Розділ 11 — Слова, які я нарешті змогла сказати

Розділ 11: Слова, які я нарешті змогла сказати

Період додаткових занять з предметів, за якими я отримала незадовільні бали, закінчився, і того ж дня провели перездачу.

Я успішно склала цей повторний іспит і з чистим серцем змогла уникнути «хвостів».

«Завтра я повернуся пізно».

Коли я розповіла сестрі у вітальні про успішну перездачу, вона навмисно попередила, що затримається.

Спочатку я не зрозуміла, що сестра мала на увазі. Але добре поміркувавши, збагнула: вона хотіла натякнути, що того дня її не буде вдома, тож я можу запрошувати кого завгодно.

Інакше кажучи… це означало, що я можу покликати Юкі й робити все, що заманеться.

«Я успішно склала перездачу. Хочу віддячити тобі, тому заходь до мене в гості».

Тому я без жодних вагань написала Юкі.

Я була безмежно вдячна сестрі за таку турботу.

Я чекала у вітальні на прихід Юкі. Думка про те, що ми вперше за довгий час зустрінемося наодинці, змушувала моє серце калатати, і я не могла знайти собі місця.

— Хоч би він прийшов швидше…

Досі я пригнічувала в собі почуття кохання до Юкі й змушувала своє серце ставитися до всього як до суто тілесних стосунків. Адже я думала: якщо Юкі колись утратить до мене інтерес і покине, то, сприймаючи це лише як фізичний зв'язок, моє серце не зазнає болю.

Проте насправді все було інакше.

Що частіше Юкі обіймав мене, то сильніше моє серце ставало залежним від нього. І це природно, адже саме Юкі повністю заповнював мою внутрішню порожнечу. Я ж, не усвідомлюючи цього, лише розкривала власну рану. Шлях, яким я йшла, вів тільки до руйнації. На щастя, завдяки родині та друзям я змогла зупинитися за крок до прірви.

Тепер, коли мене наповнювала любов сім'ї та друзів, я більше не була порожньою. Тому потреба заповнювати цей вакуум лише Юкі зникла.

Я прагну Юкі, тому що кохаю його. Уехара-сан, напевне, теж прагне Юкі через почуття кохання. Нарешті я змогла стати з Уехарою-сан на один рівень.

Дзинь-дзинь.

У передпокої задзвонив домофон, і на моніторі у вітальні з'явився Юкі.

Я так палко прагнула побачити його якнайшвидше, що навіть не відповіла на виклик, а відразу побігла до дверей.

Я повернула ключ і вискочила на поріг.

— Юкі!

— Ю-Юмі, що сталося?!

Юкі, здавалося, був приголомшений тим, що я не відповіла на дзвінок, а зненацька вибігла з дверей.

— Та ні, нічого, просто захотілося вибігти назустріч.

— А, ось воно як…

Юкі злегка зніяковів від мого бурхливого піднесення.

— Юкі, ну ж бо, заходь!

— Гей, почекай…

Я взяла Юкі за руку й силоміць затягнула до дому.

— Ю-Юмі… Ти сьогодні якась надто піднесена.

— Мабуть, тому, що я склала іспит і нарешті можу сповна насолодитися літніми канікулами?

— Ну так… Навіть коли почалися канікули, ти ходила до школи й цілий тиждень відвідувала додаткові заняття.

— Отож-бо й воно, саме через це.

Коли ми зупинилися у вітальні, Юкі озирнувся навколо.

— До речі, а де твоя сестра?

Я не казала Юкі, що сестри не буде вдома.

— Сестра сказала, що сьогодні повернеться пізно.

— Е? О-ось як… Зрозуміло…

Юкі помітно збентежився. Без сумніву, він, як і я, надіявся на щось більше.

— Юкі, краще ходімо до моєї кімнати?

Я спокусливо обвила його руку своєю, і Юкі мовчки кивнув.

Крізь зчеплені руки я відчувала тепло його тіла. Скоро Юкі обійме мене, і я занурюся в це тепло.

— Юкі, поцілуй мене…

Щойно ми зайшли до кімнати, я пригорнулася до Юкі й попросила про поцілунок.

— М-м…

Юкі обійняв мене і мовчки подарував легкий, ледь відчутний поцілунок.

— Юмі… Сьогодні було так спекотно, можна мені прийняти душ?

Юкі, який ішов сюди пішки в липневу спеку, добряче спітнів. Мені було байдуже, але цілком природно, що це турбувало його самого.

— Прошу, я вже сходила, тож користуйся душем.

Я заздалегідь прийняла душ, оскільки сьогодні збиралася віддатися Юкі.

— Дякую, я пішов.

— Можеш узяти банний рушник із кошика.

Для Юкі це був дім чужої людини, де він усе добре знав, тож міг здогадатися й без моїх підказок.

— Дякую, скористаюся, — сказав Юкі й вийшов із кімнати.

Поки Юкі мився в душі, я не знаходила собі місця, сидячи на ліжку.

— Я ж не вперше буду в обіймах Юкі… Чому ж серце так калатає?

Я на власному досвіді відчула, як сильно все змінюється залежно від внутрішнього настрою.

— Спідниця помнеться… Вона тільки заважає, краще її зняти.

Я зняла спідницю й залишилася в самій блузці та спідній білизні, чекаючи на ліжку, коли Юкі повернеться.

Юкі, закінчивши митися, вдягнувся і повернувся до кімнати.

— Міг би просто загорнутися в рушник, як завжди.

— Воно-то так… Але я чомусь розхвилювався… А ти, Юмі, вже роздяглася.

— Ага… Вона заважала і могла пам'ятатися.

Юкі підійшов і присів на ліжко.

— Юкі, ти теж роздягайся…

Юкі сам зняв штани, а футболку йому допомогла зняти я. Тепер Юкі залишився в самій білизні.

— Юкі... Я дуже кохаю тебе...

Я обвила руками шию Юкі й словами висловила почуття, які досі ховала в глибині душі.

— Юмі…

«Ох… Нарешті я змогла це сказати… Мої почуття, про які я боялася зізнатися».

«Нарешті я звільнилася».

………………

…………

……

— Юмі, ну все, я піду, — сказав Тояма, який уже встиг разом із нею прийняти душ, переодягнутися й підготуватися до повернення додому.

Такаї заплющила очі й трохи підняла підборіддя. Мабуть, випрошувала поцілунок.

Тояма відповів на цей жест і злився з Такаї в поцілунку.

— М-м…

Це був легкий поцілунок, лише доторк губ.

Коли вони відсторонилися, Такаї виглядала незадоволеною. Якщо зараз дати волю пристрасті, то він уже не зможе піти.

— …Повертайся обережно.

— Я ще напишу тобі.

— Добре, чекатиму.

Тоямі було важко йти, серце тягнуло назад, але він пересилив себе і вийшов із дому Такаї.

«Юмі змінилася… Здається, вона почала щиро виражати свої емоції».

Певно, присутність родини змінила Такаї на краще. Щира Такаї була неймовірно милою, і Тояма відчув до неї ще більшу ніжність, ніж зазвичай.

Дорогою від дому Такаї до станції він помітив біля цілодобового магазину знайому постать.

— Рейна-сан?

Тояма підбіг до жінки, яка була як дві краплі води схожа на Рейну.

— Тояма-кун, я вже втомилася чекати.

Знайомою постаттю й справді виявилася Рейна.

— Втомилися чекати? Ви чекали на мене?

— Саме так. Я подумала, що приблизно в цей час ти йтимеш тут, тому й чекала.

— Навіщо аж так? Якщо була справа, хіба не можна було просто написати повідомлення?

— Мабуть, тому, що я хотіла зустрітися й поговорити з Тоямою-куном особисто?

— Ось як… І про що ж розмова?

— Моя молодша сестра була милою?

Тояма не зрозумів суті запитання.

— Знову якесь раптове запитання… Вона стала такою щирою… І справді… надзвичайно милою.

— Молодець, щирість — це добре.

— Невже ви чекали мене лише для того, щоб запитати про це?!

— Та ні, я просто хотіла похвалитися нею.

Рейна, як завжди, залишалася жінкою, яку важко збагнути.

— О-ось воно що…

— У мене є прохання до Тоями-куна.

Схоже, нарешті почалася головна тема.

— Прохання?

— Так. Не сходиш зі мною на побачення наступної неділі?

— …Знову так зненацька? Що ви замислили цього разу?

Знаючи Рейну, Тояма не міг не запідозрити, що тут криється якийсь підступ.

— Тояма-кун, як нечемно! За кого ти мене маєш? То як… що скажеш?

— Добре… Я згоден.

Хоч її слова та вчинки й були дивними, Рейна була доброю людиною, яка турбувалася про сестру. Тояма вирішив, що навіть якщо Рейна щось і замислила, це не буде чимось поганим, тому погодився.

— Ой, як добре! Тоді час і місце зустрічі я скину повідомленням пізніше.

Рейна, яка до цього хвилювалася через можливу відмову, почувши відповідь Тоями, миттєво засяяла.

— Вибач, що затримала. Повертайся обережно.

— Ви теж повертайтеся обережно, Рейна-сан.

— Добре, на добраніч.

— Так, до побачення.

Не було жодних сумнівів, що Рейна запросила його на побачення не просто так.

Проте Тояма вирішив, що зараз думати про це немає сенсу, і поспішив додому.