Розділ 8 — Семестровий іспит та його підсумки

Розділ 8: Семестровий іспит та його підсумки

Липень розпочався, так і не дочекавшись закінчення сезону дощів, і для школи, де навчався Тояма, настав перший день семестрових іспитів.

За три дні екзаменаційного періоду потрібно було скласти тести з дев’яти предметів. Звісно, якщо отримати незадовільну оцінку, то літні канікули перетворяться на додаткові заняття та перездачі.

Поглядаючи на однокласників, які впритул до початку іспиту перевіряли довідники й училися до останньої секунди, Тояма сидів навпроти Уехари та Окіти, захоплено теревенивши.

— Ти цього разу нормально підготувався? Юкі, ти завжди починаєш учитися в останній момент, тому я хвилююся, — Окіта зі стурбованим виглядом подивився на Тояму.

— Ну, думаю, цього разу теж усе буде гаразд. Я зробив усе, що міг.

— Юкі, ти ж можеш, коли захочеш, але завжди балансуєш на межі, аби лиш не завалити тест. Якби ти постарався, то міг би досягти значно більшого.

Як і казав Окіта, Тояма не вирізнявся високою успішністю. Його оцінки були цілком звичайними: десь посередині в класі й трохи нижче середнього на паралелі.

— Чіхіро, ти мене переоцінюєш. Це і є межа моїх здібностей.

— Та невже?

Не схоже було, що у Тоями низька самооцінка — радше здавалося, ніби він сам обмежує межі своїх зусиль.

— Справді, таке відчуття, що Тояма-кун просто не викладається на повну, — схоже, Уехара думала так само, як і Окіта.

— Кому б казати, Уехаро-сан, а от у тебе з успішністю все чудово. Ти завжди серед найкращих у класі, та й на паралелі маєш гарні результати.

Вона була вродливою, добре вчилася й користувалася популярністю в класі — настільки ідеальна, що в очах Тоями здавалася сліпучим створінням.

— У мене батьки дуже суворі щодо оцінок. Якщо результати погіршаться, мені або зсунуть комендантську годину на раніше, або змусять ходити на курси, тому я просто змушена старатися.

Докладати зусиль, щоб уникнути подібних клопотів — це теж мудрий вибір.

— А у мене батьки досить легковажні. Ставляться до цього так: «головне не схопити незадовільно», тому в мене й думки немає напружуватися, аби стати одним із найкращих учнів.

Це означало, що певною мірою батьківські обмеження та тиск усе ж необхідні.

— У цьому плані Чіхіро справді неймовірний.

Окіта ще з першого класу постійно тримався у топі найкращих учнів паралелі. Він мав бездоганну поведінку й був зразковим відмінником.

— Просто я люблю вчитися.

— Любити вчитися… Мені цього не зрозуміти, — Тояма здивовано та з гіркою усмішкою похитав головою.

— Так само як ти, Юкі, любиш читати книжки, для мене цим є навчання.

— Коли Чіхіро так каже, це звучить переконливо…

— І то правда. Якщо справа подобається, вона не в тягар, — Уехара теж погодилася зі словами Окіти.

— Так, починаємо виховну годину. Будь ласка, розсядьтеся по своїх місцях, — до класу, який перед іспитом був тихішим, ніж зазвичай, зайшла класна керівниця, Міямото-сенсей.

— Ну що ж, успіхів на іспиті, — Уехара підбадьорила обох і повернулася на своє місце.

Щойно закінчиться виховна година, нарешті розпочнеться семестровий іспит. Тояма внутрішньо зібрався перед тестами і мимоволі, піддавшись цікавості, перевів погляд на місце Такаї.

Вона не читала роман, як робила це зазвичай, а зосереджено дивилася у розгорнутий зошит — здавалося, дівчина навіть не помітила погляду Тоями.

«Дивно… Такаї зазвичай читає романи навіть безпосередньо перед іспитом».

Можливо, цього разу вона не була впевнена у своїх силах.

Написавши зранку три предмети, учні завершили сьогоднішні іспити.

Оскільки уроки закінчувалися ще в першій половині дня, пообідній час був вільним, проте навряд чи хтось із учнів збирався йти розважатися.

Побачивши, як Такаї збирає речі, щоб іти додому, Тояма зацікавився, як вона впоралася з тестами, і гукнув її:

— Такаї, ну як іспит?

— Ем, нормально.

Відповідь була досить неоднозначною, але коли Такаї запитували про результати тестів, вона ніколи не казала ні «добре», ні «погано». Тому розпитувати було марно, але старшокласники після іспитів просто не можуть утриматися від таких запитань.

— Слухай, але ж ти, здається, працювала на підробітку аж до самого початку іспитів, із навчанням усе гаразд?

Так, Такаї працювала на підробітку аж за два дні до початку іспитів.

— …Усе гаразд. Я брала зміни з урахуванням цього, тому…

Попри те, що вона назвала це не проблемою, Тоямі здалося, ніби дівчина запнулася на словах.

— Ось як… Ну, тоді добре. Але на час іспитів ти ж узяла відпустку на роботі?

— Поки іспити не закінчаться, я відпочиваю, тому тобі, нема про що хвилюватися.

— Зрозуміло… Тоді давай завтра теж постараємося.

— Угу… Ти теж постарайся. До завтра.

Такаї підвелася зі стільця й попрямувала до виходу з класу. Тоямі здалося, що в її спині, коли вона йшла, зовсім не було енергії.

◇

Усі три дні іспитів без упину лив дощ. Нарешті успішно завершивши останній тест, Тояма впав грудьми на парту й закричав:

— Скінчилося-я-я-я-я!

Його сповнений радості вигук відлунням розлігся по всьому класу.

— Юкі, вітаю із завершенням, — Окіта, який сидів на передній парті, повернувся і з абсолютно спокійним виразом обличчя підтримав Тояму.

— Іспити нарешті позаду, а ти, Чіхіро, як завжди, навіть бровою не поведеш.

У той час як решта учнів у класі всім своїм виглядом виражали бурхливу радість, один лише Окіта поводився так, ніби закінчився звичайний урок.

— Ну, я взагалі-то теж відчув полегшення, коли тести закінчилися.

Мабуть, навіть Окіта, який збоку здавався незворушним, теж відчував певний тиск.

— Тояма-кун, ну як склав? — Уехара підбігла до парти Тоями й озвучила коронну фразу, яка завжди лунає після іспитів.

— Результат… як завжди! Будь ласка, краще не питай.

За його власними відчуттями, це було виконано на такому рівні, який не опишеш інакше як «як завжди». Тобто на рівні «мабуть, усе гаразд».

— А як щодо тебе, Уехаро-сан?

— Ну-у, наче непогано? Якось так.

Це, скоріше за все, означало, що Уехара теж упоралася «так само добре, як і зазвичай».

— Уехара-сан завжди наполегливо вчиться, тому цього разу теж усе точно буде добре, — Окіта розплився в усмішці, хвалячи Уехару за старанність.

— Хоча мені, мабуть, знову не наздогнати Окіту-куна.

— Та ні, це зовсім не так. Поки не буде результатів — нічого не відомо.

Тояма не міг брати участь у розмові цих топових учнів.

— Точно, ми зараз із Мікою збираємося в караоке, Тояма-кун, Окіта-куне, ви як, з нами?

Караоке — це ще одна класика для студентів та учнів після закінчення іспитів.

— Грошей у мене небагато, тож якщо ненадовго, то я за. А ти, Чіхіро?

У Тоями було скрутно з фінансами. Проте бажання розважитися взяло гору, і про майбутнє він не думав.

— Угу, я теж можу.

— Тоді з вами двома домовилися. Піду ще запитаю у Такаї-сан.

— О, щодо Такаї — я сам її гукну, — Тояма зупинив Уехару, яка вже збиралася йти до дівчини.

— Добре, тоді залишаю це на тебе. А я піду покличу Окуяму-куна та Ріе.

Останнім часом Окуяма та Коджіма, які були парою, теж час від часу почали ходити розважатися з ними після уроків.

— Такаї, Уехара кличе в караоке, ти як? — Тояма підійшов до Такаї, яка саме збирала речі додому.

— Вибач. У мене зараз підробіток.

— Е? Ти вже від сьогодні виходиш на роботу?

Тояма не зміг приховати подиву від того, що вона поставила собі зміну прямо в останній день іспитів.

— Тобі так сильно подобається цей підробіток?

— Угу. Старші колеги на роботі дуже добрі, та й приємно перебувати в оточенні такої кількості книжок.

Почувши від Такаї слово «колега», Тояма відчув легкий укол у серці.

— Такаї… ти колись казала, що збираєшся піти в кіно зі старшим колегою по підробітку…

Тояму непокоїло те, що студент із її роботи запросив дівчину на побачення. Після того випадку в коридорі вони більше не торкалися цієї теми, тому Тояма не знав, чим усе закінчилося.

— Юкі… У кіно ми ходили втрьох, разом із ще однією дівчиною з підробітку.

— Ось як… Ну й добре…

Почувши це з вуст Такаї, Тояма з полегшенням зітхнув.

Побачивши вираз його обличчя, Такаї відчула легку радість.

«Невже він… приревнував мене?»

Їй усім серцем хотілося, щоб це було саме так.

— Ну, мені вже час, тому я піду.

— А, ага. Тоді до завтра.

Тояма одночасно радів тому, що Такаї не ходила наодинці з іншим хлопцем, і водночас соромився своїх ревнощів.

«Я ж навіть не маю на це права».

У душі Тоями змішалися складні почуття радості та ревнощів.

◆

Через тиждень після закінчення семестрових іспитів, увечері, я сиділа за столом у вітальні навпроти мами. Ми з мамою майже ніколи не їли разом, тому отак розмовляти нам не доводилося вже давно.

— Юмі, мені телефонувала твоя класна керівниця, Міямото-сенсей. Каже, що ти отримала «незадовільно» аж із двох предметів?

У нашій школі незадовільною вважається оцінка, нижча за шістдесят відсотків від середнього балу з кожного предмета, і якщо учень отримує таку оцінку з двох або більше предметів, про це повідомляють батьків.

Я отримала незадовільно з математики та хімії — предметів, які мені й так завжди давалися важко.

— Мамо, вибач мені…

— Ти сама розумієш причину? Відтоді як ти почала підробляти, ти стала пізно повертатися додому, і часу на навчання поменшало, я ж не помиляюся?

Причина, на яку вказала мама, була абсолютно правильною. Проте сама суть крилася в причині, чому я взагалі почала підробляти. Перш за все, я влаштувалася на роботу, бо мені потрібні були гроші. А гроші мені були потрібні для того, щоб мати за що гуляти з Юкі. Я й сама вважала, що отримала незадовільні оцінки через таку жалюгідну причину. Але для мене це було важливо.

— Так, ти не помиляєшся…

Якби я не могла бачитися з Юкі, який був моєю духовною опорою, то незалежно від того, працювала б я чи ні, у мене все одно, мабуть, не лежала б душа до навчання. Настільки сильно я була залежною від Юкі.

— Хух… Знаєш, я… я не вважаю, що підробіток чи те, що Юмі заведе хлопця і приводитиме його додому — це щось погане. Набиратися різного досвіду — це добре, і я розумію це, коли згадую свої шкільні роки.

— Але — продовжила мама — це не означає, що можна занедбати навчання. Збоку може здатися, що я притримуюсь політики вседозволеності й не втручаюся. Але я завжди, у будь-який момент, думаю про майбутнє своєї доньки. Я хочу, щоб ти була щасливою.

Це, мабуть, уперше мама заговорила зі мною про таке.

— Тому, якщо оцінки в школі погані — я сваритиму, а якщо ти переночуєш десь без дозволу — звісно, я сердитимусь і хвилюватимусь.

— Тоді… тоді! Чому ж ти не сказала мені цього раніше?! Якщо ти нічого не кажеш, я ж не можу знати… Я думала, що від мене взагалі нічого не чекають. Тому я принаймні намагалася не завдавати мамі клопоту… І навіщо говорити мені про це аж тепер, я не розумію…

Я весь цей час, в середній та старшій школі, жила так і не знаючи про мамині почуття. Аж до цієї самої миті, коли мама вилила мені свою душу.

— Вибач… Я була впевнена, що навіть якщо нічого не говорити, Юмі все зрозуміє. З Рейною все було гаразд, тому я, мабуть, думала, що і з Юмі все буде добре. Але ж… Юмі — це не Рейна… Юмі, вибач мені, вибач, що змусила тебе почуватися самотньою… Вибач мені…

Мама знову і знову просила в мене вибачення.

Я жила сірим і монотонним життям, придушуючи свої емоції — мене ніхто не хвалив, але й ніхто не сварив.

Зустрівши Юкі, тепер я живу, відчуваючи найрізноманітніші емоції. Мені буває весело, буває сумно, а подекуди я ревную. Двері мого серця, які відчинив Юкі, уже неможливо зачинити. І відтепер крізь ці відчинені двері, напевно, вируватиме ще безліч різних почуттів.

Насправді й зараз із мене виривалися найрізноманітніші емоції. Почуття, які я так довго стримувала, в одну мить вирвалися назовні, і я нічого не могла з цим вдіяти.

— Ні… Вибач і мені, що я теж не намагалася зрозуміти твої почуття, мамо…

— Юмі, тобі взагалі нема за що вибачатися. У всьому винна тільки я. Мені треба було більше розмовляти з тобою. Але… я рада, що принаймні зараз змогла дізнатися, що в тебе на душі… Тому відтепер ми вдвох будемо більше говорити про майбутнє.

Те, що я цього разу отримала незадовільні оцінки — моя власна провина. Моє слабке серце стало залежним від Юкі, що й призвело до такої ситуації.

— …Мамо, послухай. Щойно почнуться літні канікули, одразу буде один тиждень додаткових занять, і якщо я здам перездачу після них, то зможу уникнути незадовільних оцінок у табелі. Тому… до того часу я візьму відпустку на роботі, комендантська година для мене буде о вісімнадцятій годині, і я збираюся повністю присвятити себе навчанню.

Я мала сама взяти відповідальність за свої погані оцінки. Тому мені потрібно було показати мамі свою рішучість.

— Ось як… Якщо Юмі сама так вирішила, то я підтримаю тебе. Я скажу Рейні, щоб вона якомога більше брала на себе роботу по дому.

— Я робитиму хатню роботу як і раніше. У сестри зараз теж пошуки роботи, вона, мабуть, зайнята, тому я не можу дозволити собі розкоші перекладати все на неї.

— …Я зрозуміла, якщо твоє рішення таке тверде — спробуй. Я наглядатиму за тобою. Але знаєш… якщо стане важко, ти завжди можеш поговорити зі мною… Бо я більше не хочу ні про що шкодувати.

— Дякую, мамо. Я більше… не буду терпіти мовчки.

Завдяки тому, що я отримала незадовільні оцінки, я змогла дізнатися про мамині почуття. У світі є багато важкого та сумного, але я до болю чітко усвідомила, наскільки важливо замислюватися над значенням цих речей.

◇

Після уроків, коли з основними обов’язками бібліотечного комітету було покінчено, Тояма розставляв повернені книжки назад по полицях.

— Юкі, мені треба дещо тобі сказати. Можеш не відриватися від роботи й просто послухати. Я теж допоможу тобі з розставленням книжок.

Такаї, яка до цього сиділа за своїм звичним столом, скористалася вільною хвилинкою і заговорила до Тоями.

— Угу, добре.

Відтоді як він почув у коридорі історію про запрошення в кіно, їм так і не випадало нагоди нормально поговорити. Вони обоє почувалися ніяково.

— Я… отримала незадовільно аж із двох предметів за семестровий іспит.

— Що?! Такаї, у тебе «незадовільно»? Не можу в це повірити…

Такаї зазвичай добре вчилася. Якби це був Тояма — куди не йшло, але почути, що вона завалила іспити, було вкрай несподівано.

— Так, мені соромно, але я надто сильно поринула в підробіток…

— Це тому, що робота виявилася такою цікавою?

— Ну… відколи я почала підробляти, я відчула, що навіть така людина, як я, може бути корисною… Нехай це й просто самовдоволення… але для мене це було важливо… тому… якось не можу підібрати правильних слів…

Такаї запиналася, але продовжувала ділитися своїми почуттями.

— І от, коли я це усвідомила, то вже з головою поринула в роботу. Я розуміла, що треба вчитися, але пропрацювала без відпочинку аж до самого початку іспитів — і ось результат.

— Ось воно що… Отримати незадовільні оцінки — це, звісно, погано, але я думаю, це чудово, що в тебе з’явилася справа, яка тебе так захопила.

— Оскільки в мене незадовільно з двох предметів, про це повідомили маму. Учора ми поговорили з мамою, і я зрозуміла, що помилялася, вважаючи, ніби їй байдуже до мене — виявилося, вона весь цей час оберігала мене.

Раніше Такаї вже згадувала, що родині немає до неї діла.

— Тому ми вирішили, що відтепер будемо чесно розмовляти одна з одною.

— Такаї, хіба це не чудово? Ти ж так довго через це переживала?

Тепер однією причиною, чому Такаї була залежною від Тоями, стало менше. Те, що ворожнеча з матір’ю зникла, не могло не радувати, проте Тояма відчув і легку самотність.

— Угу, і тому вчора я прийняла рішення. Поки не здам перездачу, я візьму відпустку на роботі, а комендантська година в мене буде до вісімнадцятої. Тому деякий час я не зможу гуляти з усіма.

— Так, я вважаю, що це правильне рішення. Старша школа — це обов’язкова освіта, тут кожен сам за себе відповідає, тому такі обмеження необхідні.

— Угу.

— Я сам усе скажу іншим. Ой… а про те, що ти отримала незадовільно, краще промовчати?

— Та ні, все одно всі дізнаються, так що все гаразд. Можеш казати їм прямо.

— Зрозуміло. Я скажу хлопцям та дівчатам. Якщо потрібна буде допомога — тільки скажи.

— Добре, дякую.

— Такаї, успіхів тобі, тримайся там.

«Вже починаються літні канікули, виходить, ми з Такаї деякий час не побачимося… Сумно».

Хоча період, коли вони не зможуть бачитися, був зовсім коротким, Тояма не міг не відчути легкого уколу самотності.