Розділ 1 — Побачення в бібліотеці

Автор: Ямамото Такеші

Ілюстратор: Асахіна Хікаґе

Переклад з японської: DeAM

https://t.me/DeAMtranslator

Матеріал надається безкоштовно для приватного ознайомлення. Права на інтелектуальну власність належать їхнім законним власникам. Перекладач є лише інтерпретатором тексту і не несе відповідальності за зміст роботи.

Сюжет є художньою фантазією. Усі події, ситуації та персонажі, їхні дії та мотиви, є вигаданими.

Розділ 1: Побачення в бібліотеці

Минуло кілька днів після того, як Такаї зізналася Уехарі в правді. Одного літнього пополудня під час канікул Тояма відверто нудьгував у своїй кімнаті.

— Братику, раз уже зараз літні канікули, то замість того, щоб байдикувати, сходив би на побачення з Такаї-сенпай?

Нацукі, якій уже урвався терпець дивитися на Тояму, котрий нікуди не ходив на канікулах і щодня просто валявся вдома, присіла на стілець біля письмового столу й заговорила про такі легковажні речі. Те, що Нацукі радила побачення саме з Такаї, а не з Уехарою, певно, пояснювалося тим, що вона товаришувала з Такаї особисто і ставилася до неї прихильно. До Уехари ж вона, навпаки, з якихось причин палала ворожістю і при кожній зустрічі обов'язково до чогось чіплялася.

— Легко сказати… Грошей немає, та й до того ж…

— До того ж?

Нацукі спонукала брата продовжити, коли той проковтнув слова, що ледь не злетіли з язика.

— Ні… Нічого.

— Якщо ти вже так кажеш, мені тепер цікаво, тож договорюй до кінця. Чи сталося щось таке, про що ти не можеш розповісти?

— ……

— А я ж просто хотіла вислухати тебе, як турботлива молодша сестра. Може, хоча б просто виговоришся?

Тояма й сам розумів, що Нацукі по-своєму хвилюється за брата, який ходив сам не свій, але оскільки справа була надто делікатною, він вагався, чи варто про це розмовляти.

— Ну ж бо, розкажи. Може, полегшає?

Нацукі дивилася Тоямі прямо в очі — без жодних глузувань, із цілком серйозним виразом обличчя.

— Насправді…

Побачивши серйозний погляд сестри, Тояма почав розповідь. Проте розповідати учениці середньої школи про те, що він має тілесні стосунки з Такаї, хлопець соромився, тому всього так і не розкрив.

— І все ж… Те, що мій братик не просто подобається двом красуням, а ще й крутить роман з обома водночас — у мене просто слів немає від подиву.

— «Крутить роман з обома водночас» — звучить якось гидко… Я з обома офіційно зустрічаюся…

Тояма проковтнув слова «…не те щоб зустрічаюся», які збирався сказати.

— Ні… Це всього лише виправдання.

Більше Тояма не зронив ні слова, продовжуючи мовчати.

— І що ти збираєшся робити? З того, що ти розповів, ні Такаї-сенпай, ні Уехара-сенпай, схоже, самі відступати не збираються, тож вирішувати доведеться лише тобі, братику?

Те, що Нацукі не підколювала його й назвала Уехару «Уехара-сенпай», хоча зазвичай кликала її «цицько-прибулець», свідчило про те, що вона поставилася до ситуації серйозно.

Тояма і сам розумів: якщо він не прийме рішення, то так і пливтиме за течією далі. Проте через те, що він відчував різні види любові до Уехари та Такаї, хлопець загруз у цьому болоті й не міг знайти виходу.

— Тоді… Якщо не можеш обрати когось одного, чому б тобі просто не зустрічатися з обома відкрито?

Схоже, у Нацукі врешті увірвався терпець через мовчання брата, і вона висунула абсолютно дику пропозицію.

— Щ-що ти таке верзеш?! Таке… Таке просто неможливо!

Від несподіваної пропозиції Нацукі Тояма аж підвищив голос.

— Але ж, судячи з твоїх слів, у нинішній ситуації це нічим не відрізняється від того, що ти крутиш роман з обома. Тримаєш обох як запасні варіанти?

Хоч би як виправдовувався Тояма, з боку вся ця ситуація виглядала саме так, як її сприймала Нацукі. Можна сказати, що причиною всьому була невизначена поведінка самого Тоями. Він жодного разу чітко не висловив своє «люблю» ні Такаї, ні Уехарі.

— …Я й сам до кінця не розумію.

Отримавши від Нацукі порцію голих фактів, Тояма повернувся до думок, від яких раніше тікав, і заговорив.

— Чого саме?

Нацукі нахилила голову набік, реагуючи на слова Тоями.

— Ну, своїх почуттів до них обох?

Тояма й сам не розумів, що саме за почуття він плекає до цих двох привабливих дівчат. Саме тому він не міг підібрати слів, щоб описати те, що в нього на душі.

— Ти про «подобається» чи «не подобається»?

— Звісно, мені подобаються обидві, тому це не така проста штука, як «подобається чи ні».

Оскільки Тояма й сам не міг розібратися у власних почуттях, пояснити це Нацукі було вище його сил.

— Хм… Нацукі цього не зрозуміти. Вибач, що нічим не допомогла.

Сестра виглядала винуватою, хоча її нерозуміння було цілком природним.

— Та ні, я радий уже тому, що ти просто вислухала. Чесно кажучи, я аж так уникав думок про це, тож тепер з'явилася нагода подумати ще раз як слід. Я вдячний тобі, Нацукі.

Нацукі дала Тоямі, який раніше просто закинув будь-які роздуми, поштовх повернутися до них і все обмізкувати належним чином. Тож її допомога аж ніяк не була марною.

— Рада це чути. Тобі, братику, варто зустрітися з ними обома й розібратися у власних почуттях.

— Твоя правда…

Втеча від реальності нічого не вирішить. Тояма відчув, що після розмови з Нацукі став дивитися на речі трохи оптимістичніше.

— Я піду готувати обід, а ти, братику, вже злізай нарешті з ліжка.

Кинувши ці слова, Нацукі вийшла з кімнати Тоями.

— Як і казала Нацукі, треба все добре обдумати…

Тояма взяв зі тумбочки біля ліжка смартфон, тапнув по іконці месенджера і почав набирати повідомлення.

— Ось так, готово…

Відправивши повідомлення, Тояма підвівся з ліжка і попрямував до кухні, де Нацукі вже поралася коло обіду.

◆

— Ну, я пішов, — Тояма, який уже пообідав і закінчив приготування до виходу, помахав рукою Нацукі, що проводжала його біля дверей.

— Невже мій братик нарешті спромігся підвести свою важку дупу? І треба ж, отак зненацька зібрався на зустріч із Такаї-сенпай.

Повідомлення, яке Тояма щойно відправив зі свого смартфона, було запрошенням для Такаї сходити до бібліотеки. Попри таку раптовість, Такаї відгукнулася на запрошення, і вони домовилися зустрітися.

— Справді, якщо сидіти вдома, як ти й казала, нічого не вирішиться.

Схоже, завдяки тому, що Нацукі підштовхнула його, Тояма став мислити трохи позитивніше і вирішив діяти самостійно.

— Ага, на вулиці спекотно, тож стережися теплового удару. Передавай вітання Такаї-сенпай.

— Добре, буду обережним.

Вийшовши з дому під наглядом Нацукі, Тояма примружив очі від пекучого, наче голки, потужного проміння розпалу літа.

— Спекотно… Якщо не берегтися, можна реально отримати тепловий удар.

Серед палючого сонця Тояма, намагаючись триматися в тіні, попрямував до вокзалу — місця їхньої зустрічі.

Діставшись вокзалу, Тояма витирав рукою піт, що стікав по лобі, і вже шкодував, що призначив зустріч у найспекотніший час доби.

— Треба було домовлятися на вечір…

Озирнувшись довкола турнікетів, він помітив Такаї, вбрану в незвичний для нього повсякденний одяг. Такаї, яка підстриглася, стала виглядати стильніше і перетворилася на безперечну красуню, тихо й непомітно стояла збоку від турнікетів. У ній не було тієї яскравості, що в Уехари, тому вона не привертала до себе зайвої уваги оточення.

— Такаї, вибач, що змусив чекати. Пробач за запізнення.

— Ні, все гаразд, час зустрічі ще навіть не настав.

— Але ж спекотно було?

— Я чекала в тіні, тож зі мною все гаразд.

На Такаї була світло-сіра сукня з оборками, поверх вільної білої футболки до ліктів, а на голові — капелюшок-клош у формі дзвоника. Цей стиль залишав мінімум відкритої шкіри, виглядав стримано і дуже личив Такаї.

— І все ж… Мені так незвично бачити тебе в цивільному одязі.

— В-він мені не личить…?

Схоже, вона сприйняла це негативно, подумавши, що одяг їй не пасує.

— Н-ні, я не це мав на увазі, просто це виглядає дуже свіжо. Такий стриманий стиль, він тобі шалено личить, — Тояма поспіхом спробував виправити ситуацію.

— Хух, слава Богу… У мені ж немає такої ефектності, як в Уехарі-сан, тож я хвилювалася, чи не виглядаю надто сіро.

Оскільки Такаї та Уехара — абсолютно протилежні типи дівчат, цілком природно, що й одяг, який їм пасує, відрізняється.

— Якщо говорити про сірість, то поглянь на мене: футболка та джинси, ні краплі смаку. Порівняно зі мною, ти виглядаєш дуже свіжо й гарно.

Попри те, що спідниця була довгою і одяг майже не оголював тіло, Такаї все одно справляла враження прохолоди — можливо, завдяки самій атмосфері, яку вона випромінювала?

— Як на мене, носити джинси в таку пору — це спекотно. Краще б одягнув якісь шорти.

Слова Такаї були цілком слушними, та й на вигляд джинси в розпал літа здавалися надто гарячими.

— Ну, воно-то так, але ліньки йти купувати, та й не знаю, що саме обрати.

Тояма взагалі був байдужим до моди, тому після того, як Уехара якось підібрала йому образ, він більше сам по одяг не ходив.

— Тоді, може, підемо зараз разом купимо тобі щось літнє? Тобі варто мати бодай одні шорти.

— Мабуть, ти права… Тоді можна тебе попросити допомогти? Спершу скупимося, а тоді вже підемо в бібліотеку.

Початковим планом було піти в бібліотеку, але оскільки часу вистачало, а Тояма за інших обставин ні за що б не наважився купувати одяг, він вирішив пристати на пропозицію Такаї.

Тояма та Такаї прийшли до багатофункціонального комплексу, де розташовувалися кінотеатр і магазини. Це був той самий торговельний центр, де Тояма колись дивився кіно з Уехарою.

«А й справді, ми ж ходили сюди на побачення з Уехарою-сан».

— Юкі? Що сталося?

Такаї, якій збентежений вигляд Тоями здався дивним, звернулася до нього.

— Ні, нічого. Часу обмаль, тож давай швиденько скупимося.

Тояма відчував легку провину через те, що привів сюди Такаї. Мабуть, тому, що привів іншу дівчину туди, де колись був на побаченні з Уехарою.

— Добре, а у тебе, Юкі, є на прикметі якийсь магазин?

Тояма обрав це місце одразу ж, як тільки вони вирішили піти по магазинах. Тож Такаї подумала, що він знає, куди саме йти.

— Коли я був тут минулого разу, в магазині «FU-GU» було дешево, тож, думаю, він підійде.

— Минулого разу — це з Уехарою-сан…?

Такаї осіклася на пів слові, але Тояма й так зрозумів, що вона хотіла сказати.

— Н-ну… мабуть, так…

Оскільки Тояма й сам не хотів більше обговорювати це з Такаї, він дав розпливчасту, неоднозначну відповідь.

— Я… я зовсім не звинувачую тебе в тому, що ми прийшли сюди разом, та й не маю на це жодного права, і взагалі… Не можу сказати, що мене це геть не обходить, але…

Такаї, мабуть, теж відчула, що бовкнула зайве, тому зніяковіла і не могла до ладу підібрати слова.

— Але… я рада, що прийшла сюди разом із тобою.

Проте наостанок Такаї все ж змогла щиро висловити свої почуття.

— Ми ж уперше отак ходимо на побачення? Я теж радий, що прийшов із тобою.

Раніше вони щосили намагалися не зустрічатися на людях, боячись, що хтось дізнається про їхні приховані стосунки, але після того, як вони відкрили правду кільком людям, обоє певною мірою скинули цей тягар.

— Угу, насправді я давно хотіла отак просто кудись вибратися з тобою…

Відтоді як Такаї помирилася з родиною і розповіла правду Уехарі, вона стала відкритіше виражати свої емоції.

— Вибач… що я так довго цього не помічав.

Такаї весь цей час приховувала кохання до Тоями, яке непомітно зародилося в її серці, і продовжувала дурити саму себе, мовляв, вони просто коханці заради сексу, тож подібні почуття зайві.

— Ні… Не вибачайся… Це був мій власний вибір.

— Але ж…

— Ну ж бо, якщо ми будемо зволікати, у нас не залишиться часу на бібліотеку. Ти ж обіцяв привезти мене сьогодні в якусь незвичайну бібліотеку, правда?

Прагнучи розрядити атмосферу, яка стала дещо гнітючою, Такаї заговорила бадьорішим тоном і змінила тему.

— О, точна назва! Там дуже стильний дизайн, тому я обов'язково хотів показати цю бібліотеку тобі.

— Угу, я вже в передчутті, тож спершу ходімо подивимося тобі одяг!

Обличчя Такаї осяяла щира посмішка.

«Ось яка Такаї насправді».

Ця посмішка, що прогнала темряву, яка огортала її душу, була такою світлою та прекрасною, що аж сколихнула серце Тоями.

Такаї зазирнула вглиб власної душі й розібралася з родиною, завдяки чому її колись похмуре, замкнене серце звільнилося. Побачивши цю прекрасну й світлу посмішку, Тояма збагнув, що тепер і він мусить знайти в собі рішучість подивитися у вічі Такаї, Уехарі та самому собі.

Закінчивши з покупками, обоє витратили близько години, щоб доїхати до станції, де розташовувалася та сама бібліотека. Їм довелося поїхати аж у сусідню префектуру, але будівля бібліотеки сама по собі була витвором архітектурного мистецтва, а її інтер'єр — стильним і функціональним, тож Тояма давно мріяв побувати тут бодай раз.

— Ого… Який стильний дизайн… — Такаї тихо зітхнула, побачивши красуню-бібліотеку на власні очі.

Бібліотека, що стояла посеред великого парку, мала дерев'яний ґратчастий каркас і скляні стіни, які красиво виблискували, відбиваючи світло крізь крони навколишніх дерев.

— І справді, як гарно… — Тояма також не стримав захопленого вигуку.

Будівля, спроєктована відомим архітектором-дизайнером, схоже, мала за тему «гармонію з природою», тому вона ідеально вписувалася в зелений парк, не викликаючи жодного відчуття чужорідності.

Коли вони пройшли крізь вестибюль всередину, на них чекало ще більше здивування.

Стеля була зроблена у вигляді дерев'яних ґрат і сконструйована так, що подекуди пропускала природне світло, а згори звисали величезні плафони, що нагадували медуз. Частиною бібліотечного простору була відома мережева кав'ярня, тож тут можна було неспішно читати за філіжанкою кави.

— Такаї, може, трохи відпочинемо тут, а вже потім спокійно все оглянемо? — Тояма, який без перепочинку приїхав сюди одразу після шопінгу в торговому центрі, запропонував зробити паузу.

— Угу, якраз у горлі пересохло, так і зробимо.

Зробивши замовлення, обоє сіли за столик у зоні відпочинку й озирнулися довкола.

— І все ж, як круто… Я маю на увазі, ну надто вже тут стильно. Навіть не віриться, що це бібліотека.

Місцева бібліотека, куди часто ходив Тояма, була старою і являла собою звичайне приміщення, де просто рядами стояли книжкові шафи. Порівняно з нею, колосальна різниця змушувала забути про те, що вони взагалі прийшли до бібліотеки.

— Справді… Якби така бібліотека була поблизу, я б, мабуть, під час літніх канікул приходила сюди щодня…

Такаї, яка й у школі була повноправною господаркою бібліотеки, певно, і тут могла б стати своєю.

— Ага, я б теж сюди щодня ходив із задоволенням. Зрештою, це безкоштовно, та ще й кондиціонер працює. Якби ж тільки вона була ближче.

Звісно, витрачати гроші на електричку й їхати дві години туди й назад щодня було нереально.

— Ну що, ходімо вже подивимося книжки? Мені так цікаво, що тут є.

Такаї вже аж підстрибувала від нетерпіння, бажаючи якнайшвидше все обійти.

Хоч би яким чудовим було облаштування, без хороших книжок воно не має сенсу. Головна принада відвідин різних бібліотек полягає саме в тому, щоб оцінити багатство фондів та особливості представлених жанрів і видів літератури.

— Оскільки взяти додому книжки ми тут не зможемо, залишається тільки підібрати щось цікаве, погортати тут, а потім уже взяти у нашій місцевій бібліотеці.

Зареєструватися й узяти книжку тут міг кожен, але їхати таку відстань, щоб повернути її, це було б надто обтяжливо.

Обоє захоплено проговорили про книжки, потім кожен набрав того, що хотів почитати, і вони повернулися до зони відпочинку.

— Ну, як на таку площу, вибір і кількість книжок не аж такий великий, мабуть? — поділився враженнями Тояма, обійшовши будівлю по колу.

— Справді, через те, що тут залишили багато вільного простору задля відчуття простору й світла, сам книжковий фонд може бути не таким уже й великим.

Обмінявшись думками з Такаї, обоє взялися за принесені книжки.

Будучи затятими читачами, Тояма та Такаї миттєво поринули у світ літератури, і розмови між ними припинилися. Особливо Такаї — коли вона занурювалася в читання, то ніби взагалі розчинялася в просторі.

………………

…………

……

Тояма, який утомився першим, перевів погляд на Такаї, що тихо читала поруч. Попри те, що Тояма пильно дивився на неї, Такаї взагалі цього не помічала. Настільки глибокою була її концентрація.

«Усе-таки поряд із Такаї стає так спокійно на душі».

Спостерігаючи за профілем Такаї, Тояма відчув, що цей затишний час є для нього надзвичайно цінним.

— Такаї, уже час вертатися.

Йому хотілося ще довго отак дивитися на її профіль, але час для них, як для старшокласників, був обмежений.

— Ой, уже стільки годин… Справді, треба йти.

Такаї з явним жалем закрила книжку, яку читала.

— Ну що, ходімо?

— Угу.

Обоє повернули книжки на полиці й вийшли з бібліотеки.

— Ого… На вулиці досі спека…

Варто було зробити крок за двері приємно охолодженої бібліотеки, як розігріте сонцем повітря — адже день ще не закінчився — торкнулося шкіри Тоями, миттєво зіпсувавши настрій.

— А мені після кондиціонера зараз якраз добре, — для Такаї така температура здавалася цілком комфортною, і сама вона виглядала свіжою.

— Такаї, ти й під час зустрічі мала такий свіжий вигляд. Ти добре переносиш спеку?

— Та ні, не те щоб… Просто я мерзлячка. Кондиціонери не дуже люблю. Ось, поглянь, — із цими словами Такаї простягнула йому руку.

«Це вона просить узяти її за руку, чи що?»

— Помацай руку.

— Добре… Ой, яка холодна! — Тояма аж здивувався, стиснувши її долоню.

— Це я в бібліотеці під кондиціонером змерзла.

— Якщо руки такі холодні, то в таку спеку тобі й справді може бути в самий раз.

— Юкі, у тебе рука така тепла… Зігрій її так, — Такаї по-дівочому ніжно, дивлячись знизу вгору, попросила не випускати її руку.

— А… А-а, добре… — коли Тояма стиснув її змерзлу долоню у відповідь, Такаї переплела свої пальці з його. Це було те саме «закохане» сплетіння рук.

«А це навіть приємно…»

Він усім теплом своєї долоні відчував, як змерзла рука Такаї потроху повертає собі тепло від його тіла. Це відчуття здалося Тоямі надзвичайно комфортним.

Обоє продовжували йти за руку, аж поки не прийшли на станцію і не сіли в електричку.

— Слухай, Юкі?

Навіть коли вони сіли поруч на сидіння в електричці, обоє мовчали, та раптом Такаї, ніби їй щось спало на думку, звернулася до Тоями.

— Що таке?

— Чому ти сьогодні так раптово запросив мене до бібліотеки?

Тояма вважав, що запитання Такаї цілком природне. Адже досі він жодного разу не запрошував її кудись погуляти у вихідний.

Тож не дивно, що Такаї цим зацікавилася.

— Ну-у… Мабуть, просто захотів побачитися з тобою? Якби не канікули, ми б щодня бачилися в школі. А тепер, коли не можемо зустрітися, як би це сказати… Якось самотньо чи чогось не вистачає…

Тояма, наче соромлячись своїх щирих слів, відвернувся від Такаї.

— Ого, то ти так думав про мене… Я така рада…

Мабуть, Такаї зовсім не очікувала почути такі слова з уст Тоями, тому вона опустила голову, а її щоки ледь помітно спалахнули рум'янцем.

— Знаєш… Коли я з тобою, мені якось спокійно на душі…

Тояма озирнувся довкола, перевіряючи, чи немає поруч людей, і тихим голосом почав говорити Такаї на вушко.

— Ну… Коли ми обіймаємося голими, мені справді стає так мирно на серці, і я можу забути про все погане.

Тояма й сам не розумів, що це за почуття. Проте він сподівався: якщо тримати це в собі, то природу цих емоцій ніколи не збагнути, а от якщо відкритися людині, якій довіряєш, то, можливо, щось зміниться. Подібно до того, як змінилася сама Такаї, коли вилила душу своїй родині та Тоямі.

— Угу… Мені теж, коли я поєднана з тобою, Юкі, стає так затишно. І мої холодні руки-ноги, і серце — все зігрівається.

У ліжку вони з Такаї ідеально підходили один одному. Це розумів навіть Тояма, який мав досвід лише з однією дівчиною. Але що це було — суто фізична сумісність чи щось інше… вплив душевного зв'язку?

Тояма не знав відповіді. Проте він відчував, що Такаї, мабуть, розуміє, що це таке. Напевно, саме тому він сьогодні щиро піддався бажанню побачити Такаї і перейшов до дій.

Відтоді й аж доки поїзд не прибув на станцію, де їм треба було розходитися, між ними не було розмов. І все ж для Тоями цей час був приємним. Стосунки, в яких не потрібно було нічого вдавати, дарували Тоямі спокій.

— Ну, тоді я виходжу на наступній станції.

Тояма збирався провести її до самого дому, але Такаї відмовилася, запевнивши, що все гаразд.

— Точно не треба проводжати? — перепитав Тояма ще раз перед самим відкриттям дверей, коли потяг під'їхав до платформи.

— Угу, ще зовсім не пізно, так що все добре. Тоді бережи себе по дорозі назад.

— Ага, ти теж бережи себе, Такаї.

Двері зачинилися, і поїзд рушив. Такаї стояла на платформі й легенько махала Тоямі рукою, аж поки він не зник із виду.

— Хух…

Відчувши легку самотність, Тояма знову вмостився на сидінні потяга і тихо зітхнув.

— Ой? Повідомлення?

Він дістав смартфон із кишені джинсів і побачив сповіщення про те, що надійшло повідомлення.

— Уехара-сан?

Побачивши ім'я в рядку сповіщень, Тояма всередині аж здригнувся. Він квапливо розблокував екран і перевірив повідомлення — там було лише одне коротке речення:

«Маєш сьогодні час поговорити телефоном?»

Схоже, це було не просто повідомлення, а справа, про яку вона хотіла поговорити безпосередньо.

Тояма написав, що зателефонує, як тільки вийде з поїзда, і Уехара в ту ж секунду відповіла: «Добре, чекаю». Мабуть, вона дуже чекала на його відповідь.

Вийшовши з поїзда, Тояма йшов дорогою додому і все ніяк не наважувався набрати Уехару.

«Про що ж мова?»

Через те, що він щойно був на побаченні з Такаї, хлопець відчував провину, і це заважало йому зателефонувати.

«Ні, я ж сам написав, що зателефоную, тож мушу це зробити».

Тояма відкрив месенджер, обрав ім'я Уехари і тапнув по іконці безкоштовного дзвінка.

— Тоямо?! Я ж так довго чекала!

Він збирався зробити глибокий вдих, поки йтимуть гудки, але Уехара зняла слухавку після першого ж виклику, тож розмова почалася раніше, ніж він встиг психологічно налаштуватися.

— В-вибач… Я просто виходив у справах, тому не одразу помітив повідомлення.

— Виходив? З Такаї-сан?

Квапливе припущення проникливої Уехари змусило Тояму почуватися ніяково.

— Н-ну… так.

— Ось як… І куди ж ви ходили з Такаї-сан?

— До бібліотеки…

Тояма відчув себе чоловіком, якого дружина заскочила на зраді й влаштувала допит.

— До бібліотеки? Хм… І як, було весело?

— Ну… Там дуже стильна й красива бібліотека, тож так, було цікаво.

— Зрозуміло… Було б добре, якби ти і мене запросив…

— Це сталося спонтанно… Вибач. Там дійсно дуже гарна бібліотека, тож наступного разу ходімо разом.

— Угу, влітку повно вільного часу, так що запрошуй коли завгодно.

— Домовилися.

— Слухай, Тоямо…? Е-е… Ви сьогодні з Такаї-сан, ну… ц-це… переспали?

Він навіть заціпенів від такого несподіваного запитання, але Уехара вже знала про його подібні стосунки з Такаї. Тому цілком природно, що дізнавшись про їхню зустріч удвох, вона подумала про можливість інтиму.

— У-Уехара-сан?! Що ти таке кажеш…

— Скажи мені правду.

Голос Уехари, що пролунав із динаміка і перервав слова Тоями, був більш ніж серйозним.

— …Ні, не спали. Сьогодні ми після бібліотеки одразу роз'їхалися по домівках на електричці.

Востаннє він горнув до себе Такаї одразу після святкування дня народження, коли завдяки турботі Рейни вони залишилися в домі самі. Власне, з того дня і до сьогодні він із Такаї взагалі не бачився.

— Ось як… Я колись уже казала про це, але… ну… якщо тобі захочеться… еротики… ти можеш… звернутися до мене… ну… розумієш?

Колись, коли вона випитувала його про куплені презервативи, а він відбріхався, ніби бере їх для самозадоволення, вона вже казала «порадься зі мною», але на відміну від тодішнього жарту, теперішні слова Уехари, які пролунали з телефону, мали куди небезпечніший підтекст. Якщо тлумачити їх буквально, вона казала: «Коли тобі захочеться сексу, будь ласка, переспи зі мною». Невже той поцілунок у комірчині для спортивного інвентарю так розпалив Уехару?

— О-ой, вибач! Тобі, мабуть, ніяково від таких слів… Тояма ж теж має право обирати, з ким це робити.

Оскільки Тояма розгублено мовчав, не знаючи, що відповісти, Уехара поспішила виправити ситуацію.

— Та н-ні, справа не в тому…

— Ахаха… Щось на мене найшло. Так що забудь, що я щойно бовкнула.

Уехара, схоже, й сама злякалася того, які дивні речі злетіли з її язика.

— К-краще скажи, ти вільний наступної неділі?

Відчувши, що обом стало ніяково і розмова зайшла в глухий кут, Уехара насилу перевела тему. Тояма теж не мав жодного бажання продовжувати попередню розмову, тому полегшено зітхнув.

— У неділю? Та наче ніяких планів немає.

— Тоді сходиш зі мною на день відкритих дверей? Насправді я вже й на тебе забронювала місце.

— Ого, яка несподіванка…

День відкритих дверей — це захід, під час якого університети чи коледжі відкривають свої двері для абітурієнтів, проводять ознайомчі екскурсії, щоб ті могли краще дізнатися про навчальний заклад.

— Наступного року у нас уже іспити, тому я не думаю, що це занадто рано. Треба заздалегідь визначитися, куди вступати.

— Ну, воно-то так, але…

— Не хочеш…? — благально протягнула Уехара.

— Та ні, планів усе одно немає, та й ти маєш рацію. Це хороший шанс, тож я піду.

Оскільки вона вже навіть забронювала для нього місце, відмовлятися було незручно, тому Тояма прийняв запрошення Уехари.

— Ура! Тоді деталі щодо часу й місця зустрічі я скину в повідомленні.

— А, до речі, що туди вдягати? Звичайний одяг? Чи краще форму?

— Я про це теж дізнаюся і потім напишу. Вибач, що сьогодні отак раптово насіла на тебе.

Уехара була в чудовому гуморі — це було чітко чути з її голосу, вона явно раділа, що піде разом із Тоямою.

— Та ні, якби ти мене не запросила, я б через свої лінощі точно ні на який день відкритих дверей не пішов, тож я тобі вдячний.

Знаючи характер Тоями, можна було не сумніватися, що без стороннього поштовху він нікуди б не рушив.

— Тоді чудово. З нетерпінням чекатиму неділі.

— Ага, я теж чекатиму.

Вони побажали одне одному на добраніч і завершили розмову.

— Університет, значить… Уже підійшов час, коли треба думати про вступні іспити.

Доки про це не заговорила Уехара, Тояма якось не усвідомлював реальності, але тепер він знову чітко відчув, що літні канікули другого курсу — це останні великі канікули в старшій школі, коли ще можна просто відпочивати.

— День відкритих дверей… А це цікаво.

Що не кажи, а коли Тояма уявив собі майбутнє студентське життя, то раптом помітив, що й сам із нетерпінням чекає на цю неділю.