, — жінка грайливо посміхнулася.

Тояма завагався, чи варто підтверджувати, чи заперечувати те, що його назвали «хлопцем».

— Зараз я її покличу, зачекай хвилинку, — так і не дочекавшись відповіді про їхні справжні стосунки, жінка повернулася всередину будинку.

Такаї згадувала, що її старша сестра вчиться в університеті, тож це, скоріш за все, була її мати. Попри те, що вже наближався вечір і до її доньки прийшов хлопець, вона не виявила жодного здивування.

За якийсь час жінка, яка, судячи з усього, була матір'ю, знову вийшла в передпокій.

— Тояма-кун, правильно? Юмі зараз спуститься, проходь усередину і почекай її у вітальні.

— А, так, дякую.

— Ну, а я пішла у справах, так що залишаю Юмі на тебе. О, і дивіться мені, обов'язково контрацепція!

«Кхм!» — Тояма ледь не похлинувся повітрям.

Схоже, вона чудово розуміла, навіщо він сюди прийшов. Хоча навряд чи вона здогадувалася, що вони просто секс-партнери.

Скинувши цю «бомбу», жінка, яка явно була матір'ю Такаї, швидко пішла, залишивши Тояму самого біля дверей.

І все ж... Що це за мати, яка так спокійно приймає той факт, що її донька збирається займатися сексом із малознайомим хлопцем, якого вона бачить уперше? Вона настільки розуміюча чи їй просто байдуже? Тояма не знав, як до цього ставитися.

— Ну, раз мені дозволили увійти, то заходжу. Вибачте за турботу, — пробурмотів він.

Це був чужий будинок, у якому він, втім, почувався як удома і чудово знав планування. Тояма впевнено рушив до вітальні.

Там на дивані вже сиділа Такаї в домашньому одязі.

— Слухай, ти не казала, що твоя мама вдома.

— Ну що я могла вдіяти? Я й сама не думала, що вона буде тут. Я ніколи не знаю, що у тієї жінки на умі.

— До того ж вона, здається, прийняла мене за твого хлопця. І сказала, щоб ми не забували про контрацепцію.

— Для тієї жінки головне — щоб я не завагітніла, а так роби що хочеш, — те, що Такаї з самого початку називала матір'ю «тією жінкою», красномовно свідчило про непрості обставини в її родині.

— Облишмо це, ходімо до моєї кімнати, — Такаї піднялася з дивана, обвила руками руку Тоями і міцно притиснулася до нього своїми грудьми. Крізь одяг він відчув їхню скромну, але м'яку форму.

Зазвичай вона не поводилася так відверто, але сьогодні Такаї була напрочуд ініціативною. Вона майже силою потягнула Тояму за собою, не випускаючи його руки, аж поки вони не опинилися в її кімнаті.

Щойно вони переступили поріг, як Такаї штовхнула його на ліжко і владно опустилася зверху.

— Що... що з тобою? Сьогодні ти якась зовсім інша, — спробував запитати Тояма.

Такаї нічого не відповіла, натомість мовчки впилася в його губи поцілунком. Це був не звичний для них поцілунок, а палкий і сповнений пристрасті. Якийсь час Тояма відповідав на цей гарячий порив.

Через те, що Такаї цього разу вимагала близькості значно палкіше та агресивніше, ніж зазвичай, після всього вони обоє лежали на ліжку абсолютно знесилені.

— Послухай, що з тобою сьогодні відбувалося? Ти дивна ще з самого ранку. Може, це якось пов'язано з Уехарою-сан? — Тояма нарешті озвучив питання, яке його так мучило.

— Уехара тут ні до чого. І взагалі, я така ж, як завжди, — заперечила Такаї.

Але Тояма був упевнений: поведінка Такаї змінилася саме тоді, коли Уехара почала крутитися біля нього.

— Невже ти... ну, знаєш... ревнуєш? — це була єдина логічна причина, яка спадала на думку. Навіть якщо вони не були парою, вони ділили одне ліжко, тож якісь почуття могли виникнути.

— ...Наші стосунки — це лише секс. Таких емоцій у мене... немає, — Такаї заперечила це, але Тоямі здалося, що на мить її голос зрадницьки здригнувся.

— Ось як... Ну звісно. Вибач, це я щось собі вигадав.

Після цього Такаї не сказала жодного слова і невдовзі заснула. Проте її долоня так і залишилася міцно стискати руку Тоями.

◇

Пі-пі-пі! Пі-пі-пі! Пі-пі-пі!

Тояма завовтузився, випростав руку з-під ковдри і, протираючи сонні очі, вимкнув будильник на телефоні, який розривався від дзвінка.

— Фу-у-у...х. Як же хочеться спати... Дідько, треба вже вставати, а то запізнюся.

Учора Такаї вимагала близькості значно палкіше, ніж зазвичай, тому вони переспали аж тричі. Через це Тояма відчував у тілі легку крепатуру та млявість.

Згадка про вчорашні любощі змусила кров прилити до нижньої частини його тіла, і він знову почав оживати.

«Злити напругу, чи що, перед школою...»

Не те щоб Тояму аж так розпирало від сексуальнго бажання, але без цього «одного разу» він, здавалося, просто не зможе заспокоїтися.

Уявивши вчорашній розкутий образ Такаї як наочний матеріал для «самообслуговування», Тояма стягнув труси разом із піжамними штанами.

— Братику! Мерщій вставай, бо запізнишся!

Двері кімнати з гуркотом розчинилися, і Тояма гарячково смикнув ковдру, щоб прикрити сором.

«Дідько! Побачила чи ні?!»

«Н-ні, все гаразд... Я встиг вчасно накинути ковдру, та й устиг лише труси спустити».

Несподіваною гостею виявилася Нацукі, молодша сестра Тоями.

— Гей, ти мене чуєш? Якщо не поквапишся, у тебе взагалі часу не залишиться.

— На...Нацукі, я ж, здається, уже сто разів казав, що перед тим, як заходити в кімнату, треба стукати.

Звісно, Тояма й сам був винен, що не замкнув двері на ключ, але навіть між членами родини має існувати якийсь особистий простір.

— Ахаха, вибач. Але чому ти так занервував? Невже робив щось таке, що мені не варто було бачити? Ти ж у нас якраз у тому самому віці, братику. Хі-хі.

Така манера спілкування Нацукі трохи дратувала, але оскільки вона влучила в яблучко, будь-які спроби виправдатися виглядали б як зізнання. Тому Тояма вирішив промовчати і не сперечатися.

— Я вже встаю, так що ти можеш іти.

— Не піду. Якщо я за тобою не наглядатиму, ти ж знову заснеш.

Якою б милою не була Нацукі, Тояма не був настільки збоченцем, щоб тримати ерекцію, дивлячись на обличчя родички. Зараз його «гідність» уже повністю впала, але все ще була абсолютно голою. Він просто не міг вилізти з-під ковдри перед сестрою.

— Ні, все гаразд, іди.

— Тоді вставай із ліжка просто зараз.

Чомусь Нацукі вперто відмовлялася виходити з кімнати.

— Ні... Будь ласка, вийди з кімнати. Я дуже тебе прошу...

Якщо так піде й далі, він справді запізниться. Тояма вирішив благати, навіть якщо вона про все здогадається.

— Е? Та...ну... Я взагалі-то пожартувала, але ти й справді ЦИМ займався?! О... ой, вибач!

Залившись густою фарбою, Нацукі чимдуж вибігла з кімнати.

— Хух... Нарешті пішла.

Схоже, Нацукі про все здогадалася, але це все одно краще, ніж якби вона побачила його голяка. Зрештою, це лише її здогадки. Презумпція невинуватості в дії.

— Чорт, я реально запізнююся!

Тояма кулею вискочив із ліжка, зібрався, нашвидкуруч поснідав, умився і побіг до передпокою.

— Братику, зачекай на мене! Я з тобою!

Нацукі вчилася в третьому класі середньої ланки при їхній школі. Оскільки середня та старша школи розташовувалися на одній території, дорога туди була спільною.

— Нацукі, ти сама завадила мені вчасно встати, через що ми тепер запізнюємося, так що ворушися!

Тояма залишив сестру, яка порпалася біля взуття, і швидко вийшов на вулицю.

— Ну й ну... Братику, ти просто жорстокий! Залишити таку милу сестричку і просто піти собі!

Нацукі наздогнала його ззаду, і щойно вона порівнялася з ним, як лівого передпліччя Тоями торкнулося щось м'яке. Вона взяла його під руку. Джерелом цього м'якого дотику були груди, які для учениці середньої школи були розвинені аж занадто добре.

«Вони що, більші, ніж у Такаї? Ну й виросли ж...» — подумав Тояма з чисто батьківською гордістю, намагаючись не фокусувати на цьому увагу.

— Послухай, Нацукі, краще відпусти мою руку. Якщо нас побачать однокласники, вони не так усе зрозуміють.

Оскільки вони жили неподалік від школи, то не користувалися поїздом, а ходили пішки. Навколо вже потроху почали з'являтися інші учні.

— А мені байдуже, навіть якщо побачать, — сказала Нацукі.

— Ні, про такі речі варто думати. Коли брат із сестрою ходять попід руку — це дивно.

— Та невже?

— Учнів стає все більше, так що відпусти руку.

З цими словами Тояма силою вивільнив свою руку з її обіймів.

— Ну ти й зануда, братику...

— І де ти тільки набралася таких слів?

Для учениці середньої школи це було не зовсім звично, та й старшокласники так майже не говорили. Оскільки Тояма багато читав, його словниковий запас та багаж знань були доволі широкими.

— О? Тоямо?

Коли вони вже підходили до шкільних воріт, Тояму хтось покликав ззаду. Судячи з голосу — дівчина.

«Хто це з дівчат вирішив заговорити зі мною з самого ранку?»

Коли він повернувся, перед його очима постала знайома яскрава старшокласниця.

«Ах, точно... Здається, від учорашнього дня одна дівчина чомусь активно почала зі мною спілкуватися».

— Уехаро-сан, доброго ранку.

— Доброго ранку, Тоямо... Слухай... а що це за мила дівчинка поруч? Невже твоя... дівчина?

Уехара перевела погляд на Нацукі, яка стояла поруч із Тоямою, і на її обличчі з'явився легкий неспокій.

— Га? А, це моя молодша сестра. Вона вчиться в середній школі.

— Он як! Фух, слава Богу... Я однокласниця твого брата, мене звати Уехара, — з явним полегшенням у голосі привіталася вона до Нацукі.

— Братику... Невже це твоя дівчина? — Нацукі змірила Уехару ворожим поглядом.

— Та ні, ми просто однокласники.

— Ясно... Тоді добре. Я його молодша сестра, Нацукі. Уехаро-сенпай, дякую, що турбуєтеся про мого брата, — Нацукі ввічливо вклонилася.

— Ого, яка у тебе вихована сестричка. І дуже мила. Приємно познайомитися, Нацукі-чян.

— Мені теж приємно. І все ж... Уехаро-сенпай, у вас такі величезні цицьки. Будь ласка, не спокушайте ними мого братика, — абсолютно спокійно видала Нацукі те, що з вуст хлопця прозвучало б як сексуальне домагання.

— Т-ти що таке верзеш?! Уехаро-сан, вибач, моя сестра трохи дивна.

— Та... та нічого, все гаразд... Ахаха, — хоч Уехара й сказала, що все гаразд, її обличчя помітно перекосило.

Якщо Нацукі й далі чіплятиметься до Уехари, невідомо, що вона бовкне наступної миті.

— Так, усе, тобі пора йти.

Після шкільних воріт шлях до середньої школи розходився в інший бік. Тояма, побоюючись, що Нацукі знову скаже якусь дурість, поспішив разом із Уехарою до будівлі старшої школи.

— Слухай, мені справді ніяково за сестру, — ще раз перепросив Тояма, коли вони йшли до класу.

Проте через дурні витівки Нацукі, через які його ранок закінчився «неповним згорянням», Тояма тепер просто не міг не звертати уваги на вражаючий розмір грудей Уехари.

— Ахаха, та вона кумедна. Не очікувала, що мені отак прямо скажуть про груди, — Уехара обхопила себе руками під грудьми, ніби навмисно підкреслюючи їхній об'єм. Тояма з усіх сил намагався зберігати спокій і не виказувати зацікавленості.

— Я зайду в туалет, а тоді вже в клас.

Відчуваючи певну ніяковість, Тояма вирішив не йти з Уехарою до самих дверей кабінету і попрощався біля вбиральні.

— Добре, тоді побачимося в класі.

«Ох... Щось я втомився з самого ранку».

Учорашній бурхливий секс із Такаї забрав чимало фізичних сил, а ранкові витівки Нацукі добили його морально. Тоямі зараз понад усе хотілося просто прогуляти уроки й відпочити.

Через ранкові дивацтва сестри, щойно увійшовши до класу, Тояма одразу ж безсило впав на свою парту.

— Юкі, доброго ранку. Ти якийсь утомлений з самого ранку, все гаразд? — симпатичний хлопець, який сидів на передній парті, повернувся і турботливо запитав його.

— А, Чіхіро... Доброго ранку. Та просто зранку купа всього навалилася.

Один лише погляд на Чіхіро діяв як терапія. Його щира посмішка не залишала сумнівів у тому, що він справді хвилюється за Тояму.

— Ти виглядаєш трохи змученим, точно все добре? Не виснажуй себе так.

Змученим Тояма виглядав банально через недосипання.

— Так, просто трохи не виспався, дай мені поспати, поки не почалася класна година.

— Добре, без питань. Я розбуджу тебе, коли прийде вчитель.

— Дякую, виручиш. І все ж... Якби ти був моєю дівчиною, Чіхіро...

— Що... що ти таке кажеш?! Я ж хлопець!

— Та знаю... Просто коли я дивлюся на тебе, мені здається, що хлопець — це теж непогано.

Жіночність Чіхіро і справді зашкалювала. Починаючи від зовнішності й закінчуючи цією м'якою турботою, Тояма був готовий закохатися в нього, попри стать.

— Гей, ви двоє, що це за романтика між хлопцями з самого ранку? — як і вчора, Уехара безцеремонно вклинилася в їхню розмову.

Курашіми в класі ще не було, але Тояма про всяк випадок озирнувся довкола, бо знову мати з ним клопіт не хотілося.

— Уехаро-сан, доброго ранку! — Чіхіро привітався до неї підкреслено ввічливо, наче до старшокласниці з вищих курсів.

— Окіто-кун, привіт. Ми ж однокласники, не треба так офіційно.

— Добре, Уехаро, привіт! Так нормально?

— Ой, Окіто-кун... Ну ти й милий! У мене аж серце тьохнуло. Ти точно хлопець?

— До речі, коли Чіхіро вперше зустрів мою сестру, вона йому сказала приблизно те саме, — згадав Тояма. Чіхіро кілька разів бував у нього в гостях, тому був знайомий із Нацукі.

— Окіто-кун теж знає сестру Тоями?

— Судячи з твоїх слів, ти, Уехаро, теж уже встигла з нею познайомитися?

— Я сьогодні вранці вперше її побачила, і вона з ходу мені видає: «У вас такі великі цицьки», — Уехара згадала ранковий інцидент і весело розсміялася. Попри зайву прямолінійність Нацукі, добре, що Уехара не образилася.

— Юкі, твоя сестра не змінюється... — Чіхіро мимоволі гірко усміхнувся.

— Як згадаю, що вона сказала Чіхіро під час першої зустрічі, аж сміх розбирає.

— Юкі, ну не нагадуй про це! Мені ж соромно... Ну будь ласка, — Чіхіро кумедно надув щоки й удав, що образився.

— Е, а що там таке було? Що сестра сказала Окіті-куну? — Уехара з цікавістю подалася вперед. Її груди вражаючих розмірів знову опинилися прямо перед очима Тоями, демонструючи всю свою велич.

«Надто... надто близько».

Тояма відігнав зайві думки, згадуючи слова Нацукі, і відвів погляд від декольте Уехари.

— Вона запитала: «Ти точно хлопчик? А пісюн у тебе є?» От прямо так і запитала.

«Кхм!» — Уехара аж пирснула від сміху.

— У... Уехаро-сан, тут немає нічого смішного!

— Ви... вибач... просто... кяхаха! Ну й кумедна ж у тебе сестра... кху-ху... — Уехара ніяк не могла зупинити регіт, намагаючись стриматися, і це виглядало доволі мило. Тоді Тояма теж не втримався і розсміявся.

— Ну справді... Мені тоді так соромно було.

«Хм?»

Тояма відчув, як на них почали коситися інші учні. Мабуть, через те, що вони розшумілися разом з Уехарою, яка користувалася популярністю серед хлопців. Серед цих поглядів був і погляд Курашіми, який непомітно з'явився в класі.

А що ж Такаї? Тояма знайшов її очима, але сьогодні вона взагалі не звертала на них уваги.

«І все-таки... ми привернули забагато уваги».

Для Уехари та її компанії з верхівки шкільної касти бути в центрі уваги — звична справа. Але Тояма, який не звик до таких оцінюючих поглядів, відчував на собі суміш заздрощів та упередженості, що було доволі неприємно.

— Скоро прийде вчитель, так що, Уехаро-сан, тобі краще сісти на місце, — перервав розмову Тояма, аби більше не викликати хейту від однокласників.

— Ну от, а я хотіла ще розпитати. Гаразд, я прийду до вас на обідній перерві!

Уехара не викликала в нього антипатії, але якщо це означало бути причиною зайвих пліток, Тояма волів би уникати такого тісного спілкування. Він не казав цього вголос, але саме так думав.

— На обідній перерві мене не буде в класі, я чергую в бібліотеці.

— А, ось як? Тоді я прийду до тебе в бібліотеку!

Уехара, схоже, справді націлилася прийти до бібліотеки. Тояма сподівався, що якщо під час обідньої перерви його як члена комітету не буде в класі, вона облишить цю ідею, але відповідь дівчини виявилася неочікуваною.

— Уехаро-сан, взагалі-то бібліотека — це не місце для розваг, — спробував строгим тоном зауважити Тояма, як і належить членові комітету.

— Ну слухай, ти ж сам обіцяв порадити мені якісь цікаві книжки? А якщо говорити про роботу, то це не вважатиметься пустими балачками, ти ж сам так сказав.

«А вона добре запам'ятовує такі речі», — подумав Тояма.

— Але обідня перерва коротка, і зазвичай у цей час повертають багато книжок, тому я навряд чи матиму час для розмов.

Насправді ж обідня перерва тривала зовсім недовго, тож учнів, які приходили брати книжки і вибирали їх неспішно, було обмаль.

— О-о-о, невже? Ну що вдієш... Не хочу тобі заважати, тому краще не прийду.

Тояма полегшено зітхнув: принаймні на сьогоднішній обід він убезпечив себе від її візиту.

— Так, вибач. Якщо прийдеш після уроків, під час мого чергування, я обов'язково тобі підкажу.

— О, тоді, може, підемо сьогодні після школи разом додому? Посидимо в якомусь кафе, поп'ємо чаю і поговоримо, — Уехара висунула абсолютно неочікувану пропозицію, яка дещо спантеличила Тояму. Він розумів: навіть якщо він відмовить, з її характером вона просто скаже «ну, тоді іншим разом».

Тояма зовсім не хотів, щоб Уехара його зненавиділа. Йому просто не подобалося, що поруч із нею він неминуче опиняється в центрі уваги, тоді як сам він волів жити тихо й без зайвого галасу.

Поки він сушив собі цим голову, його погляд упав на Чіхіро.

— Тоді... раз уже Уехара-сан пропонує, Чіхіро, ходімо разом із нами? — Тояма вирішив залучити Чіхіро, аби тільки не залишатися з нею наодинці. Якщо піде Чіхіро, який зараз стоїть поруч, Уехара точно не матиме нічого проти.

— Вибач, Юкі. У мене сьогодні справи, тому треба бігти додому відразу після уроків, я не зможу компанію скласти, — сказав друг.

«Ну чому саме зараз?!» — подумав Тояма. Втративши єдиний шлях до відступу, він уже не мав іншого вибору, окрім як погодитися.

З іншого боку, якщо поміркувати, то коли Уехара зрозуміє, що проводити час із ним нудно, вона більше не лізтиме до нього з розмовами.

Він не збирався навмисно викликати до себе огиду, але якщо дівчина зафіксує у своїй голові, що він нецікава людина, вона просто облишить його і повернеться розважатися до своєї звичної компанії на верхівку шкільної касти.

Такі песимістичні думки лише підтверджували, що Тояма в душі залишався стовідсотковим інтровертом.

— Зрозум іло. Шкода, звісно, що Чіхіро не зможе... Але, Уехаро-сан, тоді сьогодні підемо разом.

— Справді?! Ура! Тоді з нетерпінням чекатиму кінця уроків, — на обличчі Уехари засяяла щира, зовсім не награна посмішка, і вона повернулася на своє місце.

— Ох... Нарешті пішла... Зрештою, навіть подрімати не вдалося.

Тепер Тояма був абсолютно впевнений, що на пообідніх уроках він точно засне.

— Уехара-сан так зраділа. Юкі, гарно вам провести час, — Чіхіро сказав це абсолютно щиро, без жодних задніх думок чи заздрощів. Тояма вкотре подумки подякував долі за такого друга.

Щиро кажучи, саме завдяки тому, що Чіхіро спілкувався з ним, Тояма не виглядав у класі повною білою вороною.

Тому, аби й далі не випадати з колективу, після уроків не варто якось дивно цуратися Уехари, краще поводитися природно. Інакше це буде просто нечемно щодо неї, адже вона сама його запросила. Саме так Тояма для себе і вирішив.

Члени бібліотечного комітету по черзі чергували в бібліотеці під час обідньої перерви та після уроків. Сьогодні в обід була черга Тоями.

Оскільки вся перерва тривала лише п'ятдесят хвилин, на саму роботу залишалося близько пів години. Тояма нашвидкуруч перекусив і поквапився до бібліотеки.

— Чіхіро, я пішов у бібліотеку.

— Ага, давай, щасливо.

Тояма не знав усіх тонкощів, але в їхній великій школі був штатний викладач-бібліотекар, який керував усім процесом. Поки учні були на уроках, цей викладач перебував у бібліотеці.

— Міямото-сенсей, доброго дня. Я приймаю зміну, — привітався Тояма.

— О, Тоямо-кун, привіт. Я якраз іду на перерву, тому залишаю стійку на тебе. Книжки, які повернуть, просто залишай — я потім сама розставлю їх по полицях, — відповіла жінка і вийшла з приміщення. Це була Сая Міямото, викладач-бібліотекар.

Вона була інтелігентною красунею з довгим чорним волоссям та в окулярах, яка користувалася шаленою популярністю не лише серед хлопців-учнів, а й серед колег-учителів чоловічої статі. Через це в години, коли Міямото-сенсей сиділа за стійкою, бібліотеку штурмували натовпи хлопців, які раптом масово вирішували здати чи взяти якусь книжку, аби просто побути поруч із нею.

Тепер, коли ця популярна вчителька пішла на перерву, в бібліотеці залишилося всього кілька студентів, які тихо читали.

Обідня перерва вже добігала кінця, коли в тиші бібліотеки пролунав різкий і грубий гуркіт дверей. Тояма важко зітхнув, побачивши небажаного гостя, який з'явився на порозі.

— Гей, Тоямо! Що це все означає, а?! — Курашіма з ходу, ледь переступивши поріг, голосно почав з'ясовувати стосунки. Дівчата, які спокійно читали поруч, аж здригнулися від несподіванки. Цей бовдур взагалі розуміє, де знаходиться?

— Курашімо, будь ласка, поводься тихіше, ти заважаєш іншим.

— Мені начхати! Я тебе питаю, що ти собі думаєш?!

— Курашімо, ти чув, що я попросив тебе не галасувати? Озирнися навколо.

Через те, що Курашіма продовжував репетувати на всю кімнату, нечисленні відвідувачі бібліотеки вже дивилися на нього з відвертим осудом та роздратуванням.

— Тц! — гучно цокнув язиком Курашіма і вискочив за двері.

Він був неймовірним егоїстом. Симпатичний, популярний хлопець, якого всі засипали компліментами, через що він остаточно втратив землю під ногами і став занадто самовпевненим.

— Прошу вибачення за цей галас, — звернувся Тояма до відвідувачів.

«І чому взагалі я маю за нього вибачатися?» — подумав він.

Тояма ще раз важко зітхнув, дивлячись на зачинені двері, за якими зник цей проблемний тип.

— Тоямо-кун, дякую за роботу. Я приймаю стійку, так що можеш повертатися до класу, — Міямото-сенсей повернулася з перерви, звільнивши Тояму від обов'язків.

— Добре, дякую. Залишаю все на вас, — відповів він.

Попереду були пообідні уроки, але після цієї витівки Курашіми, Тоямі понад усе хотілося просто зібрати речі й піти додому.

— Тоямо-кун, до речі, там біля дверей стоїть Курашіма-кун. Ви домовлялися зустрітися?

«Цей придурок... Я думав, він спокійно пішов, а він, виявляється, чатує на мене в коридорі... Ну що за клопіт».

— Та ні, не те щоб домовлялися...

— Он як... Він виглядав дуже сердитим. У вас усе гаразд?

— Так, усе добре. Просто посперечалися через якусь дурницю, нічого страшного.

Очевидно, Курашіма дізнався, що Уехара збирається йти після школи з Тоямою, і це розлютило його до нестями. Тояма відчув глухе роздратування через те, що йому доводиться терпіти образи через таку нісенітницю.

— Якщо виникнуть якісь проблеми, одразу кажи мені, добре? — додала вчителька.

Звісно, Тояма ні за що у світі не став би скаржитися вчительці, що вони б'ються за увагу дівчини — це було б занадто соромно. Він лише подумки схопився за голову.

— Так, дякую вам велике.

Тояма важкою ходою рушив до виходу. Він обережно прочинив двері, озираючись довкола, і визирнув у коридор.

«Оці так. А Курашіми немає... Набридло чекати й він пішов?»

Заспокоївшись, Тояма попрямував коридором у бік свого класу, аж раптом ззаду почувся різкий голос.

— Тоямо, я вже задовбався на тебе чекати. Ану давай поговоримо.

Він повернувся і побачив Курашіму, якого бачити хотів найменше. Де він тільки ховався?

— Ну, і про що мова? Скоро урок почнеться, так що давай коротко, — до початку заняття залишалося якихось п'ять хвилин.

— Відмовся від пропозиції піти сьогодні з Марікою.

Тояма так і знав, що справа в цьому, але цей наказний тон «відмовся» просто вивів його з рівноваги. Ким цей хлопець себе уявив? Тояма був вражений нахабством Курашіми.

— Це Уехара-сан попросила тебе мені переказати? Якщо так, то мені байдуже, я можу й не йти. Але якщо ні — то це не твоя справа.

— Маріка нічого такого не казала! Це ти, мабуть, сам її змусив або якось заманив, чи не так?! Вона просто занадто добра, от і не змогла відмовити. Такий інтроверт, як ти, їй не компанія!

«Він що, вважає себе якимось середньовічним дворянином чи що?» — Тояма взагалі не розумів цієї логіки.

— Ти щось переплутав. Це Уехара-сан сама мене запросила.

— Не може такого бути! Не бреши мені!

— Мені нема чого брехати, запитай у неї сам, якщо не віриш.

Курашіма став щось бурмотіти собі під ніс, типу «та не може бути... чому саме цей невдаха...».

— Ти сказав усе, що хотів? Урок починається, я йду в клас, — Тояма рішуче обірвав розмову, адже не збирався запізнюватися через цього дурня.

— Гей, ану стояти! Я ще не закінчив! — кричав навздогін Курашіма, але Тояма просто проігнорував його і пішов далі.

Він швидко увійшов до класу, сів за свою парту і знесилено впав на неї, важко зітхнувши.

— Юкі, ти виглядаєш зовсім виснаженим, усе добре? Робота в бібліотеці була настільки важкою? — Чіхіро знову повернувся до нього з турботою в очах.

— Та ні, в бібліотеці все було нормально, просто... купа всього іншого навалилося...

Через цього ідіота Курашіму, попри хронічне недосипання, Тояма отримав порцію зайвого стресу. Який же той хлопець набридливий.

— Ясно. Не знаю, що там сталося, але тримайся. Попереду ще пообідні уроки, залишилося зовсім трохи, так що збери сил, — з посмішкою підтримав його Чіхіро.

Тояма подумав, що Курашімі не завадило б повчитися в Чіхіро доброти та чуйності, хоча для такого дурня це було б занадто великою розкішшю.

— Чіхіро... ти справді золота людина. Якби ти був моєю дівчиною, я був би найщасливішим у світі.

Психічна енергія Тоями, яку так нахабно викачав Курашіма, миттєво відновилася завдяки доброті друга.

— Та... та ну тебе, я ж казав, що я хлопець! Коли ти повторюєш це щоразу, мені стає так ніяково, — Чіхіро знову сором'язливо почервонів, і в цей момент він здався Тоямі справжнім ангелом. Хоч і був хлопцем.

— Гаразд, я жартую. Я трохи посплю, розбуди мене, коли прийде вчитель.

Завдяки підтримці Чіхіро, Тояма трохи заспокоївся і вирішив використати кілька хвилин для сну, аби хоч трохи відновити сили.

«От би прокинутися зараз у своєму ліжку вдома», — подумав він, намагаючись утекти від реальності. З надією, що весь цей божевільний день йому просто сниться, Тояма заплющив очі й заснув прямо за партою.

Попри хронічне недосипання й те, що відучора його фізичні та моральні сили нещадно викачували то нічні любощі з Такаї, то ранкові витівки Нацукі, то обідні вибрики Курашіми, Тояма, борючись із дрімотою та раз у раз клюючи носом, якось усе ж досидів до кінця пообідніх уроків.

Тепер на нього чекала обіцяна зустріч з Уехарою після школи.

Проте Курашіма дізнався про це й уже встиг причепитися до нього під час обідньої перерви. Наскільки ж цей тип ревнивий? Це лише доводило, наскільки сильно він зациклений на Уехарі.

Через усі ці обставини Тоямі, відверто кажучи, зовсім не хотілося йти кудись удвох з Уехарою. Ба більше, вона мала купу шанувальників не лише в їхньому класі, а й серед молодших та старших курсів. Якщо вони про це дізнаються, зайвого клопоту точно не уникнути.

Тояма відчув чітку тривогу через те, що відтоді, як у його житті з'явилася Уехара, його спокійне й мирне існування опинилося під загрозою.

Він не мав нічого проти Уехари. Навпаки, вона йому навіть подобалася. Попри свій яскравий вигляд, вона була милою, красивою, мала бездоганну фігуру, добрий характер, і її популярність була цілком виправданою.

Тояма вважав, що для хлопця бажання зблизитися з нею, зустрічатися чи переспати — це цілком природно. Навколо неї й так постійно крутилася купа хлопців із такими ж думками, і Курашіма, безперечно, був найяскравішим тому прикладом.

Проте, якби перед самим Тоямою на чашах терезів опинилася дружба з Уехарою ціною втрати спокою та мирне життя без жодних зв'язків із нею, він без вагань обрав би друге. А все тому, що його повністю влаштовували стосунки з Такаї.

З Такаї вони не обмінювалися ніжними словами про симпатію чи кохання, але в ті моменти, коли вони були разом, Тояма відчував абсолютне емоційне наповнення. Оскільки Такаї була його єдиною партнеркою, він не мав із чим порівнювати, але їхня фізична сумісність, мабуть, була просто ідеальною.

Саме через це у нього не було вагомих причин прагнути особливої близькості з Уехарою.

Понад усе йому хотілося мати друга, з яким можна поговорити по душах, як із Чіхіро.

З Уехарою вони, можливо, теж могли б стати хорошими друзями. Проте стіна шкільної касти стояла на заваді. Курашіма та Тояма належали до абсолютно різних світів — і це було жорстокою реальністю.

— Тоямо...

— Тооямо, ти мене чуєш? — хтось легенько потикав його в плече ззаду, змусивши заглибленого в думки хлопця повернутися до реальності.

«Уехара-сан?»

— А, вибач. Я трохи задумався.

Схоже, Уехара кликала його вже кілька разів, але він сидів на своєму місці й узагалі не реагував. Мабуть, він просто напівспав.

— Ти зовсім не відгукувався, тож я подумала, що ти спиш.

— Та я просто трохи замислився про тебе, Уехаро-сан. Напевно, вже однією ногой був уві сні.

— Е? Про... про мене? Тобто, як це... — Уехара здивовано подивилася на нього, її щоки злегка забарвилися ніжним рум'янцем, і вона сором'язливо опустила голову.

— А, ну... я просто думав, куди б нам піти після школи. Нічого такого вульгарного я не уявляв, чесно, — занервував Тояма, злякавшись, що вона могла не так його зрозуміти, хоча він справді думав саме про неї.

— А, ось воно що... Ну і як, придумав куди? — в її голосі прозвучали нотки легкого розчарування.

— Так. Ти казала, що хочеш почути мої рекомендації щодо книг, тож я подумав, що нам варто зайти до книгарні.

— О, супер! Біля вокзалу ж є велика книгарня? Як вона там... забула назву.

— А, ти про «Хансейдо».

— Точно! «Хансейдо»! Ходімо туди.

Вирішивши, куди йти, Тояма швидко зібрав речі, підвівся з-за парти і, озираючись довкола, рушив разом з Уехарою до виходу з класу.

Було помітно, що їхня спільна поява привертає увагу інших учнів. Поєднання яскравої Уехари та непримітного Тоями виглядало занадто ексцентрично, адже вони належали до абсолютно різних типажів, тож така реакція була цілком природною.

«До речі, щось Курашіми не видно...»

Тояма очікував, що той знову причепиться до нього перед виходом і зчинить галас, але, схоже, його побоювання виявилися марними.

А що ж Такаї?

У класі її вже не було. Оскільки після уроків вона зазвичай читала в бібліотеці, то, мабуть, уже пішла туди.

Тояма з Уехарою рушили до дверей, збираючись вийти з класу. Тієї ж миті на порозі з'явився інший учень, змусивши їх зупинитися.

«Такаї?!»

Знайоме чорне волосся та окуляри. Дівчина, яка щойно увійшла до класу, змірила Тояму та Уехару швидким поглядом біля дверей і пройшла повз них із абсолютно байдужим виглядом, наче нічого не сталося.

Щойно Такаї увійшла, Тояма з Уехарою покинули кабінет.

Цікаво, чи подумала Такаї щось, побачивши, як вони йдуть кудись удвох? Вона ж сама казала, що оскільки вони не пара, а лише секс-партнери, то жодних емоцій вона не має. Тож Тояма вирішив теж не перейматися цим.

«У нас із Такаї просто взаємовигідні стосунки... і нічого більше», — подумки заспокоїв себе Тояма.

— До речі, я майже ніколи не спілкувалася з Такаї-сан, — заговорила Уехара. — Ти, здається, трохи розмовляв із нею в бібліотеці. Що вона за людина?

Тояма не знав, чому раптом Уехара зацікавилася Такаї, але це не виглядало так, ніби вона про щось здогадується чи намагається щось вивідати.

— Та я й сам її майже не знаю, ми лише про книги інколи говоримо, — сказав він. Окрім того, що у Такаї складні сімейні обставини, Тояма й справді майже нічого про неї не знав. Вона ніколи не розповідала про себе.

— Он як... Може, якщо я теж почну розбиратися в книгах, ми зможемо поспілкуватися?

— Ти так хочеш поговорити з Такаї?

— Ну, ми ж однокласниці, хочеться підтримувати хороші стосунки, хіба ні? Але Такаї-сан завжди сама, і я просто не знаю, з чого почати розмову. От і подумала, що книги могли б стати хорошим приводом.

«Уехара все-таки дуже добра людина, яка не має упереджень ні до кого», — подумав Тояма, вкотре дивуючись, чому вона взагалі спілкується з таким типом, як Курашіма.

— Зрозуміло... Тож ось чому ти розпитувала мене про книги.

Тепер поведінка Уехари, яка раніше здавалася далекою від читання, стала цілком логічною.

— Та ні, не зовсім через це... Просто ти... Ну... — Уехара раптом зніяковіла і почала сором'язливо м'ятися, наче їй було важко щось сказати.

— Е? Що «я»?

— Нічого! Дурнику!

«Я що, знову сказав щось, що її образило?» — Тояма вкотре переконався, що геть не вміє зчитувати жіночі натяки. Попри наявність сексуального досвіду, він залишався абсолютно непопулярним інтровертом, у якого ніколи не було дівчини.

За такими розмовами вони перевзулися і вийшли за шкільні ворота. Протягом усього цього часу Тояма продовжував ловити на собі погляди інших учнів, знову усвідомлюючи, наскільки ж популярною була Уехара. Сама ж вона взагалі не звертала на це уваги, залишаючись максимально природною та простою в спілкуванні.

«Ну звісно... Не дивно, що вона всім подобається».

Лише тепер, поспілкувавшись із нею отак близько, Тояма почав помічати її справжній шарм.

Шлях від школи до вокзалу займав близько двадцяти хвилин пішки.

— То які саме книги тобі подобаються, Уехаро-сан?

Книгарня «Хансейдо», до якої вони йшли, була величезною і займала аж п'ять поверхів. Аби не витрачати час на блукання, треба було заздалегідь визначитися, до якого саме відділу їм іти. Поняття «художня література» охоплювало безліч жанрів: від ранобе до серйозної прози, і у них точно не було часу обходити кожен стелаж.

— Ну-у... Я зазвичай взагалі не читаю художню літературу... Хіба що коли задають написати твір на літо.

У такому разі краще обрати легкі для сприйняття лайт-новели або підліткову прозу з яскравими персонажами, почав аналізувати Тояма.

— А який жанр тобі ближчий? Наприклад, романтика чи детективи?

— Мабуть, усе-таки романтика. Я часто дивлюся романтичні фільми. Ще люблю пригодницьке фентезі. А от жахи чи всяку гидоту з кров'ю терпіти не можу.

Смаки Уехари виявилися цілком стандартними.

Тояма подумав, що якщо Уехара не має антипатії до отаку-культури, їй можна було б порадити якусь романтичну комедію або фентезі про шляхетних леді, тож вирішив націлитися саме на цей відділ. Сам Тояма був типовим отаку, який дивився аніме та обожнював ранобе. Він не збирався приховувати це від Уехари: якщо вона скаже, що не може терпіти отаку, то на цьому їхнє спілкування й закінчиться. Навіщо змушувати себе спілкуватися з людиною, з якою у вас зовсім різні інтереси?

За розмовами про її вподобання час пролетів непомітно, і вони вже опинилися біля вокзалу. Сам Тояма ходив до школи пішки, тому зазвичай не бував тут, але район навколо вокзалу був дуже розвиненим — тут було все: від величезних книгарень до магазинів побутової техніки.

За кілька хвилин ходьби від привокзальної площі з'явилася їхня ціль — книгарня «Хансейдо».

— Ого, ця книгарня й справді величезна! — захоплено вигукнула Уехара, зупинившись перед будівлею.

У наші часи, коли паперові книги продаються дедалі гірше, і більшість площ у таких будівлях зазвичай віддають під стоєнові магазини чи кафе, ціла п'ятиповерхова будівля, повністю зайнята книгами — це було справді вражаюче.

Спираючись на те, що Уехара розповідала йому по дорозі, Тояма повів її до відділу лайт-новел.

— Для людей, які не звикли багато читати, ранобе підійдуть ідеально, — пояснив він, підводячи її до потрібних стелажів.

— Ого! А це нормально, що на обкладинках такі відверті малюнки? — Уехара округлила очі, розглядаючи яскраві палітурки книг, розкладених на столах.

Тояма вкотре переконався, що лайт-новели — це переважно розважальний продукт для чоловічої аудиторії.

— У ранобе часто бувають такі обкладинки. Особливо в жанрі «ісекай». В романтичних комедіях персонажі зазвичай просто в шкільній формі.

— Хм... Але ілюстрації дуже милі. Стоп, а чому у неї такі величезні груди?! Таких старшокласниць у природі не існує. Що, всі героїні в ранобе обов'язково мають бути пишногрудими?

«Ну, Уехаро-сан, твої груди взагалі-то нічим їм не поступаються», — подумав Тояма, але, звісно, вголос цього не сказав, лише ледь помітно кивнув, кинувши погляд на її декольте, яке чітко виділялося під шкільною формою.

— Ну, в реальному житті такі великі груди — рідкість, але в світі ранобе такий розмір вважається цілком стандартним, — Тояма вказав пальцем на ілюстрацію дівчини на одній з обкладинок.

— Що-о?! Та це ж третій чи четвертий розмір! Якщо це «стандарт», то виходить, що всі реальні дівчата автоматично стають пласкими.

— Ну, це ж вигаданий світ. Думаю, стандарти тут підлаштовані під смаки цільової аудиторії, яка купує ці книги.

А аудиторія лайт-новел була доволі широкою — від школярів до дорослих працюючих чоловіків.

— М-м... Тобто хлопцям подобаються великі груди? Тоямо, а тобі теж подобаються великі? — Уехара заглянула йому в очі знизу вгору, поставивши питання, на яке було вкрай важко відповісти.

— Та ну... не те щоб я їх не любив, але маленькі мені теж подобаються, — відповів він.

Єдині груди, які Тояма знав на дотик, належали Такаї, і вони, щиро кажучи, не були великими. Проте вони були дуже м'якими та чутливими. При бажанні їх навіть можна було злегка затиснути руками. Тому Тояма вважав, що розмір — це не головне.

— Так-так, запишемо: Тоямі подобаються маленькі... — Уехара опустила голову і пильно вставилася на власні груди. Схоже, вона не так зрозуміла його слова і вирішила, що він віддає перевагу виключно маленьким формам.

— До речі, Уехаро-сан, тебе не бентежать такі ілюстрації? Просто є дівчата, які відчувають до цього відверту огиду.

Судячи з того, як спокійно вона розглядала обкладинки і розмовляла з ним, усе було гаразд, але він вирішив про всяк випадок уточнити.

— Та ні, мені нормально. Я б навіть сказала, що мені подобається. Я й манґу іноді читаю.

— Добре, що ти нормально ставишся до аніме-стилістики. Тепер я зможу порадити тобі багато різних книг.

— Знаєш, я зазвичай ні з чим таким не ділюся з однокласниками. Інші хлопці просто безсоромно витріщаються на мої груди, вони такі хтиві й дивляться на мене з таким брудним підтекстом, що аж гидко. А от із тобою я почуваюся спокійно, бо ти ніколи не дивишся на мене таким поглядом.

І справді, попри те, що вони абсолютно спокійно обговорювали великі й маленькі груди, їхня розмова залишалася цілком невимушеною. Для підлітків у їхньому віці такі теми зазвичай є занадто сороміцькими, і вони намагаються їх уникати.

— Пам'ятаєш, учора я казала, що ти здаєшся мені дуже дорослим? — запитала Уехара, змусивши Тояму попорпатися в пам'яті.

— Ну, щось таке пригадую.

— Хлопці з моєї компанії поводяться як діти, і у них на умі лише одне. Чесно кажучи, я б не хотіла з ними спілкуватися, але дівчата з нашої компанії — мої близькі подруги, тому я просто не можу звідти піти.

Ця компанія крутилася навколо Курашіми, тож Тояма чудово розумів, про що мова. Причина, чому сам Тояма виглядав таким спокійним та впевненим, крилася в Такаї. Завдяки тому, що він регулярно задовольняв свої сексуальні потреби, у нього не було жодної потреби лізти зі шкіри геть, аби привернути увагу дівчат.

— Ну, раз на чолі компанії стоїть Курашіма, то все зрозуміло. Шкільна каста — це справді суцільний клопіт.

Якщо ти випадаєш із такої топової компанії, то ризикуєш стати або повним аутсайдером, або об'єктом для цькування. Якщо хочеш провести шкільні роки спокійно, доводиться підлаштовуватися під правила якоїсь групи.

— Але що поробиш? Будь-який колектив так влаштований. Думаю, тобі просто треба навчитися ладнати з цим, — додав Тояма.

— Я так заздрю тобі, Тоямо. Ти не прив'язаний до всього цього і абсолютно вільний.

— Натомість у мене з друзів є лише Чіхіро. Зрештою, це просто компроміс.

— Компроміс? Що ти маєш на увазі?

— Ну, я вільний від зобов'язань перед компанією, але через відсутність друзів під час шкільних екскурсій чи якихось заходів я завжди буду сам. А от ти, Уехаро-сан, маєш купу друзів, тому на будь-якому святі тобі гарантовані веселощі у компанії, але за це ти платиш своєю свободою, підлаштовуючись під групу. Десь так.

— Тоямо... ти справді мислиш як дорослий. Мені це дуже в тобі подобається.

Тояма не вважав це ознакою дорослості. Радше навпаки: якщо людина не може вписатися в модель суспільства, якою є школа, то це показник її соціальної незрілості.

— Я зовсім не дорослий. Я просто тікаю від усього, що завдає клопоту. Справді доросла людина мала б розвинути в собі почуття колективізму і вміти правильно поводитися в класі. Тому ти, Уехаро-сан, значно доросліша за мене.

— Справді? Навіть не знаю, мені так не здається.

— Я просто багато читаю, тому маю певний багаж знань, але насправді я лише самовпевнений і зарозумілий старшокласник.

— Ха-ха, ну, щодо того, що ти занудний і зарозумілий — тут ти правий, — весело засміялася Уехара.

— Взагалі-то, ти могла б це й заперечити?

— Ой, ну я ж чесна дівчина, тому не вмію брехати.

— Ну, те, що ти чесна і відкрита — це факт. Ти ніколи не тримаєш каменя за пазухою.

— Це я так поводжуся лише з тобою. В тій компанії мені доводиться постійно зважати на інших і носити маску.

Виходить, перед Тоямою, Уехара була самою собою, без жодних масок. Їй теж доводилося несолодко. Невже ця шкільна каста — це настільки жорстоке закрите суспільство, з якого неможливо вибратися?

— Ми ж прийшли вибирати книги, а в результаті зовсім відійшли від теми. Що робитимемо, Уехаро-сан?

Як і казала Уехара, Тояма і справді був дещо занудним. Йому навіть стало трохи соромно за те, що він почав читати нотації своїй однокласниці.

— Я хочу книгу, яка допоможе мені стати такою ж дорослою, як ти!

— Тоді тобі треба перечитати купу книг у нашій шкільній бібліотеці. Тоді ти, як і я, наберешся поверхневих знань.

— І стану такою ж самотньою, як ти? Ну ні, це мені не підходить.

— Я не заперечую, що я один, але я став таким не через книги, зрозуміла? Я був самотнім із самого початку.

— Навіть не знаю, це зараз був самоіронічний жарт чи констатація факту, — Уехара тихо засміялася.

Її посмішка була настільки чарівною, що будь-який хлопець мимоволі задивився б на неї. Мабуть, це і було те саме її справжнє обличчя, яке вона показувала лише Тоямі й ховала від усього класу.

Зрештою, вони так нічого й не купили в «Хансейдо». Оскільки Уехара хотіла ще поговорити, вони перебралися до кафе, де весело побалакали про всякі дурниці, після чого розійшлися по домівках.

А початкову проблему з вибором книг вони вирішили дуже просто: Тояма пообіцяв сам підібрати щось цікаве у шкільній бібліотеці, а Уехара просто оформить це на себе. Хоч у шкільній бібліотеці й не було творів із надто відвертими обкладинками чи змістом, але лайт-новели там все одно були.

Коли Уехара дізналася про це, її подив був настільки кумедним, що Тояма, згадуючи цю картину, тепер не міг стримати посмішки.

◇

Відтоді як Уехара та Тояма вдвох сходили до «Хансейдо», дівчина почала частенько зазирати до бібліотеки саме під час його чергувань.

— Тоямо! Я повернути книжку!

Те, що повертала Уехара, було романтичною комедією у форматі лайт-новели — із тих творів, про які зазвичай дивуються: «І як таке взагалі опинилося в шкільній бібліотеці?». Схоже, тепер вона не на жарт захопилася читанням і брала книги в доволі швидкому темпі.

Першою книгою, яку Тояма вибрав для неї, було ранобе про чисте й щире кохання, і Уехара відгукнулася про нього дуже позитивно, сказавши, що це було справді цікаво. Після цього він спробував порадити їй романтичні комедії, і вони їй також неочікувано зайшли.

— Ну, таких дівчат, як героїні ромкомів, у реальному житті не існує. Хлопці занадто багато фантазують, — нерідко коментувала вона, розбиваючи рожеві окуляри хлопців-мрійників об сурову реальність перед тим, як піти з бібліотеки.

Уехара впевнено крокувала стежкою отаку.

Щодо Такаї, то вона була повноправною мешканкою бібліотеки незалежно від того, чергував Тояма чи ні, тож можна було з упевненістю сказати, що після уроків вона перебувала там завжди. І останнім часом Уехара почала частенько до неї заговорювати.

— Агов, Такаї-сан, ця новела дуже цікава. Ти читала її? — запитувала Уехара, простягаючи ранобе про кохання, поки Такаї лише косилася на книгу. Тояма з теплою посмішкою спостерігав за цією картиною.

— Я такого не читаю. І взагалі, Уехаро-сан, у бібліотеці суворо заборонено розмовляти. Ти заважаєш мені читати, тому більше не звертайся до мене, — зазвичай у такому тоні проходили їхні діалоги: пара слів, після чого Такаї в односторонньому порядку припиняла будь-яку розмову.

До того ж Такаї не читала підліткову романтику. Вона віддавала перевагу заплутаним і похмурим дорослим історіям, але Уехара її смаків ще не розуміла.

Попри таку холодність, Уехара не опускала рук і щоразу, коли вони бачилися, намагалася вивідати, які ж книги тій подобаються.

— Ох... Сьогодні знову не вдалося дізнатися, що любить Такаї-сан. Те, що вона читає в бібліотеці, занадто складне для мене, я цього не зрозумію.

Такаї зазвичай читала серйозну класику або філософські праці, тож для новачка в читанні, яким була Уехара, цей бар'єр виявився занадто високим.

— Слухай, Тоямо, а які ще книги вона зазвичай читає? Ну розкажи!

— Чому б тобі просто не запитати у неї назву того, що вона читає зараз?

— Та кажу ж, для мене це занадто складно й незрозуміло! Я маю на увазі якісь простіші, звичайні романи!

— Якщо хочеш потоваришувати з Такаї, ти повинна дізнатися це від неї самої.

Звісно, Тояма чудово знав уподобання Такаї, але вважав, що це не матиме жодного сенсу, якщо Уехара не вивідає все сама, тому нічого їй не розповідав.

— Ну гаразд... Тоямо, ти скнара!

Тояма щиро сподівався, що Такаї зрештою відкриє своє серце і потоваришує з Уехарою. Він відчував, що Такаї через свої складні сімейні обставини намагається заповнити пустку в душі за допомогою стосунків із ним.

Проте це було лише тимчасовим порятунком. Залатані діри швидко відкривалися знову. Тояма був усього лише старшокласником і об'єктивно розумів, що його можливості допомогти Такаї обмежені. Він міг лише відгукнутися на її поклик, коли це було потрібно.

Такаї ніколи не ділилася з ним своїми справжніми почуттями. Напевно, вона й не шукала в ньому того, хто вислухає.

Але Тояма думав, що якби у неї з'явилася подруга — дівчина її віку, яка ставитиметься до неї щиро й без жодних упереджень, як Уехара, — усе могло б змінитися. Якби у неї був хоч хтось, кому можна просто виговоритися... Можливо, тоді її проблеми вирішилися б, і сам Тояма став би їй непотрібним.

Хлопець був зовсім не проти такого фіналу. Адже саме це й означало б повернення до нормального, правильного життя.

◇

Під час обідньої перерви, коли на чергуванні був Тояма, в бібліотеці, окрім Такаї, не було жодного учня — вони залишилися вдвох.

— Оформи, будь ласка, видачу цієї книги.

Закінчивши процедуру оформлення книги, яку принесла Такаї, Тояма протягнув її дівчині.

— Повернути потрібно за два тижні.

Такаї не взяла книгу, натомість схопила Тояму за зап'ястя й потягнула до себе. Хлопець хитнувся вперед, і його обличчя опинилося так близько до Такаї, що вони майже могли поцілуватися. Він відчув її ніжні й приємні запах.

Тояма завмер, а Такаї наблизила свої витончені губи до самого його вуха і прошепотіла:

— Слухай, Юкі.

— Щ-що таке?

— Чому ця дівчина постійно лізе до мене?

— Ти про Уехару-сан?

Сама Уехара щиро хотіла потоваришувати з Такаї, тому Тояма вирішив, що про це цілком можна розказати, і переповів її слова:

— Каже, що хоче з тобою потоваришувати.

— Навіщо?

— Та хто знає, я й сам не впевнений. Казала, що раз уже ви в одному класі, то хоче ладнати.

— Хм... Дивна вона якась.

— Думаєш? Як на мене, вона хороша дівчина і не має ні до кого упереджень.

— ...Юкі, вона тобі подобається?

— Е? Та ні, у мене немає до неї якихось таких почуттів...

— Зрозуміло.

— А що взагалі сталося? З чого б це тобі про таке питати?

— Ні з чого.

— Може, ти б теж стала трішки приязнішою до Уехари-сан?

Проте на ці слова Тоями відповіді не пролунало.

Він не міг точно сказати, що саме Такаї думає про Уехару, але було очевидно, що та її зацікавила. Можливо, день, коли вони зможуть нормально поспілкуватися, уже не за горами.