Розділ 2 — День відкритих дверей

Розділ 2: День відкритих дверей

У день відкритих дверей Тояма стояв перед дзеркалом у ванній кімнаті свого будинку й зав’язував краватку.

— У розпал літа в краватці якось аж надто парко... Може, варто було вдягнути звичайний одяг?

Коли вони обговорювали з Уехарою, в чому йти на день відкритих дверей — у цивільному чи у формі, то почу в , що підійде будь-який варіант, і Тояма обрав форму. Він не переймався одягом і вважав, що з формою простіше, бо не треба ні про що думати. Проте зараз він про це шкодував. Хлопець і не підозрював, що краватка в літню спеку — це настільки задушливо.

— Ну, тепер уже нічого не вдієш. Послаблю її трохи, а як приїду до університету — затягну...

— Ой? Братику, ти йдеш до школи?

Поки він укладав волосся перед дзеркалом у ванній, Нацукі, яка, схоже, щойно прокинулася, здивовано звернулася до нього у піжамі та з сонним обличчям.

— Сьогодні я йду на день відкритих дверей.

— День відкритих дверей? Що це таке?

Нацукі, яка навчалася у шкільній системі «молодші-старші класи в одному», схоже, не надто цим цікавилася, тому й не знала такого словосполучення.

— Щось на зразок зборів-презентації школи? Чи радше ознайомче відвідування? Ну, університетський кампус відкривають для всіх, тож це такий захід, де можна відчути, що це за навчальний заклад.

— Ого, як цікаво! Нацукі теж піде!

Як він і передбачав, Нацукі таки заявила, що піде разом із ним.

— Ми туди не розважатися йдемо. До того ж, потрібен попередній запис, тому ти не можеш піти.

— Е-е, ну тоді, коли збиратимешся в інший університет, запиши й Нацукі теж.

Взагалі, чи можна учням середньої школи ходити на дні відкритих дверей до університетів?

— А хіба учням середньої школи взагалі можна ходити на університетські дні відкритих дверей? Хоча... іноді ж ходять із батьками, тож, мабуть, не те щоб зовсім зась...?

Навіть якщо учням середньої школи й можна, то якщо він притягне з собою молодшу сестру, його можуть вважати сисконщиком із комплексом сестри.

— Зі мною ти не підеш, тож облиш це. От станеш старшокласницею — підеш разом із друзями.

— А сам ти, братику, з ким ідеш? Тільки не кажи, що сам. Із Такаї-сенпай? Чи з Уехарою-сенпай?

— Та... яка різниця, з ким.

— Минулого разу ти ходив на побачення з Такаї-сенпай, тому мені, звісно ж, хочеться знати, з ким ти йдеш цього разу. Мені теж цікаво, кого обере братик.

Нацукі по-своєму хвилювалася за брата, тому запитувала про супутницю не просто зі звичайної цікавості.

— З Уехарою.

Приховувати це тепер не було сенсу, тому Тояма відповів чесно.

— Ось воно що. Минулого разу була Такаї-сенпай, а цього разу — Уехара-сенпай. Що ж, ти справедливо й порівну ділиш свою любов.

— З твоїх слів це звучить так, наче я зустрічаюся з двома дівчатами одночасно і ходжу з ними на побачення по черзі.

Те, як це сформулювала Нацукі, звучало не надто гарно — ніби він крутить роман із двома паралельно.

— Е? А хіба це не так?

— Та ні, я ще ні з ким із них не зустрічаюся.

— Хоча з обома вже навіть цілувався?

Тояма розповідав Нацукі, що цілувався і з Уехарою теж.

— Ну... воно-то так, але...

Коли зайшла мова про поцілунки, Тоямі справді не було чого відповісти. Для Нацукі, яка вчилася в середній школі, було немислимо цілуватися з двома дівчатами і при цьому ні з однією не зустрічатися.

— Ой, братику, тобі вже час усвідомити, що твої стосунки з Такаї-сенпай та Уехарою-сенпай — це ненормально.

У словах Нацукі й справді було зерно правди. Описати їхні стосунки рамками звичайного кохання було вже неможливо. І спроби силоміць підігнати їх під ці рамки лише додавали Тоямі нових страждань.

— Мабуть, ти права... Все саме так, як ти кажеш.

— Знаєш, якщо будеш забагато думати, то облисієш? Тому стався до цього трохи простіше.

Форма висловлювання була ще та, але Нацукі по-своєму турбувалася про брата.

— Лисіти я ще не хочу, тож спробую поглянути на це під іншим кутом.

— Ага, так буде краще. Тому не приймай усе так близько до серця.

— Дякую, Нацукі.

— Ну звісно, адже я знаю братика найкраще за всіх. А як подяку — візьмеш мене з собою на наступний день відкритих дверей.

— Добре, добре. Якщо туди впускають середньокласників.

— Чекатиму і сподіватимусь. Але... тобі не здається, що ти задовго застряг у передпокої?

— Ой, і справді, я вже біжу, бо запізнюся.

— Щасливої дороги, бережи себе. Передай привіт Уехарі-сенпай.

Проводжуваний поглядом Нацукі, Тояма йшов до станції легкою ходою. Його повчала молодша сестра-середньокласниця, але, можливо, саме завдяки цьому тягар на серці трохи полегшав.

Через довгу розмову з Нацукі Тояма прибув упритул до призначеного часу, але все ж без запізнення зустрівся з Уехарою.

Кампус потрібного університету розташовувався у сусідній префектурі, і вони дісталися туди приблизно за тридцять хвилин їзди потягом від станції зустрічі.

— О-ох! Приїхали! Від мого дому це десь трохи менше години? Але за розмовами з тобою, Тоямо, час пролетів непомітно.

Вийшовши з потяга, Уехара потягнулася, виставивши вперед свої пишні груди.

— Ну... коли доведеться їздити на навчання самому, сприйняття часу, мабуть, зміниться.

Побачивши ці великі обриси, які виразно виділялися навіть крізь форму, Тояма мимоволі згадав відчуття від дотику до грудей Уехари в комірчині зі спортивним інвентарем кілька тижнів тому. Хлопець досі не міг забути тодішнього збудження.

— Така тривалість поїздки цілком прийнятна. От якби дві години — тоді варто було б задуматися... Але якщо я їздитиму на навчання разом із тобою, то мені байдуже, навіть якщо дорога буде довгою.

Не знаючи про душевний стан Тоями, Уехара невимушено кидала такі фрази. Варто було йому почати зважати на це, як він уже не міг думати ні про що інше весь час, поки вони були разом. Того Тоями, який тримався від Уехари на відстані кроку, вже не існувало.

— Ми ще не вирішили остаточно щодо цього університету, та й прохідний бал тут високий, тому я можу й не вступити.

З урахуванням оцінок Тоями та Уехари, доводилося визнати, що це буде складно.

— Тоді ми просто будемо вчитися разом і наполегливо працювати, хіба ні? Я хочу ходити до одного університету з тобою, Тоямо.

Сказавши це, Уехара подивилася на Тояму знизу вгору. Йому здалося, чи її щоки й справді злегка почервоніли?

«Ох!»

Від такого погляду серце Тоями миттєво закалатало. Відтоді як він зустрів Уехару на станції, його серце не переставало шалено битися ні на мить.

— Т-твоя правда. Попереду ще більше року, тому не варто заздалегідь ставити хрест.

— Отож-бо, треба ставити високу планку, розумієш?

Попри те, що вона дізналася про його стосунки з Такаї, Уехара була навіть більш життєрадісною та оптимістичною, ніж зазвичай. Тояма не знав, чи вона прикидається, чи змирилася з цим, але від такого її вигляду у нього стискалося серце.

Вони попрямували до кампусу, який знаходився приблизно в п'ятнадцяти хвилинах ходьби від привокзальної площі.

— Все-таки це приміська станція, тому тут не так уже й жваво.

Оскільки вони опинилися у незнайомій місцевості, Уехара з великим інтересом оглядалася навколо.

— Цілодобові мінімаркети та мережеві кав'ярні наче є, тож їздити сюди буде цілком зручно.

Тут не було жодних привокзальних торгових центрів чи універмагів, тож розважитися після занять було ніде.

За десять хвилин ходьби від станції крамниці зникли, і навколо стало більше зелені. Пройшовши звідти ще хвилин п'ять, вони побачили оточений зеленню кампус.

— Ого, який величезний! Я думала, що наша старша школа простора, але цей, здається, у кілька разів більший.

Кампус був оточений невисоким парканом, але Уехара вражено вигукнула, побачивши, що кінця цієї прямої стіни навіть не видно через її довжину.

З-за меж кампусу на території виднілося кілька високих будівель. Ймовірно, вони були закріплені за різними факультетами. У цій околиці, де було багато зелені й лише низькі житлові будинки, цей комплекс будівель дуже виділявся.

— Справді величезний... І будівлі мають такий новий та стильний вигляд.

— Тоямо, ходімо швидше зареєструємося. Хочу вже зазирнути всередину.

— Ага, мені теж дуже цікаво, що там усередині.

Масштаби кампусу перевершили очікування Уехари, і вона була в захваті. Заразившись її настроєм, Тояма, схоже, теж відчув прилив азарту.

— Людей у формі мені здається менше, ніж я думала.

Якщо дозволявся цивільний одяг, то мало хто став би навмисно вдягати форму. Тояма та Уехара, які були серед нечисленних відвідувачів у формі, дуже привертали до себе увагу. Хоча, правильніше було б сказати, що виділялася саме Уехара. Її яскрава зовнішність приковувала погляди людей. Виріз на грудях, який вона зазвичай залишала розстебнутим, цього разу був акуратно закритий, проте її стегна, що виднілися з-під короткої спідниці, сліпуче виблискували. Чимало чоловіків, проходячи повз, крадькома заглядалися на неї.

«Де б ми не були, Уехара всюди виділяється».

Уехара, яка йшла поруч із Тоямою, здавалося, взагалі не помічала, що перебуває в центрі уваги. У всьому, що б вона не робила, вона залишалася абсолютно природною.

Тояма досі не міг до кінця повірити, що така ідеальна красуня відчуває до нього симпатію.

— Ну що ж... Звідки нам краще почати огляд?

Тояма розгорнув розклад заходів, який їм видали на стійці реєстрації.

— Давай поглянемо... За часом якраз скоро починається тур кампусом, тож долучимося до нього.

Уехара запропонувала це, зазирнувши в розклад, який тримав Тояма.

Тур кампусом — це ознайомча екскурсія, під час якої студенти університету водять гостей територією.

— До початку залишилося обмаль часу, тому поспішаймо до місця збору.

— Угу!

Закінчивши огляд основних об'єктів під час туру кампусом, вони присіли на лавку на території університету і ділилися враженнями.

— В університетських лекційних залах і справді є перепад висоти. Коли уявляю, як слухатиму там лекції, аж дух захоплює.

Оскільки в кабінетах старшої школи столи зазвичай просто стояли на рівній підлозі, університетська лекційна аудиторія стала для Уехари чимось абсолютно новим та свіжим.

— Я бачила таке тільки на фотографіях чи у відео, тому це мене дуже вразило. У другій половині дня буде ознайомча лекція, сходимо на неї?

— Угу! З радістю!

Різні факультети проводили свої ознайомчі лекції, тож вони почали шукати в розкладі ту, яку могли б відвідати.

— Якщо після презентації університету... Тут є лекція з літературного напряму, підійде? Чи ти хочеш послухати лекцію якогось конкретного факультету, який тебе цікавить?

Тояма, звісно, обрав би філологічний факультет, але він не знав, який напрям до душі Уехарі. Хлопець хотів за можливістю відвідати ту лекцію, яку забажає вона.

— Давай літературний напрям. Я ще чітко не вирішила, на чому хочу спеціалізуватися, і мені хочеться спробувати різне.

— Ось як. Тоді послухаємо презентацію університету, а після цього підемо на лекцію з літературного напряму.

— Ага, так буде чудово. До презентації ще є час, чим займемося?

— Я б хотів не поспішаючи оглянути бібліотеку.

Під час туру кампусом вони заходили до бібліотеки, але пробули там лише кілька хвилин і рушили далі, тому Тояма хотів уважніше роздивитися наявні там книги та обладнання.

— Як це схоже на тебе, Тоямо. Мені теж цікаво, тож ходімо просто зараз?

Уехара швидко піднялася з лавки, взяла Тояму за руку і майже силоміць підняла його, після чого вони попрямували до омріяної бібліотеки.

— Все-таки університетська бібліотека геть інша, ніж шкільна, там зовсім інші види книг.

— Справді? Як на мене, там були самі лише складні книги, в яких я мало що зрозуміла.

Як і казала Уехара, в університетській бібліотеці на перший погляд було повно всілякої складної літератури.

— Це правда, там було багато наукових видань та дисертацій. Я теж спробував трохи почитати, але нічогісінько не зрозумів.

— Коли ми вступимо, нам теж доведеться вчитися розуміти ці складні книги...?

Побачивши ті важкі для сприйняття праці, Уехара, схоже, трохи зажурилася.

— Ну, це цілком природно — не розуміти того, що не стосується твоєї спеціальності, та й який сенс хвилюватися про це вже зараз.

— І то правда... Зараз треба уявляти собі веселе студентське життя.

— Саме так. Зараз не треба думати про складні речі, краще насолоджуватися уявним студентським життям.

Не було жодного сенсу приходити на день відкритих дверей лише для того, щоб накрутити себе негативними думками.

— Якщо так, то я вже сповна насолоджуюся студентським життям. Адже це так весело — наче я вже ходжу до університету разом із тобою, Тоямо.

— А, ну... Мені теж весело ходити кампусом разом із тобою, Уехаро.

— Справді?! Я така рада, що тобі теж весело!

«Чому ця дівчина здатна так невимушено говорити речі, від яких серце завмирає? Навряд чи вона робить це навмисно... Просто не приховує своїх щирих почуттів?»

Тояма ніколи не відкривав свого справжнього серця ні Такаї, ні Уехарі. Можна сказати, він лише тримав марку на поверхні, показуючи себе з найкращого боку. Проте навіть цей Тояма, коли запросив Такаї на побачення, щиро зізнався їй: «Коли я з тобою, мені спокійно». Сьогодні ж він зміг сказати Уехарі, що йому весело з нею. Можливо, проводячи час із Такаї та Уехарою, Тояма й сам потроху починав змінюватися.

— Ну що ж, скоро почнеться презентація університету, тому ходімо.

Їхнє веселе уявне студентське життя тільки-но розпочалося.

Коли час запитань та відповідей на презентації добіг кінця, вони рушили до лекційної аудиторії філологічного факультету, де мала відбутися ознайомча лекція.

— Оце вже змушує хвилюватися більше.

Уехара нервувала як ніколи досі й озиралася на інших учасників довкола. Схоже, для тих, хто ще не визначився зі спеціальністю, нейтральний філологічний факультет був досить популярним вибором, адже послухати лекцію зібралося чимало людей.

— І все ж, тема лекції «Історія ракуґо [1] »... Тут явно видно особисте захоплення викладача, але це має бути цікаво.

— В університетах, схоже, справді бувають найрізноманітніші лекції.

— Невідомо, чи знадобиться така лекція в житті, але це непоганий спосіб привернути увагу абітурієнтів. Якщо читати їм якусь недоречно складну тему, її навряд чи зрозуміють, і якщо вони вирішать, що це нудно, університет лише програє від цього.

Університет теж усіляко мізкував над тим, як зацікавити майбутніх студентів. Саме в такі моменти вони, безперечно, виставляли свої найкращі й найпопулярніші лекції.

— Оце так, було справді цікаво. Не думав, що мені випаде нагода послухати ракуґо сторічної давнини.

Виходячи з аудиторії після завершення ознайомчої лекції, Тояма ділився враженнями у повному захваті.

— Тоямо, тобі подобається ракуґо?

— Та ні, не те щоб я якийсь палкий шанувальник, просто чув колись кілька відомих номерів. Але після сьогоднішньої лекції мені захотілося послухати й інші речі.

— Мова там була трохи застаріла, тому в деяких місцях було важкувато зрозуміти, але загалом вийшло весело.

— Ну, вивченням цього, мабуть, і займаються на філологічному факультеті. Як на мене, цього матеріалу було цілком достатньо, щоб пробудити інтерес.

— Якщо тобі так сподобалося, може, наступного разу сходимо послухати ракуґо разом?

— Тобі теж припало до душі ракуґо, Уехаро?

— Не так сильно, як тобі, але мені здалося, що це цікаво. До того ж, якщо я з тобою, мені весело займатися чим завгодно.

Уехарі це теж здалося цікавішим, ніж вона очікувала, тож дівчина була в неймовірно гарному гуморі. І вона, як і зазвичай, невимушено виражала свою прихильність до Тоями, не приховуючи почуттів.

— Т-тоді колись сходимо разом.

Піддавшись впливу наполегливої та щирої Уехари, Тояма теж несвідомо починав потроху відкривати їй свої справжні думки.

— Ура-а! Ловлю на слові, це наше наступне побачення!

— П-постривай, Уехаро?! Ти надто голосно кричиш!

Коли така красуня, як Уехара, радісно вигукує слово «побачення», це миттєво привертає увагу всіх довкола. Учні, які, судячи з усього, прийшли суто чоловічою компанією, кидали на Тояму сповнені заздрощів та образи погляди.

— Ой... Я просто так зраділа, що аж... Ехе-хе.

«Дідько! Уехара ж просто неймовірно мила...»

Те, як вона злегка висунула кінчик язика і зніяковіла, було настільки чарівним, що замилувався б не лише Тояма.

— Я-я вже трохи зголоднів, тож чому б нам не зробити перерву й не пообідати?

Не витримавши цих сповнених ревнощів поглядів від чоловіків довкола, які, здавалося, готові були спопелити його на місці, Тояма запропонував перепочити.

— Я за! О, до речі, нам же на стійці реєстрації видали безкоштовні талони до студентської їдальні.

Під час дня відкритих дверей їдальня теж була відчинена, і деякі позиції з меню можна було спробувати абсолютно безкоштовно.

— Точно. Студентська їдальня — це теж важливий пункт, тому треба ретельно все перевірити.

— Тоді курс на їдальню, летс гоу!

Уехара вже й забула, що щойно була в центрі уваги, і вся світилася від радості. Напевно, цей день приносив їй величезне задоволення.

— Ого, в їдальні очікувано повно людей. Мабуть, краще спочатку зайняти місця.

Хоча їдальня була величезною і займала цілу окрему будівлю, зараз вона була вщент забита абітурієнтами та тутешніми студентами.

— Схоже, безкоштовно дають тільки два види комплексів.

Комплекс «А» — це сьогоднішня чергова страва дня, а комплекс «Б» — паста з салатом.

— Я, мабуть, візьму комплекс «А». А ти, Уехаро?

— Я візьму комплекс «Б». Якщо ми замовимо різні страви, то зможемо поділитися навпіл, так вигідніше.

Замовляти різні страви, щоб потім ділитися ними наполовину — це ж чиста поведінка закоханої пари. Тояма не міг не захоплюватися тим, як Уехара робила подібні речі без найменших вагань.

Забравши їжу на стійці видачі, вони повернулися до столика, який встигли зайняти, і взялися оцінювати частування.

Комплекс «А», який замовив Тояма, складався з котлети-гамбургера під соусом деміглас, на якій згори лежала оката яєчня. До цього додавався овочевий гарнір, рис та суп — класичний обід із котлетою. Паста з комплексу «Б», який обрала Уехара, була з баклажанами під соусом болоньєзе, а разом із нею йшли салат і суп — теж цілком звичне поєднання.

— Кажуть, у звичайні дні це коштує п'ятсот єн [2] . Котлета трохи замала, та й рису небагато, але ціна цілком доступна. Щоправда, як для хлопця, порція може здатися замалою.

Тояма не вирізнявся якимось вовчим апетитом, але навіть йому порція здалася дещо скромною.

— Для Окіти-куна така порція була б в самий раз?

— Та ні, для Чіхіро цього навіть забагато. Він справді їсть як горобець. Він же їсть навіть менше за тебе, Уехаро?

— Це правда... Пам'ятаю, у нього була просто крихітна коробочка для бенто. Кажуть, що кількість їжі не завжди залежить від розмірів тіла, але Окіта-кун у цьому плані виглядає саме так, як їсть.

Уехара часто обідала разом із Окітою, тому добре це знала.

— Тоямо, тобі цього вистачить? Я можу поділитися з тобою своєю пастою.

Якщо казати чесно, то такої кількості хлопцеві навряд чи вистачило б. Щоб по-справжньому насититися, довелося б просити подвійну порцію рису або замовляти ще якусь страву додатково.

— Ну, мабуть, замало. Але якщо я з'їм твою пасту, то тобі самій забракне, хіба ні?

— Я б змогла з'їсти все, але я легко набираю вагу, тому їсти до повної ситості мені не варто... Так що не переймайся і пригощайся.

Почувши про те, що вона легко набирає вагу, Тояма мимоволі перевів погляд на груди Уехари.

«Невже всі поживні речовини йдуть саме туди...?»

Тояма, у чию голову закрадалися такі не дуже ввічливі думки, в цьому плані нічим не відрізнявся від будь-якого звичайного старшокласника.

— Тоді... я з радістю пригощуся трохи згодом.

— Прошу!

Уехара спритно накрутила пасту на виделку, підчепила шматочок баклажана і піднесла прямо до обличчя Тоями.

«Це що... вона пропонує мені з'їсти це прямо так?!»

— А-ам.

Поки Тояма вагався, не знаючи, як йому вчинити, Уехара, ніби підганяючи його швидше їсти, засяяла широкою щирою усмішкою і підсунула виделку ще ближче до його рота.

— Д-дякую за частування...

Дивлячись на її щасливе обличчя, Тояма зрозумів, що просто не зможе відмовити, і прийняв запропоновану пасту до рота.

— Смачно? — Уехара з радістю спостерігала за Тоямою, який ретельно пережовував їжу, і запитала:

— С-супер... Дуже смачно.

— Слава богу! Тоді тепер ти мене пригости гамбургером.

Сказавши це, Уехара підвела підборіддя, наче для поцілунку, і злегка відкрила рот.

«Вона хоче, щоб я її погодував?!»

Їй було байдуже, що вони перебувають у громадському місці — зовсім не переймаючись чужими поглядами, Уехара вичікувально просила зробити їй «а-ам».

«Ех, будь що буде!»

Тояма набрався сміливості, наколов на виделку відрізаний маленький шматочок котлети і підніс до рота Уехари.

— Про-прошу.

— Дякую за частування.

Красиві губи Уехари злегка відкрилися, і вона витончено взяла в рот шматочок котлети з виделки.

— Н-ну як...? — знервовано запитав Тояма про її враження.

— М-м, смакота! Оскільки мене погодував ти, мені здається, що воно в сто разів смачніше!

Висловлювання було вкрай перебільшеним, але для Уехари сам факт того, що Тояма її погодував, очевидно, приніс багато радості.

— Ц-це добре.

Сповнені образи й заздрості погляди хлопців-студентів, які сиділи за сусідніми столиками, зосередилися на Тоямі та Уехарі. Воно й не дивно, адже день відкритих дверей — це не захід для побачень закоханих пар. Що серйозніше інші абітурієнти ставилися до події, то сильніше їх, мабуть, драту вала поведінка цієї двійки. Проте навіть у такій ситуації Уехара, схоже, абсолютно не зважала на чужі очі.

— СЛУХАЙТЕ, тримайте себе хоч трохи в руках на людях.

Раптом ззаду пролунав голос. Подумавши, що їм роблять зауваження, Тояма озирнувся і побачив двох знайомих людей.

— Курашіма?! І Ішіяма-сан...?

Перед ними стояли їхні з Уехарою однокласники, з якими до літніх канікул виникли певні тертя — Курашіма Казуто та Ішіяма Саорі.

— Що ви тут робите...? — здивовано запитав Тояма у Курашіми.

— Ну як що, прийшли на день відкритих дверей, звісно.

І справді, якщо подумати, так воно й було. Тояма просто настільки розхвилювався, що мізки не додумалися до очевидного.

— А, точно... Ви з Курашімою теж збираєтеся сюди вступати?

— Ну, ми розглядаємо цей варіант як один із можливих. Саорі сказала, що хоче з'їздити на день відкритих дверей, тож ми й приїхали... А тут ви...

Курашіма продовжив із гіркою усмішкою:

— Дивлюся, стоїть якась парочка дурників у нашій шкільній формі, а це, виявляється, ви.

Схоже, навіть в очах сторонніх Тояма та Уехара вже офіційно виглядали як солодкі дурники.

— Маріко, мала б совість, думай трохи, де знаходишся, і зважай на людей.

— У-угу, вибач...

Слова Курашіми були абсолютно справедливими, тому Уехара аж знітилася.

— А ти, Тоямо, чого постійно пливеш за течією? Зберися вже?

— Ви-вибачте...

Це теж було чистою правдою, тож Тояма не знайшов що заперечити.

— Ну справді, і чому такий хлопець...

Курашіма раптом осікся й ковтув решту фрази.

— Гаразд, ми пішли. — сказав він і розвернувся.

— Уехаро-сан, побачимося в школі.

Ішіяма, яка досі мовчала, на прощання звернулася до Уехари й, навіть не чекаючи відповіді, поспішила наздогнати Курашіму, який уже пішов уперед.

— Цікаво, вони зустрічаються? — тихо пробурмотіла Уехара, дивлячись у спину Ішіямі.

— Хтозна. У школі вони наче часто бували вдвох...

Проте чуток про те, що вони зустрічаються, хлопець ніколи не чув.

— Але здається, що у них все налагодилося.

Ішіяма, як і тоді, так само йшла слідом за Курашімою, але Тоямі здалося, що атмосфера між ними обома стала набагато м'якшою.

— У них обов'язково все буде добре.

У Курашіми хоч і складний характер, але в душі він серйозний хлопець. А Ішіяма, хоч і втратила колись голову від кохання та ледь не переступила межу, насправді дуже віддана. У такої пари все точно складеться. Тояма та Уехара щиро сподівалися на це всім серцем.

— Уехаро-сан... Може, це й запізно, але давай все ж таки зважати на людські очі...?

— Т-твоя правда... Мені просто було так весело, що я аж занадто розігналася... Вибач.

— Та ні, тобі нема за що вибачатися. Я й сам мав би сказати, але мені теж було приємно, тому я якось і забувся.

— Тобі не було соромно? Не було такого, що насправді тобі це не подобалося?

— Та ні, що ти, зовсім ні! Навпаки, я був навіть радий...

— Тоді добре...

Уехара з полегшенням зітхнула, зрозумівши, що Тояма не пересилював себе заради неї, і до неї повернулася її звична посмішка.

Ось так розмовляючи, Тояма та Уехара навіть не помічали, що навколо них досі витала солодка романтична аура, яку вони мимоволі випромінювали на всю їдальню.

Закінчивши обід, вони відвідали ще дві ознайомчі лекції, після чого попрямували на захід, де можна було особисто поставити запитання студентам.

— Але навіть якщо це консультація... Що саме нам питати? Уехаро-сан, у тебе є якісь питання?

— Справді, а про що варто запитати?

Ні Тояма, ні Уехара не могли придумати нічого конкретного.

— Ну, для початку просто прийдемо туди, а там подивимося.

— Ага. Якщо атмосфера буде такою, що й питати не захочеться, то просто розвернемося й підемо.

У залі за розставленими столами чекали близько десяти студентів. Система була простою: обираєш того, хто тобі до вподоби, і стаєш у чергу.

— Уехаро-сан, дивись, а чому саме туди вишикувалася така величезна черга?

Біля кожного студента стояло по одному-два абітурієнти, але в одному місці людей зібралося стільки, що за ними навіть не було видно самого консультанта. До того ж, у черзі стояли самі лише хлопці.

— Що там таке...?

Тоямі стало цікаво, хто ж там сидить, і він спробував зазирнути крізь просвіти в черзі.

— Отакої!

Щойно він розгледів обличчя, його вираз відразу став похмурим.

— У-Уехаро-сан! Ходімо звідси швидше!

— Що? Що таке, Тоямо?

Почувши його стривожений голос, Уехара теж зазирнула крізь натовп туди, куди дивився хлопець.

— Р-Рейна-сан?!

Неймовірно, але студенткою, яка приймала запитання, виявилася старша сестра Такаї Юмі — Такаї Рейна.

— То її сестра вчиться в цьому університеті...?

— Схоже, іншого пояснення немає...

Поки Тояма та Уехара приголомшено споглядали Рейну, на їхнє нещастя, їхні погляди з нею перетнулися.

— Халепа!

Він поспішно відвів очі, але було вже запізно.

— О-о-о! Хлопче он там, із тією милою дівчиною! Якщо маєш до мене питання, обов'язково ставай у чергу! Запитання від закоханих парочок тільки вітаються!

Рейна підвелася і вигукнула це настільки голосно, що було чути на весь зал. Через це погляди всіх хлопців із черги миттєво прикувалися до Тоями та Уехари.

«Вона ж це стовідсотково навмисно зробила!»

За хитрою усмішкою Рейни було чітко видно, що вона просто розважається.

— Ми-ми, мабуть, утримаємося! — випалив Тояма і, схопивши Уехару за руку, кинувся навтьоки геть із зали.

— Вона зовсім не змінюється... — зітхнув Тояма, коли вони вискочили в коридор.

— Але все одно, Рейна-сан має шалену популярність. Це було схоже на автограф-сесію якогось ідола.

Рейна мала фігуру як у моделі з обкладинки, та й обличчям була гарніша за багатьох знаменитостей. В університеті вона, без сумніву, користувалася величезним успіхом. Побачивши сьогодні частинку цього успіху, Тояма мимоволі згадав про Такаї Юмі.

— І все ж, хоч вони й сестри, за характером вона повна протилежність Такаї.

— Такаї-сан теж дуже мила, тому, коли стане студенткою, від хлопців відбою не буде. Та й зараз у нашому класі у неї повно шанувальників.

— Е?! Справді?

— Ну звісно. Це просто ти нічого не помічаєш. Навколо неї не піднімають галасу лише тому, що її нинішній образ дуже відрізняється від колишнього, і хлопці трохи ніяковіють. Але на третьому курсі класи переформують, оточення зміниться, і хтозна, як усе повернеться.

Тоямі здалося, що під цим «хтозна, як усе повернеться» Уехара мала на увазі: «Якщо з'явиться більше залицяльників, її можуть у тебе відбити?».

— Захвилювався? — запитала Уехара, ніби випробовуючи почуття Тоями, який раптово замовк.

— Ну...

Тояма не знайшов що відповісти. Проте в душі йому було вкрай неприємно навіть від думки про те, що біля Такаї може крутитися якийсь інший хлопець.

— Вибач, це було підступне запитання... — Побачивши, що Тояма не знає, що відповісти, Уехара зрозуміла, що бовкнула зайве, і поспішила перепросити.

— Та ні, все гаразд. Але... якщо чесно, мені б це дуже не сподобалося...

Тояма вирішив не прикидатися перед Уехарою і відкрив свої справжні почуття.

— Воно й зрозуміло... Мені теж чомусь це неприємно. Навіть не знаю чому... Дивно, правда? Адже якщо так станеться, моя суперниця зникне, і я мала б радіти.

Можливо, їй просто не хотілося, щоб Такаї, з якою вони ділили одне почуття «любові» на двох, дісталася якомусь невідомому пройдисвіту. Уехара плекала складні почуття до Такаї, яка була для неї одночасно і суперницею, і близькою подругою.

— Але... я рада, що змогла почути твої справжні думки, Тоямо. Досі ти ніколи не показував таких емоцій. Тепер я бачу, що ти теж через це мучишся. А раз ти мучишся, значить, у мене все ще є шанс завоювати твоє серце, так?

Саме так: те, що хлопець катував себе цими думками, означало лише одне — він однаково сильно кохав і Такаї, і Уехару. А отже, Уехара теж мала всі шанси.

— Я...

— А-а! Ось ви де!

— Р-Рейно-сан?!

Щойно Тояма відкрив рот, збираючись щось сказати, як його перервала раптова поява Рейни.

— Тоямо-кун, Маріко-чян, ми ж тільки-но зустрілися, а ви взяли й утекли. Мені довелося вас шукати!

— Р-Рейно-сан?! А як же консультації?

Чергу з хлопців, які прагнули поставити їй запитання, просто фізично неможливо було розігнати за такий короткий час. Як вона взагалі тут опинилася?

— Та я сказала, що трохи втомилася і йду на перерву, от і все.

Яка ж вона все-таки норовлива й вільна у своїх вчинках. Тояма щиро дивувався, чому адміністрація університету взагалі обрала цю людину для спілкування з абітурієнтами.

— Е-е... Хіба можна так безвідповідально до цього ставитися? — навіть Уехара від такої заяви трохи розгубилася.

— Та годі вам, усе нормально. Все одно з такою кількістю людей ми б не вклалися в розклад. До того ж, усі вони питали одне й те саме, мені просто набридло.

— І що ж це були за запитання? — поцікавився Тояма, якому стало цікаво, що саме так набридло Рейні.

— Хочеш знати?

— Знаєш що, вже не хочу.

Його трохи збило з пантелику ця показлива поведінка Рейни, і хлопцеві перехотілося розмовляти.

— Ну чого ти, ну запитай нормально-о.

Ця прочитана монотонним голосом репліка роздратувала його ще більше, але Рейна була з тих людей, які обожнюють увагу, тож якщо її ігнорувати, проблем буде тільки більше.

— Добре, добре, я зрозумів. То які ж запитання вам ставили?

— Чудово, що ти запитав!

— Уехаро-сан, ходімо додому.

Цього разу Тоямі й справді до нестями захотілося піти геть.

— Ну вибачте, вибачте! Я відповім нормально, чесно.

— Це ваш останній шанс.

Насправді Рейні просто аж язик чесався розповісти все самій.

— Я відповім серйозно, тому слухайте. Коротше, найпопулярнішими були: «У вас є хлопець?» або «Які чоловіки вам подобаються?».

— Я так і знав!

Він приблизно здогадувався, що все саме так і буде. Тояма розумів, що єдине, про що хлопці хочуть запитати Рейну — це саме такі речі.

— Рейно-сан, вам теж несолодко доводиться... — поспівчувала Уехара як дівчина дівчині.

— Ну то як, Тоямо-кун, ти як думаєш?

— Про що саме?

— Є в мене хлопець чи немає?

— Та якось байдуже, мене це не цікавить.

— Ой, ну ти, справді до мене такий холодний. А от коли ви з Юмі наодинці, то...

— А-а-а! Що ви таке верзете?!

«Тут же Уехара-сан поруч, що ця людина взагалі несе?!»

— М-мн-н...

Уехарі, навпаки, це явно не сподобалося. Вона виглядала трохи надутою та ображеною.

— Добре, я зрозумів... То у вас є хлопець чи ні?

Тояма вже майже змирився й вирішив, що простіше підіграти, поки Рейна не задовольнить свою цікавість.

— Хе-хе-хе... А це... секрет!

«Дідько... Ця жінка... вона з самого початку й не збиралася відповідати серйозно».

Навіть терплячий Тояма вже просто втомився від того, як Рейна постійно крутить і маніпулює ними

— Але мені справді хочеться знати, чи є у Рейни-сан хлопець. Цікаво, якого чоловіка обере така чудова людина, як ви.

Як і казала Уехара, чоловіка, який би підійшов Рейні, знайти було б не так уже й просто. Тоямі цей момент насправді теж був трохи цікавим.

— Маріко-чян, ти така хороша дівчинка! Я аж сама хочу таку молодшу сестричку! Заради тебе, Маріко-чян, так і бути — тему про наявність хлопця облишимо, але про свій улюблений тип чоловіків я можу розказати.

— Справді?! Будь ласка!

Уехара від легкого захвату аж подалася вперед, майже впритул наблизившись до Рейни.

— Мені... мабуть, подобаються такі чоловіки, як Тояма-кун.

«Що-о?!»

Почувши це, і Тояма, і Уехара завмерли на кілька секунд, наче для них зупинився час.

— Ну, я побігла назад, а ви насолоджуйтеся днем відкритих дверей!

Скинувши цю бомбу, Рейна швидко накивала п'ятами й зникла.

— Ну... це ж сестричка, вона просто вирішила з мене поглузувати. Точно.

Тоямі стало страшенно ніяково перед Уехарою, тому він поспішив виправдатися.

— Та ні... Я думаю, вона сказала правду про те, що ти в її смаку.

На відміну від Тоями, який намагався все звести на жарт, вираз обличчя Уехари був максимально серйозним.

— Та ну, навряд чи це так...

— Я це чомусь просто відчуваю... Така людина, як Рейна-сан, поводиться так, мабуть, тільки з тобою, Тоямо.

Хтозна, чи це була звичайна жіноча інтуїція, але хлопець зрозумів: якщо він зараз почне затято сперечатися й доводити зворотне, це буде рівнозначно тому, щоб просто заперечити слова Уехари. Тому Тояма вирішив більше не торкатися цієї теми.

Проте в душі все одно залишилося бажання зрозуміти, навіщо Рейна бовкнула таке саме тут і зараз.

— Уехаро-сан, що робитимемо далі? Ми ще не бачили хіба що демонстраційну роботу гуртків.

— М-м... Гуртки, мабуть, можна пропустити. Наразі вони мене не дуже цікавлять.

— Твоя правда... Мені теж якось байдуже. Тоді на сьогодні закінчимо й підемо додому?

— Ага, так.

Ось так Тояма та Уехара завершили свій перший досвід відвідин дня відкритих дверей.

Вони залишили кампус і попрямували до станції. Між ними не було розмов, але зараз вони вже стали такою парою, яка могла насолоджуватися приємним часом разом навіть у цілковитому мовчанні.

— Тоямо... Можна взяти тебе за руку?

Уехара кинула швидкий погляд на Тояму, який ішов поруч, і раптом сама переплела їхні пальці.

— Та можна чи ні... Ти ж уже взяла.

— Ахаха, і то правда... Сьогодні було так весело. Хоча, коли почнеться справжнє навчання, з уроками точно буде важко...

Уявне студентське життя, яке вони провели разом з Уехарою, було неймовірно приємним.

— Це так... Але сьогодні ми побачили тільки веселу сторону, в реальності ж буде й багато труднощів.

— Але якщо ми будемо разом ось так, як зараз, то кожен день із Тоямою буде веселим.

Те, що Уехара пережила сьогодні разом із ним, було дуже схоже на відчуття, наче вони закохана пара, яка ходить до одного університету. Якби хлопець прийшов сам, він би ні за що так не розважився. І Тояма зловив себе на думці: «А якби я був удвох із Такаї? А якби ми були втрьох — я, Уехара і Такаї?».

— Щоб вступити до цього університету, нам обом доведеться добряче попітніти.

Те, що Тояма щойно змалював у своїй уяві, було лише фантазією. В реальності попереду стояла стіна вступних іспитів. Не можна було жити одними лише мріями.

— Отож-бо... З моїми теперішніми оцінками це може бути складно... Але я хочу вчитися саме в цьому університеті... Разом із тобою, Тоямо.

— Так... Я теж думаю, що якщо ми будемо вчитися разом з Уехарою-сан, це точно буде весело. Сьогодні, коли ми були разом, я чітко це зрозумів.

Це був уже другий раз, коли Уехара казала йому: «Я хочу вчитися разом». На цей її зворушливий і щирий прояв почуттів Тояма дав найкращу відповідь, яку тільки міг дозволити собі зараз.

— Справді?! Ехе-хе... Я така рада... Тоді треба ще наполегливіше братися за навчання.

Мабуть, вона не очікувала почути такі слова, тому трохи здивовано й сором'язливо усміхнулася.

— Головне, що з'явилося натхнення. Я й сам відчув, що мені треба більше старатися. Дякую, що запросила мене сьогодні.

Тояма теж досі мав досить туманні уявлення про вступ до університету і мало про це думав, але тепер у нього з'явилася чітка мета. Він подякував Уехарі, адже якби вона його не покликала, він міг би просто марно протринькати літні канікули.

— Та ну, нема за що дякувати... Я просто…

Тут Уехара раптом осіклася.

— Просто? — підштовхнув її Тояма, чекаючи на продовження.

— Просто... я дуже хотіла побачитися з тобою.

Долоня Уехари, яка тримала його руку, міцно стиснулася.

— ...Дякую. Зараз я можу сказати тільки це. Вибач, Уехаро-сан.

У відповідь на її щире й відкрите зізнання Тояма зміг видавити з себе лише це єдине слово. Він відчував, що для того, аби правильно висловити свої почуття до Уехари, йому потрібен час розібратися в собі і, зрештою, чесно поглянути у вічі своїм стосункам із Такаї.

— Та ні, все гаразд... Мені й цього цілком достатньо.

Чи це були справжні думки Уехари, чи, можливо, вона просто стримувала себе і насправді їй було прикро — Тояма не знав. Оскільки це було відомо лише їй самій, йому залишалося тільки сприйняти її слова буквально.

Потроху, але крок за кроком, перевіряючи та підтверджуючи почуття одне одного, вони продовжували скорочувати відстань між собою.

[1] Ракуґо ( 落語 ) — це традиційний японський жанр словесного мистецтва та комічної розповіді, що нагадує театр одного актора. Дослівно назва перекладається як «слова, що падають», що є відсилкою до обов'язкової несподіваної комічної розв'язки історії. Цей жанр зародився в Японії ще в період Едо (1603–1868 роки) і залишається популярним досі.

[2] 137 грн.