Розділ 9 — Уехара Маріка на межі терпіння

Розділ 9: Уехара Маріка на межі терпіння

Після уроків, коли зазвичай Тояма займався своїми обов'язками в бібліотеці як член бібліотечного комітету, сьогодні він був у спортивній формі, а Уехара — у шортах та спортивній кофті, і вони разом прямували до складу запасного спортивного інвентарю.

— Я вперше заходжу до складу запасного спортивного інвентарю, — сказав Тояма.

Там зберігалося приладдя, яке зазвичай не використовувалося. Тояма та Уехара, які відповідали за інвентар у комітеті з проведення спортивного фестивалю, переступили поріг складу, щоб перевірити спорядження.

— Тут стільки пилу — сказала Уехара.

Щойно вони увійшли, Уехара зморщила ніс від специфічного запаху, притаманного замкненим приміщенням.

На складі стояв запах, схожий на той, коли одяг тривалий час ховають у шафу, не провітривши його перед цим.

— Треба трохи провітрити?

— Ага, інакше ми тут довго не висидимо.

Уехара натиснула на стіні кнопку відкриття вентиляційного вікна.

— Добре, що сьогодні прохолодно. Якби ми опинилися в такому складі без кондиціонера в липні, то зомліли б від спеки.

Тояма був у спортивній футболці з коротким рукавом, а от Уехара чомусь вдягла спортивну кофту з довгим рукавом.

— Уехаро-сан, чому ти в кофті? А де твоя спортивна футболка?

— Сьогодні не було фізкультури, тому я забула футболку. В шафці лежала тільки кофта.

— Тобі, мабуть, дуже душно.

Оскільки в короткому рукаві було в самий раз, Тояма трохи занепокоївся, що в кофті їй точно буде спекотно.

— До речі, під кофтою на мені нічого немає.

«Г... гола... чи що?!»

Тояма мимоволі почав уявляти, що ховається під кофтою Уехари, яка утворювала значні округлості.

— А, ну... ця інформація була зайвою.

— Ой, звісно, бюстгальтер на мені є. Крім нього більше нічого... Ой, Тоямо?! Ти що, щойно уявив собі щось непристойне?

— Н-нічого я не уявляв!

Насправді він уявив усе в найменших деталях, але зізнатися в цьому не міг.

— Як для того, хто не уявляв, у тебе аж надто червоне обличчя, і ти відводиш від мене погляд.

— Ц-це просто від того, що трохи душно, от обличчя й почервоніло... А у тебе, Уехаро-сан, хіба не червоне обличчя?

Уехара, яка присіла на кошик із баскетбольними м'ячами, її щоки трохи почервоніли.

— Т-та невже? Мені теж трохи душно...

Уехара почервоніла ще дужче і поклала руку на застібку-блискавку кофти.

— У-Уехаро-сан?! Щ-що ти робиш?!

Уехара почала розстібати блискавку на кофті. Приголомшений Тояма відвів погляд, намагаючись не дивитися.

— Тоямо, ти таки хлопець. Удаєш, ніби відводиш погляд, а сам крадькома підглядаєш за мною, так? Можеш дивитися скільки завгодно...

Дорослий фіолетовий бюстгальтер з'явився у просвіті розстебнутої блискавки. Коли вона опустила бігунок ще нижче, великі груди Уехари, які до цього стримувала кофта, здригнулися і постали перед Тоямою у всій своїй пишності.

«Н-ну, це вже занадто, Уехаро-сан. Навіть якщо на цьому складі нікого немає, так не можна».

— У-Уехаро-сан, застебнися! Це ж школа?! Що з тобою коїться?!

— Тоямо... Це склад, сюди майже ніхто не заходить, тому все гаразд...

— С-справа зовсім не в цьому...

Уехара підвелася з кошика, на якому сиділа, обняла Тояму і повалила його на мати, що лежали позаду.

— О-ой!

Тояма впав, спершись на високу стопку матів, а Уехара нависла зверху, притиснувши його.

— Тоямо... подивися ще...

Блискавка на кофті була опущена, і в широкому розрізі на грудях постала улоговинка, утворена великими грудьми, що їх стягував бюстгальтер, прямо перед очима Тоями.

Оскільки Уехара була в кофті з довгим рукавом, вона, мабуть, трохи спітніла: від її грудей ішло солодкий запах, який збуджував мозок Тоями.

— Тоямо... хочеш торкнутися? Можеш торкнутися...

Уехара зухвало притиснула свої груди до його грудної клітки, наче дражнячи.

Тояма відчайдушно боровся зі своїм розумом, але від відчуття м'яких грудей, що притискалися до нього, та солодкого аромату Уехари його стійкість миттєво зламалася.

— Ах...

Піддавшись спокусі, Тояма торкнувся грудей Уехари поверх бюстгальтера.

«Н-неймовірний об'єм... і до того ж такі м'які...»

Він був приголомшений цим вражаючим об'ємом та м'якістю.

«Х-хочу торкатися ще!»

Не в силах стриматися, Тояма просунув руку всередину бюстгальтера, і його пальці торкнулися затверділого соска.

— Ах... Т-Тоямо... ц-це не можна...

М'якість грудей Уехари, її запах — усе це настільки збудило Тояму, що він остаточно втратив самовладання.

— Т-Тоямо?!

Коли він зайшов занадто далеко і потягнувся рукою до нижньої частини її тіла, Уехара вмить перехопила його руку.

— В-вибач! Я захопився, вибач мені.

Коли його руку, яка тягнулася донизу, перехопили, Тояма прийшов до тями й поспіхом витягнув іншу руку, що була в бюстгальтері.

— Б-будь ніжнішим... і сьогодні знизу не можна...

Тояма пошкодував, що через надмірне збудження повівся трохи грубо.

Слова «сьогодні не можна», мабуть, означали ті самі особливі жіночі дні, під час яких їй не хотілося, щоб її там чіпали.

— Уехаро-сан... давай припинимо, все-таки це неправильно, так не можна.

Не йому, котрий щойно втратив голову, було це говорити, але він не міг дозволити ситуації зайти далі.

— Тоямо...

Уехара, яка лежала на Тоямі, знову прильнула до нього, притискаючись усім тілом. Вона вся порозовіла, а її вологі очі, здавалося, чогось жадали.

Міцно стиснувши руки, якими обіймала Тояму, Уехара тихо заплющила очі.

— Ммм...

Тояма ніжно притиснув свої губи до м'яких губ Уехари, що були прямо перед ним.

— Ммм...

Руки Уехари, обхопивши спину Тоями, стиснулися міцніше.

— Пхуа... Ми нарешті поцілувалися... Хе-хе.

Із виразом повного блаженства на обличчі Уехара знову прильнула своїми губами до губ Тоями.

Так Тояма та Уехара повторювали поцілунки знову і знову, аж поки не прийшли до тями.

— Треба вже працювати...

Обидва, абсолютно забувши про початкову мету, почали потроху заспокоюватися і приходити до тями.

— Ага... Треба вже закінчувати, бо хтось може прийти перевірити.

Уехара відсторонилася від Тоями, на якому досі лежала, підвелася, поправила розпатлану кофту і озирнулася навколо.

— Тут чимало роботи... Якщо ми зараз не поквапимося, то можемо не встигнути до наміченого часу.

Інвентарю навколо було видно дуже багато. Оцінивши кількість речей на складі, Уехара висловила занепокоєння, і Тояма, глянувши на цей обсяг, подумав так само, як і вона.

— Тоді ти зачитуватимеш контрольний список, а я перевірятиму кількість.

— Добре, домовилися!

Згадавши про свою справжню мету, вони разом узялися до роботи.

Тояма та Уехара таки змогли вкластися в час і завершили перевірку всього інвентарю.

— Нарешті закінчили-и!

— Уехаро-сан, дякую за роботу. Ми таки встигли вчасно.

— Це все завдяки тому, що ти так постарався.

Тояма піднімав та переносив речі, постійно рухаючись, тому весь змок від поту.

— Я ж просто зачитувала список і записувала кількість, тож це ти напружувався. Після цього я пригощу тебе якимось напоєм.

— Ох, я так спітнів. У горлі аж пересохло.

Тояма витер піт із чола принесеним із собою рушником.

— Тоді замикаємо склад і повертаймося.

Тояма попрямував до виходу зі складу.

— Уехаро-сан...?

Проте відповіді від Уехари не було. Тояма озирнувся і побачив, що вона дивиться на нього з надзвичайно серйозним виразом обличчя.

— Тоямо... Ми ж із тобою поцілувалися, правда...?

— Так... Поцілувалися.

Тояма не шкодував про цей поцілунок. Адже в той момент він зробив це, бо всім серцем відчував ніжність до Уехари.

— Знаєш... Це був мій перший поцілунок... І я рада, що він був саме з тобою... А у тебе, Тоямо? Я була перш... А... Ні... Вибач, я запитала якусь дурницю. Будь ласка, забудь те, що я щойно сказала.

Здавалося, емоційний стан Уехари раптом став нестабільним.

— Послухай, Тоямо... Поцілуй мене ще раз.

Уехара знову попросила про поцілунок.

— Ммм...

Тояма подарував їй легкий, ледь відчутний поцілунок.

— Хе-хе, ми знову поцілувалися.

Мабуть, Уехара стала такою емоційно нестабільною від надмірної радості.

— Уехаро-сан, ходімо вже. Уже досить пізно, тож справді хтось інший із комітету може прийти перевірити.

Уехара виглядала так, ніби їй цього замало, але оскільки цьому не було б кінця-краю, Тояма вирішив завершити все, навівши аргумент, що їх можуть побачити люди.

— Добре, я зрозуміла. Я поводитимуся правильно, щоб не завдати тобі клопоту.

Нарешті вибравшись зі складу, Тояма замкнув двері на ключ, і вони попрямували до вчительської.

— Міямото-сенсею, ми закінчили перевірку інвентарю.

Тояма звернувся до вчительки Міямото, яка сиділа за столом, повністю занурившись у роботу.

— Тоямо-кун, Уехаро-сан, дякую за роботу. Кількість інвентарю зійшлася з контрольним списком?

Було б проблематично, якби безпосередньо перед використанням чогось забракло, тому перевірку потрібно було зробити заздалегідь. Сьогодні Тоямі та Уехарі доручили саме цю роботу.

— Так, те, що не збігається за кількістю, ми відмітили. Деякого інвентарю взагалі не знайшлося, тому, можливо, іншим разом варто перевірити й другий склад.

— Ось як... Дякую. Тоямо-кун, Уехаро-сан, ви добре попрацювали. Уже пізно, тому повертайтеся додому обережно.

— Добре. До побачення.

— Міямото-сенсей, до побачення.

Віддавши ключі вчительки Міямото, Тояма та Уехара вийшли з вчительської.

— Ну що, ходімо перевдягнемося і додому? Я так спітнів, що аж неприємно.

Тояма добряче змок, поки розбирав інвентар, тому йому хотілося б прийняти душ, але, на жаль, у школі душу не було.

— Ага, я теж хочу перевдягнутися, бо відчуття неприємні. Тоді, як перевдягнемося, побачимося в класі.

— Домовилися.

Вони розійшлися по різних роздягальнях.

У чоловічій роздягальні Тояма обтирався серветками від поту і водночас згадував те, що сталося на спортивному складі.

«Уехара-сан була такою неймовірно м'якою, і від неї так приємно пахло... Це мене страшенно збудило».

Через таке сильне збудження Тояма навіть трохи замазав спідню білизну передеякулятом.

«Але ж я таки перегнув палицю... У тій ситуації відмовити було просто неможливо... Хоча це лише відмовка... Цим себе не виправдаєш».

Зрештою, піддавшись хтивості, Тояма знову гостро усвідомив усю привабливість Уехари.

— Я забруднила білизну... Добре, що взяла із собою змінну...

Уехара, яка від поцілунків із Тоямою так сильно розхвилювалася, забруднила свою білизну вагінальними виділеннями.

«Поцілунки з Тоямою... Це було неймовірно... Здавалося, що в голові все тане, я була такою щасливою і мені було так приємно».

Згадуючи їхні численні поцілунки, Уехара сором'язливо потерла стегно об стегно.

— Ой... Треба бути обережнішою, щоб знову не забруднити білизну...

Оскільки це було для неї вперше, Уехара була трохи розгублена. Хоча ще зовсім нещодавно вона поводилася так сміливо, зараз їй було навіть ніяково повертатися до класу і дивитися Тоямі в очі.

Коли Уехара повернулася до класу, Тояма, який перевдягнувся раніше, лежав, уткнувшись обличчям у парту.

— Тоямо, вибач, що змусила чекати... Ой, ти що, спиш?

Підійшовши ближче, Уехара тихо покликала його у вушко, але відповіді не було. Схоже, він міцно заснув.

— Ти ж переносив великий інвентар і викладався на повну. Мабуть, сильно втомився.

Уехара сіла на стілець перед Тоямою, повернувшись обличчям до нього, і почала розглядати профіль сплячого хлопця.

Поцілунок із Тоямою, про який вона навіть уві сні мріяла. Уехара знову відчула, як її заливає сором від думки, що вона вчинила напрочуд сміливо. Вони щодня бачилися в школі, ходили на побачення, гуляли під руку і трималися за руки. Тому її терпіння вже справді було на межі. Хотіти того, кого кохаєш — це ж цілком природно. Тому Уехара ні про що не шкодувала. Які б труднощі не чекали попереду, вона не мала жодного наміру здаватися.

— Тоямо, я тебе дуже кохаю, — тихо прошепотіла Уехара йому на вушко.

— Не чуєш, мабуть...

Насправді їй хотілося, щоб він це почув, тому вона трохи сором'язливо і грайливо посміхнулася собі.

Коли Тояма розплющив очі, на тій самій парті, повернувши голову набік, спала Уехара.

— Ой... Уехара-сан спить...?

«Ми що, обоє заснули...?»

Глянувши на годинник, Тояма зрозумів, що спав усього якихось десять хвилин. Відтоді, як заснула Уехара, теж пройшло зовсім трохи часу.

«Розбудити її?»

Вони не могли залишатися в класі вдвох до безкінечності.

— Уехаро-са...

У мить, коли Тояма збирався покликати її, щоб розбудити, гарні губи Уехари злегка відкрилися.

— Тоямо...

Уехара тихо пробурмотіла ім'я Тоями крізь сон.

«Цікаво, що ж за сон їй сниться?»

Почувши, як вона кличе його на ім'я, Тояма відчув легке збентеження.

«Нехай ще трішки поспить».

Тоямі хотілося ще побути поруч і подивитися на її миле спляче обличчя, тому він вирішив відкласти повернення додому ще на кілька хвилин.

— Уехаро-сан, прокидайся.

Минуло близько десяти хвилин відтоді, як Тояма прокинувся, і він знову покликав Уехару, щоб розбудити її.

— Уехаро-сан.

— ...Ммм... Тоямо...?

Уехара ледь-ледь розплющила очі.

— Уже час повертатися додому.

— Ой...? Невже я... заснула?

— Ага, десь на десять хвилин.

— Ось як... А я... не говорила нічого дивного?

Пам'ятаючи, що їй щось снилося, вона запитала про це Тояму.

— Т-та ні, здається, нічого не говорила.

«Насправді говорила, але я краще промовчу».

— Зрозуміло... А котра зараз година...?

Схоже, Уехара ще не зовсім прокинулася, і її свідомість була дещо туманною.

— Емм... Уже скоро шоста.

— ...Шоста?! Уже так пізно... Треба терміново йти додому.

— Ага, нас скоро можуть вигнати з класу, тому вийдемо на вулицю, поки не виникло зайвих клопотів.

— Добре, тільки я спершу забіжу в туалет.

Мабуть, щоб перевірити свій зовнішній вигляд, Уехара вийшла до туалету.

— Тоямо-кун? Ви ще тут?

У класі з'явилася вчителька Міямото — схоже, вона робила вечірній обхід.

— Вибачте. Я трохи заснув.

— Як стукне шоста, ви повинні звільнити клас, добре?

— Зараз Уехара-сан пішла в туалет, можна я зачекаю на неї тут?

— Ну, тоді нічого не вдієш. Щойно Уехара-сан повернеться, одразу ж ідіть додому, — сказала Міямото-сенсей.

— Так, я зрозумів.

Зробивши це зауваження, Міямото-сенсей вийшла з класу.

— Тоямо, вибач, що змусила чекати, — підійшла Уехара.

— Щойно заходила Міямото-сенсей і сказала, щоб ми швидше йшли додому, тож ходімо.

— Ой, вибач... Через мене тобі влетіло? — винувато промовила Уехара, молитовно склавши долоні перед своїм обличчям.

— Та ні, усе гаразд. Вон просто зробила зауваження, нічого більше.

— Ну, тоді добре.

Вони поспішно вийшли з класу, біля шафок для взуття перевзулися у свої вуличні туфлі й залишили школу.

Неподалік від школи, на тристоронньому перехресті, шлях Тоями та Уехари розходився в різні боки. Сьогодні вони мали розпрощатися саме тут.

— Уехаро-сан, дякую тобі за сьогоднішню роботу. Побачимося завтра.

— Угу...

Уехара виглядала дещо млявою. Можливо, вона все ще не зовсім прокинулася?

— Уехаро-сан, що з тобою?

— Сьогодні було так весело... І до того ж, це було так приємно...

Здавалося, у її тілі все ще відгукувався післясмак поцілунків, тому Уехара дивилася на Тояму палким, гарячим поглядом.

Будучи початківцем у коханні, Уехара, схоже, ще не вміла швидко перемикати свої емоції.

З іншого боку, Тояма, ймовірно, завдяки певному досвіду, адаптувався значно швидше.

— Це правда... Мені теж було приємно провести час разом.

— Послухай... Тоямо... Поцілуй мене ще раз.

Уехара, яка вже повністю опинилася в полоні Тоями, почала жадати його уваги без усякого сорому, не зважаючи ні на місце, ні на людські очі.

— У-Уехаро-сан, ми ж прямо перед школою. Невідомо, хто може нас побачити...

— Не можна...? — благально запитала Уехара, підвівши на нього свої вологі очі.

Коли на тебе дивляться з таким виразом обличчя, відмовити стає вкрай важко, але Тояма зціпив зуби і проявив твердість.

— Давай... коли ми знову залишимося наодинці, добре?

Він розумів, що не варто давати надії, які можуть розпалити її ще більше, але й не міг так просто відштовхнути почуття Уехари.

— Угу... Добре... Але це обов'язково. Ми домовилися, обіцяй.

Уехара неохоче, але все ж погодилася.

— Ага, обіцяю. Тому на сьогодні вже повертаймося додому.

Ось так Тояма та Уехара крок за кроком все глибше занурювалися в це болото.

— Тоді до зустрічі, Тоямо. Повертайся обережно.

— Ти теж бережи себе, Уехаро-сан.

Після цього вони розійшлися і рушили кожен у своєму напрямку.

— Хух... Нарешті пішла...

Крокуючи дорогою додому, Тояма не міг позбутися тривоги про те, чи не втратить Уехара контроль над собою в майбутньому. Його занепокоєнню не було меж.