Розділ 3 — Запрошення до південного краю

Розділ 3: Запрошення до південного краю

— Про що ж таке важливе вона хотіла поговорити?

Тояму викликала Такаї, сказавши, що має до нього розмову. Тому зараз, посеред нестерпної літньої спеки, він, стікаючи потом, ішов до кав'ярні біля вокзалу — місця їхньої зустрічі.

— Як же спекотно… Швидше б уже випити чогось холодного…

Тояма був певен: якщо він побуде на вулиці ще бодай тридцять хвилин, то тепловий удар йому гарантований. Настільки безжально припікало літнє сонце.

— Ох, яка прохолода!

Дійшовши до потрібного закладу, він зайшов усередину, і його тіла торкнулося прохолодне повітря. Тояма замовив холодну каву й оглянув залу.

— Цікаво, Такаї вже прийшла?

У глибині кав'ярні він помітив постать Такаї. Проте в очі йому впав знайомий силует зі спини іншої людини, яка сиділа навпроти неї.

— Та невже…

У голові Тоями постало обличчя «тієї самої особи», яка всього кілька днів тому вже встигла добряче покрутити ним.

— Такаї, вибач, що змусив чекати…

Тояма повільно підійшов до столика, за яким сиділа Такаї, і несміливо заговорив.

— Тоямо-кун, я вже зачекалася!

Коли він звернувся до Такаї, жінка, що сиділа спиною, обернулася й подарувала Тоямі найпроменистішу посмішку.

— Сестричко, але ж до часу зустрічі ще є час. За скільки ж ви прийшли?

— Ну-у… Десь хвилин за десять?

— Як на мене, це зовсім не той час, за який можна «зачекатися».

«І все ж, невже сестричка не може заспокоїтися, поки бодай раз не покепкує?»

— Просто Юмі казала, що хоче якомога швидше побачити Тояму-куна.

— Сестро?! Я такого не казала!

Жарти Рейни перекинулися й на її молодшу сестру.

«Це в неї замість привітання, чи що? Гаразд, годі про це думати».

Вирішивши, що в цьому немає жодного глибокого змісту, Тояма вирішив не витрачати марно час на роздуми й сів навпроти Рейни, поруч із Такаї.

— Такаї, то про яку важливу розмову йшлося? Вона пов'язана з твоєю сестрою?

Через те, що Рейна влаштувала тут переполох, він ледве не забув, але ж Такаї покликала його саме тому, що мала якусь важливу справу.

— Про це розповім я, — взяла слово Рейна.

Тояма насторожився, подумавши, чи не є це чимось настільки серйозним, що потребує пояснень від старших членів родини.

— Тоямо-кун, хоч я й сказала, що розмова важлива, але в ній немає нічого такого надзвичайного, тож можеш не хвилюватися.

— А, ось як…

Схоже, Рейна відчула його напруження.

— Двадцять п'ятого серпня, якраз після закінчення поминальних днів Обон, ми плануємо поїхати на Окінаву на чотири дні й три ночі.

— Ви, Рейно-сан?

— Так. Я збиралася поїхати вчотирьох із подругами з модельної агенції, але в інших трьох з'явилася невідкладна робота, тож вони не зможуть поїхати.

— Розумію… Тепер мені приблизно ясна причина, чому мене покликали.

— Саме так! Тоямо-кун, поїдеш замість них? За скасування броні платити ще не треба, але скасовувати якось шкода. Юмі каже, що поїде, а ще ми покличемо Маріку-чян, Міку-чян та Чіхіро-куна.

«Скасували троє, а вона кличе п'ятьох?»

— Але тоді виходить на дві людини більше, хіба ні?

— Я щойно перевірила, у тому ж готелі був ще один вільний номер, тож я його забронювала. До попереднього дня скасування безкоштовне, і квитки на літак я вже теж забронювала.

«Рішучість Рейни-сан вражає… Забронювати все, виходячи з припущення, що бронь можна буде скасувати».

— Навіть літак? Хіба за скасування квитків на літак повертають гроші?

— Оскільки це лоукостер, грошима не повернуть, але повернуть ваучером. Тож навіть якщо скасувати, збитків не буде — використаємо наступного разу.

— Оце так… Ну, тоді я спокійний. Дякую за таке чудове запрошення, але я не зможу поїхати.

Щойно Тояма відмовився, на обличчі Такаї з'явилося явне розчарування.

— Чому? Маєш якісь плани? — запитала Рейна про причину.

— Ні, особливих планів немає… Просто… у мене немає грошей. Мені здається, що подорож на Окінаву коштуватиме чимало, тому, звісно, я…

Якби вони планували це за кілька місяців, він зміг би назбирати грошей на дорогу, але оскільки залишилося менше трьох тижнів, часу на заощадження просто немає.

— Юкі, я заплачу за твою поїздку… Тому… я дуже хочу, щоб ми поїхали разом, — Такаї, яка сиділа поруч, із тривогою в голосі подивилася на Тояму благальним поглядом.

— Н-ні… Ну так же не можна, справді.

— Ого, Тоямо-кун, а ти молодець! У тебе є хист бути альфонсом!

— Сестричко… Це зовсім не комплімент.

— Я ж підробляю, тому маю трохи заощаджень. Якщо тобі ніяково, що я плачу за тебе, то як щодо того, аби я просто позичила тобі на деякий час?

Чесно кажучи, Тояма й сам хотів поїхати на Окінаву. Проте гордість не дозволяла йому позичати гроші у власної однокласниці.

— Добре… Я й сам хочу побувати на Окінаві, і якщо Такаї аж так про це просить… Але в тебе я позичати не буду. Спробую порадитися з батьками, чи не зможуть вони мені позичити. Якщо ж не вийде, тоді вибачайте.

— О, Тоямо-кун, як по-чоловічому! Пробач, що сказала, ніби в тебе є хист бути альфонсом.

— Сестричко, ви ж насправді зовсім не почуваєтеся винною, правда?

— Юмі, от і чудово. Тепер лишилося тільки тишком-нишком передати батькам Тоями-куна якісь гостинці, і все буде гаразд.

— Сестро, а що краще привезти батькам Юкі?

— Гей-гей, Такаї, не сприймай жарти сестри за чисту монету! І, будь ласка, припиніть ці підкилимні махінації з моїми батьками!

— Тоді вирішено. Тоямо-кун, доручаю тобі запросити Маріку-чян та інших, добре?

— Як повернуся додому, зв'яжуся з усіма. Сьогодні ж поговорю з батьками, і якщо все буде окей, завтра повідомлю всім результат.

— Угу, сподіваюся на тебе. Я зараз скину тобі в месенджер вартість поїздки та всі матеріали, перевір.

Рейна поклацала в смартфоні й надіслала Тоямі повідомлення.

— …Це дешевше, ніж я думав… Тобто, хіба це не занадто дешево?

Раніше Тояма вже хотів поїхати на Окінаву й дізнавався ціни на подорож, але ця сума була значно меншою за ту, яку він бачив тоді.

— Насправді, якщо купувати тур через турагенцію, виходить не так уже й дешево. Квитки на літак, залежно від часу та дня тижня, дешевше бронювати напряму, а готель краще шукати на сайтах на кшталт Hotels— так вийде значно вигідніше.

Подорожі були хобі Рейни, тому вона бувала в різних місцях як за кордоном, так і в межах країни.

— То ось як це робиться.

— Тому цього разу у нас лоукостер — бюджетна авіакомпанія, а житимемо ми не в готелі, а в апартаментах подобово.

— В апартаментах? Це ті, які використовують для тривалого проживання?

— Так-так. Їх можна орендувати й на короткий термін. Там немає стійки реєстрації, це звичайний багатоквартирний будинок, тож можна вільно заходити й виходити. До того ж там є кухня, що дуже зручно. Оскільки там немає щоденного прибирання номерів чи заміни постелі, як у готелях, вартість проживання значно нижча.

Рейна справді знала дуже багато речей. Невже між старшокласником і студенткою така велика різниця? Чи, можливо, лише Рейна така особлива? У будь-якому разі, вона була досвідченою та надійною.

— Сестричко, ви справді так багато всього знаєте, на вас можна покластися. Тут я щиро захоплююся вами.

Навіть Тояма змушений був визнати, що на Рейну можна покластися.

— Ой, як приємно. Але дивись не закохайся в мене, бо Юмі тебе зненавидить.

— С-сестро?!

— Будьте спокійні, я точно в вас не закохаюся.

— Коли про це говорять так категорично, стає навіть трохи сумно.

Рейна, як і завжди, розважалася, піддражнюючи їх обох.

— Ой, а це що? Тут написано, що в останній день ми ночуємо на острові Наганну [1] . Що це таке?

Тояма, який роздивлявся розклад, натрапив на незнайому назву.

— Острів Наганну — це безлюдний острів. На третій день ми плануємо відпочивати там на морі й там же залишитися на ніч.

— Хіба на безлюдному острові можна ночувати?

— Це безлюдний острів, облаштований для відпочинку. Там є ресторан і гостьові будиночки для проживання. Також є душ, хоч і загального користування.

— Ого… Це зручно. Якби не було душу, дівчатам могло б бути трохи незручно.

— Щоправда, щоб не забруднювати море, користуватися принесеними з собою шампунями заборонено. Можливо, саме завдяки цьому море навколо неймовірно чисте. Я занурювалася в багатьох місцях, але вважаю, що море біля острова Наганну — найчистіше.

Під «зануренням», про яке говорила Рейна, вона, мабуть, мала на увазі дайвінг? У будь-якому разі, схоже, вона встигла здобути найрізноманітніший досвід.

— Я вже чекаю на це з нетерпінням… Постараюся зробити все можливе, щоб переконати батьків.

— О, Тоямо-кун теж загорівся цією ідеєю.

— Ну, після таких розповідей звісно ж захочеться поїхати, хіба ні?

— Щоб підвищити шанси на поїздку, нам із Юмі все ж варто сходити й привітатися з твоїми батьками…

— Ні, серйозно, благаю, не треба цього робити! Через це те, що могло вийти, навпаки може зірватися.

«Якщо Рейна прийде знайомитися, шанси на поїздку, скоріше, навпаки зменшаться», — мимоволі подумав Тояма.

— Але якщо говорити серйозно, на час подорожі я буду вашим опікуном, тому, гадаю, привітатися все ж необхідно.

Справді, для подорожі, в яку їдуть лише неповнолітні старшокласники, роль опікуна могла бути необхідною.

— Я сам усе нормально поясню своїм батькам, тож усе гаразд.

— Да невже? Ну, якщо так, то добре.

Хоч Рейна зазвичай і дуріла, Тояма довіряв їй, адже знав: у таких питаннях вона має здоровий глузд, тож за це можна було не хвилюватися.

— Сестричко, до речі. Якщо ми ночуємо на острові Наганну на третю ніч, то хіба апартаменти подобово не треба було брати лише на дві ночі? Мені здається, платити за те, де ми не ночуватимемо, — це марнотратство.

Подивившись на розклад, він помітив, що апартаменти були заброньовані й на той день, коли вони мали ночувати на острові Наганну.

— Якщо погода буде поганою, кораблі на острів Наганну не ходять, тому ми не обов'язково зможемо там залишитися. Якщо рейс скасують, нам просто не буде де ночувати, розумієш? Тому для підстраховки я забронювала апартаменти на всі три ночі.

Тояма не переставав захоплюватися Рейною, яка так добре зналася на подорожах і врахувала все, щоб дати раду навіть раптовим неприємностям.

— Розумію… Справді…

— До того ж в апартаментах подобово платять не за одну людину за ніч, а за весь номер. Тому навіть якщо взяти на одну ніч більше, це вийде десь усього по дві тисячі єн [2] із людини.

— Що більше я слухаю, то більше переконуюся, яка ви розумна, сестричко. Треба ж було так усе продумати.

— Можеш похвалити мене ще більше. Ой, але дивись не закох…

— Так-так, якби не оці штучки, ви б справді були ідеальною, — обірвав її Тояма на звичному слові, яке вона збиралася сказати. Слухати це до кінця було просто ліниво.

— Але ж бути просто серйозною — це нудно, хіба ні? Добре, коли є і серйозна сторона, і кумедна. Це ж те, що називають «ґяппу мое [3] », так?

— Ні, сестричко, ви в мені взагалі ніякого «мое» не викликаєте.

— Ой, Тоямо-кун, який ти жорстокий~

Якщо чесно, Тояма не відчував у Рейні жодної краплі того, що могло б викликати розчулення. Якби вона була неочікувано незграбною, це, можливо, і спрацювало б, але Рейна була занадто ідеальною.

— Ем… Сестро, а ти з Юкі, схоже, чудово ладнаєш, — Такаї, яка досі мовчки слухала їхню розмову, тепер виглядала трохи невдоволеною.

— Ой, у нас із Тоямою-куном, здається, чудова сумісність. Мабуть, ми станемо хорошими друзями. Тому, Юмі, не здумай ревнувати, добре? Правда ж, Тоямо-кун?

— Саме так. Мої шанси закохатися в сестричку менші, ніж у інфузорії-туфельки.

— Ой, як завжди холодні слова. Може… Тоямо-кун, ти садист?

— Можливо, тільки з вами, сестричко.

— Ви й справді так добре ладнаєте! Мені здається, останнім часом ви раптово зблизилися.

— Юмі, а раптом Тояма-кун колись стане членом нашої родини? Тоді нам просто необхідно ладнати.

— Ч-членом родини… Це з ким?

— Ну звісно ж із тобою, Юмі, з ким іще.

— Гей, але ж ми з Юкі ще навіть не зустрічаємося… Та й ми ще старшокласники… Чи не зарано про таке думати? Правда ж, Юкі?

— Ну… Ну так, але попереду ще вступи до університету… Думаю, про такі речі варто думати набагато повільніше, — стати членом родини означало одруження, але вони явно були ще не в тому віці, щоб про це думати. Тут уже й Тояма зам'явся з відповіддю.

— Т-точно… Хе-хе, — Такаї, схоже, так сподобалася розмова про те, що Тояму можуть прийняти в родину, що її настрій миттєво покращився.

«Вона справді чудово знає, як підняти настрій молодшій сестрі».

Рейна використала Тояму як привід, щоб розвеселити сестру, яка перед цим надулася. Тояма знову переконався, що Рейна має неабиякий хист маніпулювати людьми.

— Ну, раз усе з'ясували, може на сьогодні завершимо? Ми з Юмі збираємося на шопінг, Тоямо-кун, підеш із нами? — коли розмова добігла кінця, Рейна підвелася з місця, посилаючись на наступні плани.

— Ні, я краще піду додому й спочатку зв'яжуся з усіма.

— Ось як. Тоді, як дізнаєшся, чи виходить у тебе, дай знати.

— Добре, я зрозумів.

— Юкі, було б чудово, якби ми змогли поїхати разом, — Такаї теж усім своїм виглядом показувала, як чекає на цю поїздку.

— Ага, я спробую переконати батьків, щоб поїхати разом із вами. А ще я думаю одразу ж почати підробляти. Мені здається, для таких випадків потрібно заробляти й мати гроші про запас.

— Угу, успіхів. Сподіваюся, тобі вдасться їх переконати, — підбадьорений Такаї, Тояма твердо вирішив, що переконає батьків за будь-яку ціну.

Увечері того самого дня, коли Такаї та Рейна запросили його на Окінаву, Тояма сидів за вечерею разом із батьками та молодшою сестрою — їх було четверо за столом.

«Треба поговорити про поїздку на Окінаву, але якось ніяково починати…»

Просити грошей у борг і справді було важко.

— Т-тату… У мене є до тебе невеличке прохання…

Хоч як би важко це було почати, він пообіцяв дізнатися все сьогодні, тож відступати було нікуди.

— Оце так дивина, щоб ти про щось просив.

— І справді, Юкі просить про допомогу, яка рідкість, — Тояма зазвичай не витрачав багато грошей, окрім як на книжки, і ніколи не просив жодних речей. Тому для батьків це справді було чимось незвичним.

— То що там за прохання?

— Ну… Сестра моєї шкільної подруги збиралася поїхати з подругами по роботі на Окінаву, але у тих дівчат змінилися плани, і вони скасували поїздку. Мене запросили поїхати замість них… І… я дуже хочу поїхати, але… у мене немає грошей, тому чи не могли б ви мені позичити? Я… я підроблятиму влітку, і хоч одразу повернути не зможу, але…

— Добре. Скільки потрібно?

— Я обов'язково поверну… Що?! Ви позичите? — він збирався детально пояснити, як віддаватиме борг після того, як позичить гроші, але батько погодився легко й одразу, навіть не вислухавши до кінця.

— Ти ж не проти, мамо? — батько звернувся за згодою до дружини.

— Ну звісно… Наступного літа через іспити буде вже не до подорожей, тому я вважаю, що цього року поїхати зі шкільними друзями — цілком хороша ідея.

— Справді? Дякую, тату, мамо…

— Що-о-о?! Тільки братику можна, це нечесно! Нацукі теж хоче поїхати! — те, що Нацукі захоче поїхати, Тояма передбачав. Щойно брат кудись збирався, вона обов'язково хотіла з ним. Тояма вважав, що це якась форма комплексу брата, адже вона ніяк не могла від нього відліпитися.

— Нацукі, цього разу склад учасників уже визначений, тому, на жаль, я не можу взяти тебе з собою.

— Нацукі, для твого братика поїздка з друзями зі школи цього року може стати останньою, тому ти маєш потерпіти, — мати приструнила Нацукі, прийшовши Тоямі на виручку.

— Ну-у… Тоді я здаюся. Але… привези мені гостинців.

— Ага, гостинці — це без проблем. Подумай, що саме ти хочеш.

Коли Нацукі так легко здалася, Тояма з полегшенням зітхнув.

— Такаї-сенпай та Уехара-сенпай теж їдуть?

— Ого, Нацукі знає цих двох? — через те, що Нацукі бовкнула зайвого, батько почав виявляти цікавість.

— Угу, я бачилася з ними обома. Одна — така витончена, мила й тендітна, а інша — з непомірно великими цицьками, яскрава та красива.

— Пф-ф-ф! — Нацукі зненацька вивалила таку приголомшливу характеристику, що Тояма мимоволі пирснув. І все ж ставлення Нацукі до Уехари залишалося незмінно жахливим.

— Ой-ой. Хтось із цих дівчат часом не дівчина Юкі? — навіть мати зацікавилася, і справа почала ставати клопіткою. Тояма з докором подивився на Нацукі, яка ляпнула зайвого, але сама винуватиця сиділа з абсолютно незворушним обличчям.

«Це вона так мститься за те, що її не взяли?»

— Н-ні, ми не те щоб зустрічаємося…

— Ого, і яка ж із них твоя обраниця? Га? — батько теж згорав від цікавості до любовних справ сина, і Тояма вже ламав голову над тим, як припинити цю розмову.

— Я колись приведу їх обох у гості! — оскільки і заперечення, і підтвердження викликали б купу розпитувань, Тояма вирішив зам'яти тему, пообіцявши познайомити їх із батьками.

— О, це чудово, чекатимемо. Обов'язково поклич їх, коли ми з мамою будемо вдома. Правда ж, мамо?

— Так, звісно. Я вже навіть почала бідкатися, що Юкі в старшій школі живе таким самотнім шкільним життям, без жодної дівчини, тому тепер я спокійна, — те, що мати вважала його життя нещасним, трохи шокувало Тояму.

— Кажу ж, вони не мої дівчата. Я колись приведу їх, тож на цьому розмову закінчено!

— Дивись, як занервував, якась тут підозріла справа, мамо?

— Любий, та він просто соромиться. У такому віці хлопці соромляться подібного, тому не розпитуй його занадто.

— І то правда… До речі, старша сестра тієї подруги поїде з вами як опікун, так? Самим старшокласникам я б таку подорож не дозволив.

Як і очікувалося, відпустити самих старшокласників на Окінаву батьки б нізащо не погодилися.

— З цим усе гаразд. Рейно-сан уже за двадцять, вона зараз шукає роботу, до того же вона дуже розважлива, на неї можна покластися.

— Її звати Рейна-сан, так? Ми маємо віддячити їй, тому, коли приведеш свою дівчину, поклич і її разом із ними.

«Отакої… Коли це Такаї чи Уехара-сан встигли стати моїми дівчатами?»

Батьки Тоями були дивовижно простими й безтурботними людьми.

— Я перекажу Рейні-сан. Хоча не знаю, чи прийде вона в гості.

Знаючи характер Рейни, з людьми старшого віку вона навряд чи поводитиметься так, як із Тоямою, і точно дотримуватиметься пристойності. Тояма вже не раз користувався допомогою Рейни, яка, хоч зазвичай і дуріла, мала загальноприйнятий здоровий глузд. Тому він був насправді не проти покликати її додому.

Тояма був щиро вдячний за те, що його запросили в цю подорож на Окінаву.

[1] Острів Наганну — це реальний, дуже мальовничий острів у Японії, розташований у префектурі Окінава. Це безлюдний острів-курорт: офіційно вважається безлюдним, тобто постійного місцевого населення там немає. Острів утворений кораловими рифами, тому його пляжі мають сліпучо-білий колір. Вода навколо острова має унікальний смарагдово-бірюзовий відтінок і вражаючу прозорість.

Острів є частиною Національного парку. Щоб зберегти унікальні корали та морську екосистему від хімікатів, там дійсно суворо заборонено використовувати звичайні шампуні, мило або гелі для душу, які туристи привозять із собою.

[2] 550 грн.

[3] Ґяппу мое ( ギャップ萌え ) — це популярний термін в аніме, манзі та японській поп-культурі, який описує відчуття сильного захоплення, розчулення або симпатії до персонажа, коли в його характері чи поведінці відкривається несподівана суперечність (контраст).