Розділ 10 — Спільне навчання та подарунок
Розділ 10 — Спільне навчання та подарунок
Розділ 10: Спільне навчання та подарунок
Разом із оголошенням про закінчення сезону дощів, у старшій школі, де навчався Тояма, розпочалися літні канікули.
Оскільки після переходу до другого класу відбулося аж занадто багато різних подій і часу для відпочинку серця не було взагалі, Тояма зрадів, що нарешті зможе побути наодинці й спокійно посидіти за книжкою. Проте ця радість тривала лише мить: з першого ж дня літніх канікул його викликала старша сестра Такаї, Ре й на, і зараз він прямував до торгового центру.
«І чому саме з самого початку літніх канікул... Я ж збирався розібрати стос нечитаних книг».
Причиною, через яку Ре й на викликала його, було повідомлення з проханням допомогти вибрати подарунок, оскільки наближався день народження її молодшої сестри.
«Але, з іншого боку, коли справа стосується вибору подарунка для Такаї, я просто не можу відмовити. Я й сам хочу подарувати їй щось, тож ми зможемо вибрати разом».
Саме з цієї причини Тояма й вирішив прийняти запрошення Ре й ни.
Прибувши на привокзальну площу, яка була місцем зустрічі, Тояма почав шукати Рейну в натовпі людей.
«Ось вона!»
Ре й на була красунею з чудовою фігурою, тому дуже впадала в око. Її можна було одразу помітити навіть здалеку.
— Сестро, вибачте, що змусив чекати.
Рейна була вбрана у просте, але стильне літнє вбрання: світло-бежеві широкі штани-кюлоти, білу блузку з прозорими рукавами від плеча до зап'ястя та білі босоніжки на підборах.
Оскільки вона вже була студенткою університету, від неї віяло дорослістю. Коли вони стояли поруч із Тоямою, то, мабуть, виглядали як красуня-сестра та її сірий молодший брат.
— Тояма-кун, я вже зачекалася. Змусити чекати таку красуню — ти справді грішний чоловік.
Як і завжди, її театральні репліки звучали дещо награно.
— Взагалі-то, час зустрічі ще навіть не настав.
З людьми такого типу, якщо підігрувати їм, вони одразу сідають на шию, тому правильним рішенням було спілкуватися спокійно й розважливо.
— Ой, ну що ти за людина, ти як завжди зовсім не вмієш підтримати веселощі.
— Якщо я буду підігрувати вам, то мені здається, ніби мною маніпулюють, а я цього не люблю.
— Маніпулюють? Як некрасиво це звучить з боку. Я просто хочу, щоб усім було весело.
— Дякую, що запросили мене сьогодні. Завдяки цьому я зможу привітати Такаї, адже навіть не знав, коли у неї день народження.
Хоч вона й була трохи докучливою особою, це не змінювало того факту, що сьогодні він був їй вдячний, тому в цьому питанні слід було виявити повагу.
— Ну що ти, між нами ж немає чужих, не варто перейматися.
— А які саме між нами стосунки?
— Ну як які? Ти ж хлопець моєї молодшої сестри, тож ти нам уже як рідний.
Рейна не знала достеменно про справжні стосунки своєї сестри та Тоями. Тому не було нічого дивного в тому, що вона так вважала.
Тояма відчув легкий укол болю в грудях через те, що його вважають коханим Такаї, і замовк, охоплений почуттям провини.
— Ой? Чого це ти замовк? Хіба ви не зустрічаєтеся?
— Ні... Це не так, просто...
Рейна була дуже проникливою. Можливо, вона вже здогадалася, що стосунки між Тоямою та Такаї відрізняються від звичайних стосунків закоханої пари.
— Якось невпевнено звучить... Ну, у вас, мабуть, усяке буває, тому я не буду розпитувати.
Рейна й справді була здогадливою. Те, що вона не стала допитуватися далі, також було її хорошою рисою. Здавалося, вона чітко розуміла, що у кожної людини є свої обставини, і ставилася до цього з повагою.
— Тоді ходімо вже за покупками. Летц гоу!
«Летц гоу... Я, як і раніше, не зовсім розумію цей її ентузіазм».
— Ну ж бо, Тояма-кун, ти теж скажи: "Летц гоу".
«Вона хоче, щоб я теж це сказав...?»
— Л-летц гоу...
«Я-як же це ніяково...»
— Ой, молодець, чудово впорався.
Зрештою, хоч би як він пручався, Рейна все одно маніпулювала ним. Тояма відчув перед Рейною якийсь майже забобонний страх.
Переступивши поріг торгового центру, вони вдвох почали неквапливо прогулюватися, обираючи подарунок на день народження Такаї.
— Тояма-кун, а що ти збираєшся дарувати?
— Власне, я й хотів порадитися про це з вами.
Справа в тому, що з усіх захоплень Такаї Тояма знав лише про її любов до читання.
— Якщо ти не вибереш сам, Юмі не зрадіє.
— Мені спадає на думку лише те, що Такаї любить читати... Я ніколи раніше не дарував подарунків дівчатам, тому взагалі не уявляю, що може підійти.
— Тоді я дам тобі підказку. У Юмі є ще одне хобі — фотографія.
— О! Точно, якщо згадати, вона якось показувала мені свій цифровий фотоапарат!
Тояма геть забув про це, але тепер, коли йому сяйнула якась думка, він дістав смартфон і почав щось шукати в інтернеті.
— Ну що, підказка допомогла?
— Так, це дуже допомогло. Дякую вам. Чи не могли б ви трохи пізніше зайти зі мною до магазину побутової техніки та електроніки?
У цьому торговому центрі серед інших орендарів якраз був великий магазин електроніки.
— Ого, ти вже так швидко визначився? А я от ще навіть не вирішила, що купувати.
Знаючи Рейну, Тояма думав, що вона вже давно все вирішила, але, схоже, у неї ще не було жодних ідей.
— Зважаючи на ваш характер, я думав, що ви вже давно все обрали.
— У таких справах найприємніше — приймати рішення, просто розглядаючи вітрини.
— А, це я розумію.
Тояма згадав, як ходив за покупками разом із Такаї та Уехарою. Він уже знав, що навіть якщо нічого не купувати, сам процес розглядання речей може приносити задоволення.
— О, Тояма-кун, то ти розумієш це? Одразу видно, що популярні хлопці мислять інакше.
— Ц-це тут ні до чого, популярність ніяк не пов'язана з цим.
— А от і ні. Зрештою, коли вам весело просто перебувати разом — це дуже важливо для партнерів. Ти ж не захотів би йти на побачення з кимось, хто виглядає нудьгуючим або роздратованим?
— Це правда...
— Тому, якщо ви отримуєте задоволення навіть від звичайної прогулянки, то ви ідеальні партнери. З цієї точки зору, ми з тобою, теж непогано сумісні, правда?
— Че-чекайте, сестро?! Давайте припинимо такі жарти!
Рейна раптом міцно взяла Тояму під руку.
— Раз уже ми тут, сьогодні розважимося так, ніби ми на побаченні?
— Ну чому все завжди зводиться до цього!
Як і зазвичай, вчинки Рейни були абсолютно раптовими та не піддавалися жодній логіці.
— Але ж так тобі й самому приємніше, правда?
Рейна була володаркою пишного бюста, який міг посперечатися навіть із формами Уехари. Тояма не відчував нічого поганого від м'якого дотику до своєї руки... Навпаки, йому було навіть трохи приємно, що, на жаль, є звичайною чоловічою природою.
— Ох... Ну добре, я зрозумів.
Тояма знав, що вона не з тих людей, які слухають чужі заперечення, тому просто змирився. Зрештою, все знову пішло так, як того хотіла Рейна.
Тримаючись під руку, Тояма та Рейна продовжували насолоджуватися покупками. Тояма вже остаточно здався і прийняв цю ситуацію.
— То що ж ви самі збираєтеся дарувати?
— Ну навіть не знаю... Нічого такого, щоб аж серце тьохнуло, поки не траплялося.
Вони обійшли вже кілька сувенірних крамниць та магазинів одягу, але схоже, що жодна річ досі не пройшла суворий відбір Рейни.
— Ой? Тояма і... Рейна-сан?!
Раптом хтось покликав Тояму. Коли він обернувся, то побачив знайому дівчину з двома хвостиками.
— А... Аїзава-сан?!
— О та невже? Хіба це не Міка-чян? Давненько не бачилися.
Дівчиною, яка звернулася до них, була Аїзава.
— Рейна-сан, скільки років, скільки зим. До речі, а чому ви сьогодні тут разом із Тоямою?
Аїзава кинула суворий, підозріливий погляд на Тояму, якого Рейна тримала під руку. Це явно був погляд людини, яка надумала собі щось не те.
— У нас сьогодні з Тоямою-куном побачення.
— Р-Рейна-сан, не говоріть дурниць! Ви ж так вводите її в оману!
— Тояма... Ти що, взагалі вже розбірливість утратив...?
Тоямі дуже хотілося крикнути їй: "Не сприймай це всерйоз!".
— Тояма-кун, невже ти так і бігаєш за всіма дівчатами підряд?
— Н-ні, це не так! Звісно ж, ні... правда?
Оскільки Тояма, можливо, й сам згадав за собою якісь грішки, його заперечення прозвучало не надто переконливо.
— Насправді ми сьогодні прийшли, щоб купити подарунок Юмі на день народження.
Нарешті Рейна озвучила правду, і Тояма з полегшенням зітхнув.
— А, ось воно що. Я теж прийшла, щоб вибрати подарунок для Юмі.
— О, яка несподіванка... Раз уже так склалося, Міка-чян, чому б тобі не пройтися по магазинах разом із нами?
— Що ж... Добре, я залюбки приєднаюся до вас.
Тояма був щиро вдячний Аїзаві за те, що вона погодилася піти з ними, адже це дозволило йому уникнути перебування наодинці з Рейною.
— Чудово! Тоді ходімо.
До їхніх закупів долучилася Аїзава, і компанія з цих трьох людей здавалася досить незвичною.
— До речі... Рейна-сан, а як довго ви ще збираєтеся тримати Тояму під руку?
Аїзава поставила Рейні цілком слушне запитання.
— Ой, невже? Міка-чян, ти теж хочеш узяти Тояму-куна під руку?
— Т-та ні за що! У мене взагалі немає жодного бажання триматися з Тоямою під руку!
Аїзава відрізала це чітко й рішуче. Від такої прямоти Тояма навіть відчув себе трохи ображеним.
— Міка-чян, схоже, Тояма-кун зовсім не у твоєму смаку.
— Ну, можна сказати й так.
— Коли про це говорять настільки прямо у вічі, це все-таки завдає певного удару по самолюбству.
— Тояма-кун, та ти просто зажрався. У тебе ж є Юмі та Маріка-чян, хіба ні?
Після цих слів Рейни і Тояма, і Аїзава просто замовкли.
— Ой? Невже ця тема під табу? Хі-хі.
І Тояма, і Аїзава чудово зрозуміли, що Рейна навмисно зачепила заборонену тему. Здавалося, вона спостерігала за їхньою реакцією, намагаючись щось вивідати.
— Сестро, якщо ви ще не вирішили щодо свого подарунка, можна я спочатку зроблю свою покупку?
Тояма твердо вирішив, що стояти тут і вести порожні розмови немає жодного сенсу, тому треба швидше закінчити справи й повертатися додому.
— Ти казав про магазин електроніки? Це ж зовсім поруч, ходімо туди. Міка-чян, ти не проти?
— Так, усе гаразд.
Усі троє попрямували до магазину побутової техніки та електроніки.
— То що саме ти збираєшся дарувати Юмі, Тоямо? — Аїзаві, схоже, було дуже цікаво дізнатися, що ж він вибрав.
— А, я ось про це думав, — Тояма підійшов до відділу з фототоварами.
— Ремінець на руку? — Аїзава схилила голову набік, розглядаючи ремінець для цифрового фотоапарата. Мабуть, вона не знала про хобі Такаї.
— Фотографія — це захоплення Такаї. Вона якось показувала мені свій фотоапарат, — пояснив їй Тояма, згадавши випадок, коли приходив до Такаї додому.
— Ось як... Виходить, я досі зовсім нічого не знаю про Юмі... — Аїзава виглядала трохи засмученою через те, що не знала про це хобі подруги.
— Не сумуй так, Міка-чян! Мені здається, про цей фотоапарат знають тільки в її родині. Але я така рада, що ти так переймаєшся через Юмі! — сказавши це, Рейна ніжно й палко обійняла Аїзаву.
— За-чекайте, Рейна-сан!
Оскільки Аїзава була невисокого зросту, під час цих обіймів її обличчя виявилося якраз між пишними грудьми Рейни.
— Р-Рейна-сан, мені важко дихати!
— Ой, вибач. Міка-чян така мила, що я просто не втрималася.
— Т-Тоямо! Що це взагалі за людина?!
Тояма зайвий раз переконався, що у Рейни геть зламані будь-які уявлення про особисті кордони. Аїзава ж була абсолютно приголомшена цим раптовим поривом ніжності.
— Ну, вона ось така людина. Мене вона теж із самого ранку постійно крутить як хоче... Тож просто змирися, Аїзаво-сан.
Тим часом Рейна, чи то чуючи, чи то ні слова Тоями, продовжувала примовляти: «Міка-чян така крихітна й мила».
— Ну... добре. Я змирюся...
Коли Рейна нарешті випустила Аїзаву з обіймів, вони обоє з Тоямою кинули на неї суворий, примружений погляд.
Поблукавши ще трохи магазином, Тояма нарешті придбав свій подарунок. Аїзава, схоже, теж визначилася з вибором. Що ж до Рейни, то вона купила річ, скориставшись порадою Тоями, тож усі троє успішно виконали свої завдання.
— Ну ось, усі ми купили те, що хотіли, і трохи втомилися, тож як щодо того, аби перепочити в кав'ярні? До того ж, я маю дещо серйозне обговорити з вами обома.
Рейна висловила це прохання з незвично серйозним виразом обличчя, тож у Тоями та Аїзави просто не залишалося іншого вибору, окрім як погодитися.
У кав'ярні їх провели за вільний столик.
— Я пригощаю, тож замовляйте все, що душі завгодно, — сказала Рейна, передаючи їм меню.
— Ви ж і минулого разу мене пригощали, мені якось незручно. За це я можу заплатити сам.
— Рейна-сан, він правий. Я підробляю, тому в мене є гроші, все гаразд, — підтримала його Аїзава, запевнивши, що вони заплатять самі.
— Та ну що ви, можна ж хоч інколи дозволити старшим попестити вас? До того ж, це моя подяка за те, що ви сьогодні допомогли мені з подарунком для Юмі.
— Ну, якщо ви наполягаєте... Добре... Дякую за частування.
— Тобі, Тояма-кун, це подяка за чудову пораду щодо подарунка.
— Дякую, Рейна-сан.
— А тобі, Міка-чян, за те, що завжди так добре дружиш із моєю Юмі.
— Ну що ви, це... Це радше мені пощастило, що ми так дружимо.
Рейна щиро висловила вдячність їм обом.
— То про що саме ви хотіли поговорити з нами?
— Тояма-кун, ти ж знаєш, що Юмі отримала незадовільні бали і тепер має ходити на додаткові заняття?
— Так, вона сама мені про це казала.
— А ти, Міка-чян?
— Я дізналася про це від Тоями-куна.
— Ось як... Ну, тоді це спрощує справу. Я хочу, щоб ви обоє допомогли Юмі з навчанням.
— Тобто, ви хочете, щоб ми підтягнули Такаї по предметах? — Тояма, який і сам не те щоб блищав успішністю, трохи занепокоївся.
— Ну... і це також, але останнім часом вона аж занадто зациклилася на навчанні й виснажує себе. Мені здається, якщо друзі влаштують спільні навчання, це допоможе Юмі трохи розвіятися.
— Якщо справа в цьому... то я з радістю допоможу! Ми ж якраз купили подарунки на її день народження, тож як щодо того, аби навчання зробити лише прикриттям, а насправді влаштувати для неї вечірку-сюрприз?
Пропозиція Аїзави була просто ідеальною ідеєю для того, щоб вручити куплені сьогодні подарунки.
— Це чудово! Міка-чян, можна на тебе розраховувати? — Тояма також визнав цю ідею блискучою.
— Так! Покладіться на мене! Я також покличу Маріку та ще одного нашого близького однокласника, Окіту.
— Якщо прийде ще й Маріка-чян, я буду неймовірно рада!
Спостерігаючи за поведінкою Рейни, Тояма бачив у ній лише турботливу й хорошу старшу сестру, яка дуже любить Юмі. Він відчув, що між Такаї та Рейною насправді не було якоїсь ворожнечі — вони просто не розуміли одна одну, і Такаї, можливо, просто помилялася щодо своєї сестри.
Ось так, завдяки ідеї Аїзави, було вирішено провести в день народження Такаї спільне навчання, яке переросте у таємне святкування.
◇
У день навчання на найближчій до будинку Такаї залізничній станції зібралися троє: Тояма, Аїзава та Окіта. Хоча Аїзава й запрошувала Уехару, та відмовилася, пояснивши, що на цей день у неї вже є інші плани.
— Шкода, що Уехара-сан не змогла прийти. Я так хотів, щоб ми всі разом влаштували свято...
Окіта виглядав щиро засмученим. Він був людиною прямодушною, тому говорив саме те, що відчував.
— Ну, якщо у неї справи, то нічого не поробиш, правда ж, Аїзаво-сан?
Будучи безпосереднім учасником усіх цих заплутаних стосунків із Такаї та Уехарою, Тояма не надто хотів заглиблюватися в цю тему, тому поспішив перевести стрілки на Аїзаву.
— Т-так, точно... Літні канікули великі, тож ми ще встигнемо зібратися в будь-який час.
Аїзава певною мірою знала про обставини між Такаї та Уехарою, тому теж намагалася бути обачною і не торкатися цієї теми надто глибоко.
— Але добре, що сьогодні зміг прийти Чіхіро. Бо якби це були тільки ми з Аїзавою-сан, то навряд чи змогли б допомогти з навчанням.
— І чого це ти мене до себе прирівнюєш? Моя успішність усе-таки вища за твою, Тоямо-кун!
Ображена таким порівнянням, Аїзава невдоволено надула щоки й усім своїм виглядом продемонструвала, що образилася.
— Але ж, Аїзаво-сан, у рейтингу успішності ти все одно стоїш нижче за Такаї, хіба ні?
— Ц-це так, але... рейтинг — це ще не все! Зрозумів?!
Отримавши такий закид від Тоями, Аїзава почала відверто сердитися.
— Ну годі вам, я й сам не впевнений, чи зможу як слід усе пояснити Такаї-сан. Тож Юкі, Аїзаво-сан, сподіваюся на вашу підтримку.
Окіта, як і очікувалося, вчасно втрутився, не забувши підтримати обох, і розрядив обстановку мирним шляхом.
Поки вони розмовляли, дорога до будинку Такаї пролетіла непомітно, і вони швидко дісталися місця.
— То ось де живе Юмі... Я тут уперше.
— Аїзаво-сан, ти що, справді ні разу не була в будинку Такаї?
Тояма трохи здивувався, адже вони з Такаї так близько дружили, що він вважав, ніби Аїзава вже бувала у неї в гостях.
— Юмі майже ніколи не розповідає про своє особисте життя.
— Це правда, я теж ніколи не чув від Такаї-сан розповідей про її родину. Юкі, Аїзаво-сан, а ви ж уже бачилися з її старшою сестрою?
— Рейна-сан... Ну, я могла б багато чого про неї сказати, але загалом вона хороша людина.
— Ну, хороша людина... мабуть?
— Навіть після ваших слів я геть не можу уявити, що вона за особа, — Окіта схилив голову набік, збентежений такими неоднозначними оцінками Аїзави та Тоями.
— Чіхіро... Побачиш її — сам усе зрозумієш...
— Ага... Тояма правий, зустрінеш її — і все стане ясно...
Тояма та Аїзава тужливо подивилися кудись удалечінь.
— Щось мені аж страшно стає від думки про цю зустріч...
Для Окіти це мала бути перша зустріч із Рейною. Тояма та Аїзава потайки передчували, як це буде весело.
Тояма подзвонив у домофон на дверях, і за якийсь час із будинку визирнула Такаї.
Звісно, про проведення спільного навчання сьогодні було домовлено заздалегідь. А от про вечірку до дня народження вона й гадки не мала.
— Аїзаво-сан... Окіта-кун, дякую, що завітали сьогодні попри свої справи. Юкі, ти теж вибач... що завдала вам стільки клопоту.
— Такаї-сан, та що ти, зовсім ні! Якщо виникнуть якісь труднощі, запитуй про що завгодно. Ми з Аїзавою-сан та Юкі зробимо все можливе, щоб допомогти тобі, — Окіта щиро й широко усміхнувся Такаї, яка почувалася ніяково. Від одного його вигляду ставало тепло на душі.
— Дякую, Окіта-кун. Сподіваюся на твою допомогу сьогодні.
— Так, покладися на мене!
Чомусь сьогодні Окіта був напрочуд завзятим. Тояма відчув, як у нього відлягло від серця, адже з навчанням, якщо за справу брався Окіта, можна було не хвилюватися.
— Проходьте, будь ласка.
Запрошені Такаї, усі троє переступили поріг її дому.
Першою до коридору впевнено рушила Аїзава, а за нею пішов Окіта.
— Міка-чян, ласкаво прошу! Я так на тебе чекала!
Рейна, яка вже підстерігала їх усередині, раптово згребла Аїзаву в обійми.
— За-чекайте, Рейна-сан, припиніть негайно!
Поки Аїзава відчайдушно борсалася, потопаючи обличчям у її пишних грудях, Рейна перевела погляд на Тояму.
— Тояма-кун, і тобі привiт. Дякую, що прийшов сьогодні.
Поки Рейна віталася з Тоямою, Аїзаву вона так і не випустила.
— Сестро... ви зовсім не змінюєтеся...
— Ю-Юкі... Це і є старша сестра Такаї-сан...? — злякано пошепки запитав Окіта у Тоями.
— Ага, саме так. Це Рейна-сан, старша сестра Такаї.
Побачивши, як міцно схопили Аїзаву, Окіта аж затремтів від переляку.
— П-привіт... Я однокласник Такаї-сан, мене звати Чіхіро Окіта. Приємно познайомитися.
— Чіхіро-кун? Який же ти миленький! Ой, мабуть, казати так хлопцю трохи неввічливо... Але, Чіхіро-кун, ти справді неймовірно милий. Якраз у моєму смаку!
Як і передбачав Тояма, Рейна з першого ж погляду вподобала Окіту. Йому навіть здалося, що Рейні взагалі байдуже, на кого кидатися з обіймами.
З появою Окіти Аїзаву нарешті відпустили. Натомість Рейна спробувала накинутися на Окіту, але той в останню мить встиг сховатися за спину Тоями й уникнув небезпеки.
— Ну чого ти, Чіхіро-кун, не тікай від мене!
— Та зачекай, сестро! Мені ж соромно, припини негайно! — підвищила голос Такаї, обурена такою дивною поведінкою сестри.
— Аїзаво-сан, Окіта-кун, вибачте за мою сестру. Вона у мене трохи дивна.
Те, як Такаї назвала Рейну «трохи дивною», викликало у Тоями стійке відчуття дежавю. Подумавши, чим це викликано, він згадав свою молодшу сестру Нацукі й усе зрозумів.
— Старша сестра Такаї-сан — це якась стихія... — навіть Окіта був повністю шокований.
— Ну що, тепер розумієш? Те, про що ми з Аїзавою-сан тобі казали.
— Ага, тепер розумію. Рейна-сан лякає...
Схоже, Рейна примудрилася добряче налякати Окіту.
Врятувавшись від Рейни, трійця пройшла до кімнати Такаї.
— Тут трохи не прибрано, але заходьте, будь ласка.
У кімнаті Такаї, куди Тояма не заходив уже досить давно, речей, як і раніше, було обмаль. Єдине, чого тут було вдосталь — це величезна кількість книг.
— У кімнаті Юмі, як завжди, повно книжок.
— Не розглядайте тут усе так прискіпливо, будь ласка. Мені ніяково... — Такаї справді трохи соромилася того, що друзі прийшли до її кімнати.
— Шкода, що Уехара-сан не змогла сьогодні прийти. Але я обіцяю, що відпрацюю і за неї також!
Тояма та Аїзава, яким було ніяково самим починати розмову про те, чому Уехара не змогла прийти, подумки подякували Окіті за те, що він так легко переказав це Такаї.
— Ми ж сьогодні не розважатися сюди прийшли, тож пора вже братися за навчання, — цими словами Аїзави було покладено початок їхньому заняттю.
Окіта взяв на себе роль головного вчителя з тих предметів, з яких Такаї отримала незадовільні бали, а Тояма та Аїзава допомагали йому в міру можливостей. Так і просувалося їхнє навчання.
І саме тоді, коли вся четвірка вже почала втрачати концентрацію, у двері тихо постукали.
— Заходьте, — відповіла Такаї.
Двері відчинилися, і до кімнати зайшла Рейна, тримаючи в руках тацю з напоями та солодощами.
— Чи не час зробити перерву? Я якраз заварила чаю.
Вхід Рейни до кімнати був заздалегідь обумовленим сигналом для того, щоб переключитися на святкування дня народження.
— Ну ж бо, звільняйте стіл.
Поки підручники прибирали зі столу, Рейна почала розставляти чайні чашки.
— Ну що, як просувається навчання? — треба віддати Рейні належне, цього разу вона поводилася пристойно і не дуріла. Схоже, вона чудово розуміла, коли доречно жартувати, а коли ні.
— Усе добре, Окіта-кун та Аїзава-сан дуже зрозуміло все пояснюють.
Тояма під час усього цього процесу переважно просто сидів і дивився, повністю переклавши всю роботу на Окіту та Аїзаву.
— А Тояма весь цей час тільки байдики бив.
— Ну... мені справді соромно... — Тояма твердо вирішив, що заради таких випадків йому варто було б і самому краще вчитися.
— Ось як... Тоямі-куну теж треба наздоганяти, — Рейна лагідно всміхнулася Тоямі. Тепер він остаточно переконався, що саме таке обличчя і є її справжнім єством.
Тояма подав знак Аїзаві очима.
— Юмі, з днем народження!
Швидко витягнувши хлопавку, Аїзава зненацька підірвала її просто перед Такаї. Слідом за нею свої хлопавки підірвали Тояма та Окіта.
— Е? Що це?
Через несподіванку Такаї на мить навіть заціпеніла, не в змозі до кінця збагнути, що відбувається. Вона точно не очікувала, що хтось збирається святкувати її день народження.
— Юмі... З днем народження. Ось, це тобі, — Аїзава першою протягнула Такаї пакунок із подарунком, який вони купували разом.
— Дякую, Аїзаво-сан... Можна відкрити?
— Звісно.
— Ой, яка краса...
Подарунком Аїзави виявився гарний маленький рушник для рук.
— Дякую, Аїзаво-сан... Я обов'язково ним користуватимуся... — вже в цей момент серце Такаї переповнювали радість та зворушення.
— Такаї-сан, вітаю з днем народження, — слідом за Аїзавою свій подарунок вручив Окіта. — Такаї-сан, я не впевнений, чи він тобі сподобається... але розгорни його, будь ласка.
Подарунком Окіти виявився набір закладок для книг.
— Ти ж читаєш дуже багато книг, тому, думаю, закладок ніколи не буває забагато.
— Дякую, Окіта-кун... Я буду дуже дбайливо ними користуватися...
Від такого раптового сюрпризу на очах Такаї виступили сльози, які ось-ось готові були покотитися по щоках.
Нарешті підійшла черга Тоями.
— Такаї... З днем народження. Я довго думав, що саме тобі подарувати, але сподіваюся, тобі сподобається. Візьми, будь ласка.
Тояма протягнув Такаї гарно загорнутий подарунок.
— Юкі... Дякую... Можна мені відкрити його?
— Ага... Думаю, він має тобі сподобатися.
У Тоями не було жодних раціональних доказів, але він чомусь був абсолютно впевнений, що Такаї зрадіє.
— Ремінець...? — тихо прошепотіла Такаї, обережно знявши обгортку й розглядаючи річ, яку дістала з коробки.
— Так, це ремінець на руку для фотоапарата. Я згадав, що на твоєму цифровому фотоапараті не було ремінця. Побачив цей — він здався мені досить стильним... Ну як, підійде?
— Я така рада...
— Та-Такаї?
Такаї раптом почала гірко плакати. Вона просто не змогла більше стримувати сльози, які так довго збиралися в її очах від надлишку почуттів.
— О, Тояма-кун довів Юмі до сліз!
Рейна почала кепкувати з Тоями, проте в її голосі не було глузування — ці слова прозвучали абсолютно природно, як реакція на дуже зворушливу й милу картину.
— Та-Такаї... Ну чого ти розплакалася...
Тояма абсолютно розгубився від її сліз і просто стояв, не знаючи, що вдіяти.
— У такі моменти треба просто міцно обійняти дівчину. Тояма-кун, старша сестра дозволяє, тож давай, спробуй?
Рейна, як завжди, дуріла, але Тояма розумів, що вона поводиться так лише для того, щоб розрядити обстановку.
— Та ні, сестра не може от так просто розпоряджатися тілом своєї молодшої сестри...
Навіть маючи дозвіл від її сестри, він не міг отак просто обійняти дівчину при всіх.
— Якщо Тояма такий нерішучий, тоді це зроблю я!
Аїзава виявила ініціативу й сама притисла Такаї до себе.
— Юмі, ну не плач, таке миле личко псуєш дарма. На, витри сльози рушничком, який я тобі подарувала.
Аїзава ніжно обійняла Такаї.
— Мені так шкода бруднити рушник, який ти мені щойно подарувала...
Мабуть, Такаї просто боялася його замастити.
— Для таких випадків він і потрібен. Не переймайся через це...
Аїзава взяла рушник і сама почала ніжно витирати сльози з обличчя Такаї.
— Дякую, Аїзаво-сан...
Такаї взяла з рук Аїзави подарований рушничок і сама витерла залишки сліз.
— Ой, яка ж це прекрасна картина, у мене аж у самої сльози нагортаються, — Рейна продовжувала жартувати протягом усього цього часу, але Тоямі здалося, що її очі справді намокли. Можливо, вона піджартовувала саме для того, щоб стримати власні сльози.
Після вручення подарунків на святкуванні про якесь навчання годі було й думати.
Коли Такаї нарешті перестала плакати й заспокоїлася, було вирішено завершувати зустріч, і трійця попрямувала до коридору, збираючись іти додому.
— Дякую вам усім за сьогодні. Думаю, для Юмі це був чудовий день народження. Правда ж, Юмі?
— Угу, дякую всім за сьогодні. Мене ще ніколи так не вітали, тому я від радості аж розплакалася, так соромно...
Навіть Тояма вперше бачив, щоб Такаї настільки відкрито виявляла свої емоції. Мабуть, вона надто довго тримала все в собі в повсякденному житті.
— Юмі, ми вже підемо. Рейна-сан, залишаємо її на вас.
— Міка-чян, не хвилюйся, далі ми влаштуємо суто родинне святкування сестринським колом.
Теперішня Рейна точно буде ніжною з Такаї. Їй можна було зі спокійною душею довірити сестру.
— Рейна-сан, дякуємо за сьогодні. Ми підемо.
— Чіхіро-кун, обов'язково приходь ще в гості! Або ми можемо разом кудись сходити.
— Я... я, мабуть, утримаюся... — Окіта, схоже, відчув, як по спині пробігли мурахи, і ввічливо відмовився від пропозиції Рейни.
— Чіхіро-кун, ну який же ти жорстокий!
«Щось мені це знову нагадує...»
В очах Тоями образ Рейни раптом чітко наклався на образ його молодшої сестри Нацукі. «Може, у Рейни рівень психологічного розвитку десь як у учениці середньої школи?» — майнула думка в голові Тоями, але він вирішив промовчати.
— Юкі, дякую, що привітав мене сьогодні з днем народження. Мені було дуже приємно.
Схоже, Такаї була впевнена, що ідея влаштувати свято належала саме Тоямі.
— Взагалі-то, це твоя сестра вигадала влаштувати навчання. Вона попросила організувати це для тебе.
Тому Тояма, скосивши очі на Рейну, розповів Такаї, як усе було насправді.
— Сестро... — Такаї з легким подивом подивилася на Рейну. Проте та лише зберегла абсолютно незворушний вираз обличчя.
— Що ж, тоді ми повертаємося. Дякуємо за все сьогодні.
Тояма підбив підсумок від імені всієї компанії.
— Тояма-кун, бережи Юмі, — Рейна з цілковитою серйозністю подивилася прямо в очі Тоямі. Що саме вона мала на увазі під «бережи» — як її хлопця чи як друга — Тояма так і не збагнув.
— Так, я зрозумів.
Тому Тояма зміг відповісти лише цю коротку фразу. Він не знав, як саме його слова сприйняли Такаї та Рейна.
— На все добре.
Ці слова Тоями та друзів стали останніми, і вони покинули будинок Такаї.
Після того як Тояма та інші пішли, у вітальні, де знову запанувала тиша, Рейна та Такаї присіли на диван і розговорилися.
— Усі вони такі хороші діти, тобі справді пощастило з друзями, Юмі.
— Угу... я теж так думаю.
— Я дуже рада, що в тебе є друзі, які так дорожать тобою, мені тепер спокійно за тебе. Коли мама повернеться, треба буде обов'язково дорікнути їй, що Юмі сьогодні плакала — навмисне уїдливим тоном промовила Рейна.
— Ну годі тобі, не кажи нічого мамі.
— Ой, та годі. Але якщо мама почує, що друзі влаштували для тебе таке свято, вона точно зрадіє. Тому ти сама маєш їй усе розповісти.
— Добре, я зрозуміла...
Такаї з матір'ю лише нещодавно змогли відверто висловити одна одній усе, що було на душі, завдяки чому їхні стосунки значно покращилися. Тому, якщо Такаї поділиться з нею цією щасливою історією, мама неодмінно буде рада.
— Юмі, а це подарунок від мене.
Рейна протягнула Такаї маленьку, довгу, гарно загорнуту коробочку.
— Сестро... дякую... Можна відкрити?
— Прошу.
Знявши стрічку й розгорнувши обгортку, Такаї відкрила коробочку — всередині лежали дві ручки різного кольору.
— Яка краса... Це... ручки від Сваровскі?
— Так, парні кулькові ручки. І... одну з них, мабуть, я заберу собі... ось так.
Рейна дістала з коробки одну з двох ручок, зазначаючи, що користуватиметься нею сама.
— Тепер у нас із тобою однакові ручки.
Тримаючи ручку в руці, Рейна лагідно всміхнулася.
— Дякую, що організувала сьогодні це навчання...
— Моя люба молодша сестра так тяжко працює, тож я просто вирішила трохи допомогти, аби додати тобі сил.
— Знаєш... я довгий час відчувала комплекс меншовартості через твое існування... — Такаї почала неквапливо, слово за словом, виливати свої почуття, які ховала досі. Рейна слухала її мовчки.
— З самого малечку ти була такою яскравою, популярною, тебе завжди оточував натовп друзів. А я була впевнена, що ті діти, з якими я товаришувала в дитинстві, зрештою всі переходили до тебе. Я була замкненою, тому так заздрила твоїй відкритості.
Такаї почала розповідати Рейні те саме, чим раніше ділилася з Тоямою, і, злегка опустивши голову, продовжила:
— Навіть коли я вступила до середньої школи, мені здавалося, що мамі байдуже до мене, тому я постійно замислювалася, для чого взагалі існую. Живучи з цими думками, я врешті-решт перетворилася на справжнє пусте місце, на невидимку.
Рейна не перебивала її й продовжувала мовчки слухати розповідь Такаї.
— У старшій школі це теж певний час не змінювалося, але... у другому класі я зустріла Юкі. Він помітив мене в бібліотеці, коли я була для всіх як повітря... Я була такою щасливою через це...
— Цю ручку, до речі, вибрав саме Тояма-кун. Він сказав, що ти точно зрадієш, якщо у нас будуть парні ручки. Він справді дуже хороший хлопець. Тепер я чудово розумію, чому ти в нього закохалася.
Рейна, яка досі мовчала, почувши згадку про Тояму, нарешті заговорила.
— Юкі вибрав це...?
Такаї пильно подивилася на ручку в своїй руці й усміхнулася. Мабуть, у цій ручці їй привидівся образ Тоями.
— Сьогодні Маріка-чян так і не прийшла. Юмі, ти здогадуєшся, чому?
Рейна чула, що Уехара не змогла прийти через якісь справи. Проте вона навмисно запитала у Такаї, чи не знає вона справжньої причини її відсутності.
— ...Уехара-сан... Думаю, вона точно закохана в Юкі... Ні, вона справді кохає його. Тому їй, мабуть, просто важко бачитися зі мною віч-на-віч.
— Ну, те, що Маріка-чян без тями від Тоями-куна, і так видно неозброєним оком.
— Угу, вона і в школі зовсім не приховує своєї прихильності до Юкі, тож увесь клас упевнений, що вони зустрічаються.
— А однокласники не думають, що Тояма-кун зустрічається з тобою, Юмі? — Рейну здивувало, що про стосунки Такаї з Тоямою, які дійшли навіть до близькості, в класі ніхто не здогадується.
— Ми з Тоямою... не те щоб зустрічаємося...
Такаї наважилася розповісти Рейні геть усе. Сьогодні, коли вона дізналася про справжні почуття Рейни до себе, у неї більше не було жодних вагань щодо відвертості.
— Ми з Юкі... пов'язані лише фізичними стосунками...
Вона відкрила Рейні таємницю, яку вони з Тоямою берегли лише вдвох.
— ...Ось як... Спостерігаючи за тобою, Тоямою-куном та Марікою-чян, я підсвідомо відчувала, що між вами якісь заплутані стосунки.
Попри таке приголомшливе зізнання Такаї, Рейна зовсім не виглядала здивованою.
— Сестро, ти не засуджуєш нас?
— А чому я маю це робити?
— Ну... бо в таких речах немає нічого хорошого, за що можна було б хвалити...
— Я вважаю, що вмію розбиратися в людях. Навіть якщо Тояма-кун має з тобою такі стосунки, я бачу, що це не просто заради задоволення сексуального потягу чи суто через твоє тіло. Я чітко бачу, що в його серці є якісь певні почуття до тебе. Я не знаю, що це за почуття... але доки Тояма-кун плекає їх до тебе, я ніколи не стану вас засуджувати.
— Але знаєш, — продовжила Ре й на, — чоловіки рідко залишаються прив'язаними лише до однієї жінки. Звісно, я не кажу, що всі чоловіки такі. Проте зараз, коли з'явилася така приваблива дівчина, як Маріка-чян, почуття Тоями-куна, безумовно, стали хиткими. Якщо ти просто сидітимеш склавши руки, терези можуть миттєво схилитися в бік Маріки-чян.
Слова Рейни були цілком тверезими та реалістичними. Насправді Тояму й справді зараз дедалі більше вабило до Уехари, яка так палко й віддано виявляла до нього свої почуття.
— Сестро... Що ж мені робити?
Такаї, схоже, абсолютно не знала, що робити далі.
— Юмі... Я не можу цього знати, адже я не належу до вашого трикутника. Це проблема, яку ви троє маєте вирішити самостійно. Можливо, саме ти станеш тією, хто завдасть болю, а можливо, плакати доведеться тобі сама. Це не те питання, яке ти можеш вирішити самотужки. Але знай: я завжди на твоєму боці. Ти моя родина, моя дорога молодша сестра, і я хочу, щоб ти посміхалася і була щасливою.
— Сестро...
Такаї, слухаючи слова Рейни, більше не могла стримувати сльози, які знову рясно покотилися її щоками.
— Юмі, і відколи це ти стала такою плаксою? — з цими словами Рейна притисла голову Такаї до себе.
— Не знаю... Просто стільки різних емоцій водночас хлинуло через край, і я ніяк не можу їх зупинити...
— Ось як... Ну, тоді нічого не вдієш.
Рейна продовжувала міцно обіймати Такаї, чекаючи, поки вона заспокоїться і перестане плакати.
— Юмі, тобі вже краще?
— Угу...
— От і добре... Тоді, мабуть, поговоримо ще трохи.
Переконавшись, що Такаї заспокоїлася, Рейна знову заговорила. Голова Такаї все ще залишалася притиснутою до грудей сестри.
— Маріка-чян дуже мила, правда? Вона така яскрава і так віддано кохає Тояму-куна, ну зовсім як соняшник.
Рейна порівняла Уехару, яка так палко бігала за Тоямою, із соняшником.
— Угу... Вона неймовірно популярна в школі, у неї закохано дуже багато хлопців.
— Але й ти, Юмі, теж надзвичайно мила. Раз я це кажу, то гарантую.
— Угу, якщо сестричка так каже, значить, так воно і є.
— Яка ж ти у мене слухняна. Я так тебе люблю!
Ці слова Рейни стали для Такаї справжнім порятунком. Досі вона завжди відчувала комплекс меншовартості перед старшою сестрою. Проте тепер із цим було покінчено — сьогодні, саме цієї миті, Такаї народилася заново.