Розділ 4 — Підробіток

Розділ 4: Підробіток

Батьки без проблем дозволили поїздку на Окінаву, і того ж дня Тояма пояснив ситуацію Окіті та Уехарі, тож вони обоє вирішили поїхати на Окінаву. З Аїзавою мала зв'язатися Уехара, і зараз вони чекали на відповідь. Схоже, у неї був запланований підробіток, тому вона шукала когось, хто міг би вийти на зміну замість неї.

У Тоями, який уже мав плани на літні канікули у вигляді подорожі на Окінаву, з'явилося бажання провести решту канікул з користю, тому він шукав підробіток через смартфон.

— Мабуть, краще знайти щось короткострокове, щоб одразу отримати гроші?

Прокручуючи оголошення про вакансії на екрані смартфона, Тояма розгубився від такої величезної кількості пропозицій і не знав, що обрати.

— І все ж, як багато вакансій... Я геть не розумію, за якими критеріями їх обирати.

Серед короткострокових підробітків більшість становила фізична праця, як-от робота на складах, тоді як сфера обслуговування, наприклад, заклади громадського харчування чи роздрібна торгівля, здебільшого пропонували довгострокове працевлаштування.

— Мабуть... варто глянути роботу на складі або монтаж на заходах?

Також було багато вакансій, де не приймали старшокласників. Зважаючи на це, перебирати професіями не доводилося.

Обмірковуючи різні варіанти, Тоямі це трохи набридло, він жбурнув смартфон на ліжко і ліг.

Для Тоями, який ніколи раніше не підробляв, навіть перший крок — реєстрація на сайті з пошуку роботи — здавався високим бар'єром.

Коли він знову взяв до рук смартфон і почав шукати роботу, екран раптово переключився, і з'явилося вікно безкоштовного дзвінка в месенджері.

— Такаї?

Дивно, але Такаї зателефонувала за допомогою голосового зв'язку, а не текстовим повідомленням. Дівчина була небалакучою і зазвичай зверталася лише у конкретних справах, тому вони рідко розмовляли голосом. Уехара ж, навпаки, мала безліч тем для розмов і часто дзвонила, навіть коли не було особливої потреби.

— Алло, Такаї? Дивно, що ти телефонуєш. Щось термінове?

— Юкі, вибач, що так зненацька телефоную.

— Та ні, все гаразд, я якраз нічим таким не був зайнятий.

— Слава Богу... Ти раніше казав, що збираєшся підробляти, вже знайшов щось?

— Ні, я щойно переглядав сайт із вакансіями, але так і не зрозумів, чим хочу займатися...

— О, то ти ще нікуди не подавав резюме?

— Ну так... Я ніколи раніше не підробляв, тому якось вагаюся.

— Ага, я розумію твої почуття. Щоб відгукнутися на вакансію, потрібна сміливість.

— Можна було б ходити на всі співбесіди підряд, але мені не хочеться витрачати гроші на проїзд даремно, тому я, здається, став занадто обережним.

Якщо платити кілька сотень єн за дорогу в обидва кінці й відвідувати безліч інформаційних зустрічей та співбесід, це виллється в кругленьку суму. Тобі потрібна робота, бо немає грошей, але витрачати купу грошей ще до того, як почнеш працювати — це якась нісенітниця.

— Слухай... Якщо ти ще нічого не вирішив, чому б тобі не піти працювати в книжковий магазин, де підробляю я? Директорка сказала, що у нас зараз не вистачає рук і хтось незабаром звільняється, тому вони шукають працівників.

— Серйозно? Тоді я з радістю!

Для Тоями це було як знахідка. Якщо це робоче місце, де працює знайома людина, ймовірність натрапити на недобросовісного роботодавця низька, а головне — є відчуття спокою, адже там є знайоме обличчя.

— Добре. Я поговорю з директоркою.

— Дякую, Такаї! Ти справді мене виручила.

— Але я не впевнена, чи тебе візьмуть. Хоча, думаю, на співбесіду запросять...

— Тобі все одно дякую, це вже перший крок і чудовий шанс.

— Завтра у мене зміна, тож я з нею поговорю.

— Ага, сподіваюся на тебе... Ой...

Тояма, згадавши щось, запнувся на пів слові.

— Що таке, Юкі?

— Слухай... А Уехара не змогла б працювати разом із нами? Коли ми говорили про поїздку на Окінаву, вона згадувала, що теж шукає підробіток...

Тоямі здалося, що було б якось неправильно таємно від Уехари почати працювати там само, де й Такаї. Зважаючи на теперішні стосунки між ними трьома, Тояма вирішив, що немає потреби діяти нишком.

— ...Добре. Директорка казала, що збирається взяти кількох людей, тому я скажу її і про Уехару.

Перед відповіддю виникла коротка пауза, але Такаї погодилася.

— Вибач, що прошу про таке.

— Ні, все гаразд. Завтра я поговорю з директоркою, а ввечері зв'яжуся з тобою і скажу результат.

— Добре, домовилися. Буду чекати.

— Тоді добраніч.

— Ага, добраніч.

— Хух... Під кінець я трохи розхвилювався.

Попрощавшись і поклавши слухавку, Тояма нарешті позбувся напруги і тихо зітхнув.

— Треба написати Уехарі про підробіток.

Тояма й сам до кінця не розумів, чому попросив взяти на роботу ще й Уехару. Проте колишній Тояма, напевно, промовчав би і працював сам. Після того як Уехара дізналася про його стосунки з Такаї, серце Тоями теж почало потроху змінюватися.

◆

Питання з підробітком у книжковому магазині Такаї вирішилося дивовижно легко. Директорка, була неймовірно рада, що вдалося знайти одразу двох людей. Правду кажучи, погодинна оплата в книжкових магазинах не дуже висока. У багатьох таких закладах цієї мережі платять на рівні мінімальної заробітної плати в регіоні. А для старшокласників — і поготів.

Співбесіда з директоркою пройшла успішно, і вони владнали всі деталі: під час літніх канікул вони працюватимуть на повну силу — чотири дні на тиждень по вісім годин, а коли розпочнеться навчання — приблизно два-три дні на тиждень у вечірній час по чотири-п'ять годин. Що стосується днів поїздки на Окінаву, то вони, набравшись сміливості, попросили відгул, і їм пішли назустріч.

Завдяки такій прихильності директорки вони змогли влаштуватися, і ось сьогодні для Тоями та Уехари настав перший робочий день.

— Тоямо, що робити... Я так сильно хвилююся...

Уехара, яка зустрілася з Тоямою на станції і тепер ішла разом із ним до книжкового магазину, де вони мали працювати, здавалося, неабияк нервувала через свій перший у житті підробіток.

— Та ні, я теж хвилююся... Але, судячи з розповідей Такаї, там усі люди хороші, тож усе буде гаразд... Мабуть.

Тоямі хотілося підбадьорити її цим «все буде гаразд», але він і сам не міг приховати хвилювання перед своїм першим підробітком.

Тим часом вони підійшли до магазину, проте жоден із них не наважувався зайти всередину.

— Ну що, ходімо всередину!

Якщо просто стояти біля входу, вони лише заважатимуть іншим. Тояма зібрав усю волю в кулак, підбадьорив себе і ступив через поріг магазину.

— Ой, Тоямо, зачекай на мене?!

Розуміючи, що якщо зайде він, то Уехара звісно піде слідом, Тояма швидко рушив углиб залу сам. Сьогодні Такаї теж мала працювати, але в торговельному залі її видно не було.

— Д-доброго дня, я Тояма, з сьогоднішнього дня працюю у вас на підробітку. Радий знайомству.

Тояма вибрав момент, коли біля каси не було покупців, і звернувся до одного зі співробітників.

— Я-я також... Мене звати Уехара, і я теж відсьогодні працюватиму тут. Рада знайомству.

Тояма та Уехара, хоч і хвилювалися, привіталися з персоналом і вклонилися.

— О! То ви ті самі новачки-однокласники Такаї-сан? Я Аокі, теж тут підробляю. Радий знайомству.

Молодий чоловік, який відгукнувся на їхнє вітання, виглядав як студент і був привабливим, приємним хлопцем.

— Т-так, раді знайомству.

Опинившись перед таким красенем, Тояма чомусь зніяковів і мимоволі став надто офіційним. Аокі, який на відміну від старшокласників мав дорослу ауру і до того ж був гарний собою, змусив Тояму гостро відчути різницю у віці.

— Я не можу відійти від каси, тому, вибачайте, але чи не могли б ви пройти до кабінету директора самі? Ви ж приходили на співбесіду, тож знаєте, де це?

— А, так, усе гаразд. Вибачте, що відволікли, коли ви зайняті.

— Тоді до зустрічі трохи згодом.

Коли Тояма вклонився, Аокі відповів йому, злегка помахавши рукою.

— Здається, він приємна людина.

Уехара, яка не бачила Аокі, коли приходила на співбесіду, схоже, залишилася про нього хорошої думки після першої зустрічі.

— Він виглядає дуже добрим, мені навіть трохи полегшало.

Звісно, найкомфортніше було б, якби роботу їм пояснювала Такаї, але не варто бути такими розпещеними. Проте, якщо буде можливість, хотілося б, щоб їх навчав хтось із таким хорошим характером, як у Аокі.

Тояма та Уехара пройшли через службове приміщення, зупинилися перед кабінетом адміністрації і постукали в двері.

— Заходьте.

Голос, що пролунав зсередини, напевно належав директорці.

— Пробачте за турботу.

Тояма та Уехара відчинили двері кабінету, зайшли всередину і побачили там директорку та Такаї. Обоє сиділи перед монітором і, здається, працювали за комп'ютером. Помітивши Тояму та Уехару, Такаї повернула обличчя в їхній бік, але одразу ж знову повернулася до екран.

Вона за своєю природою не належала до тих, хто починає метушитися й радіти, зустрівши друзів, тож це була цілком очікувана реакція з її боку.

— Тояма-кун, Уехара-сан, вітаю. Нехай Такаї-сан зараз покаже вам роздягальню. У шафках із вашими іменами лежить форма. Перевдягніться і повертайтеся сюди, в кабінет.

— Тоді, Такаї-сан, надіюся на тебе.

Директорка, яка ненадовго відволіклася від справи, попросила Такаї провести їх і знову застукала по клавіатурі комп'ютера.

— Тоді ходімо, я проведу вас обох до роздягальні, ідіть за мною.

Ось так і розпочався цей пам'ятний перший підробіток для Тоями та Уехари.

— Аокі-сан, дуже дякую вам за сьогодні.

У свій перший робочий день Уехара закінчила зміну, висловивши подяку Аокі, який навчав її більшу частину часу.

— Уехара-сан, дякую за роботу. Будьте обережні дорогою додому.

— Добре, до завтра, сподіваюся на вашу підтримку.

Для Такаї та Уехари робочий день закінчувався о дев'ятій годині вечора, коли зачинявся магазин. Взагалі-то старшокласникам дозволено працювати до десятої вечора, але в цьому магазині було встановлено правило, що неповнолітні дівчата працюють лише до дев'ятої. Це робилося для того, щоб вони не поверталися додому занадто пізно і не потрапили в якусь халепу. Тояма ж, як хлопець, мав працювати до десятої вечора.

— Тооямо, успішно тобі доробити цю годинку!

— Уехара-сан, дякую за роботу. Такаї, тобі теж дякую за все сьогодні.

— Юкі, щасливо тобі допрацювати до кінця зміни!

Такаї та Уехара попрощалися з рештою персоналу, перевдяглися і вийшли з магазину.

— Уехара-сан, як тобі сьогоднішній день?

— Я хвилювалася, але всі працівники виявилися такими хорошими людьми, тож усе пройшло чудово.

— Персонал у цьому магазині справді дуже добрий. Коли я тільки влаштувалася, вони мені теж неабияк допомогли.

— Мені набагато легше морально, тому що тут є ти і Тояма, а ось починати працювати в місці, де немає жодної знайомої душі, мабуть, дуже важко.

Як і казала Уехара, працювати в колективі, де є знайомі — це велика рідкість, якщо тільки тебе туди не запросили, як цього разу. Зазвичай усе починається з чистого аркуша. Якщо подумати про те, що іншим доводиться вибудовувати стосунки з нуля, то Уехарі та Тоямі справді пощастило.

— Так, перед тим як почати підробіток, я дуже хвилювалася, але тут усі такі привітні, що навіть я, попри свою сором'язливість, змогла швидко з усіма зійтися. Тут є ще одна дівчина, Фуджіморі, вона наша однолітка. Думаю, ти, Уехара-сан, швидко потоваришуєш із нею.

Зараз можна було без перебільшення сказати, що Фуджіморі стала найближчою подругою Такаї.

— Ось як... Що ж, я з нетерпінням чекаю зустрічі з нею.

Розмова між Такаї та Уехарою, які йшли до станції, розмовляючи про те про се, раптово обірвалася. Такаї сама по собі була не дуже балакучою, тому навіть коли вона залишалася наодинці з Тоямою, у їхніх розмовах часто виникали паузи.

— Слухай... Такаї-сан, я хочу дещо запитати.

Поки вони мовчки йшли в напрямку станції після того, як розмова вщухла, Уехара раптом зупинилася і заговорила.

— Уехара-сан, про що ти хочеш запитати?

— ...Чому ти запропонувала цей підробіток і мені теж?

— Як це «чому»... Тому що Юкі попросив мене про це, хіба ні?

— Я не про те. Навіть якщо він і попросив, чому ти, погодилася працювати разом зі мною?

— Вибач... Я не розумію, що саме ти маєш на увазі.

Такаї справді не могла збагнути, до чого веде Уехара.

— Хіба для тебе, я не є перешкодою? Якби... якби ти не запропонувала мені цю роботу, ви з Тоямою могли б працювати вдвох... Чому? Я ж кохаю Тояму... і ти теж кохаєш Тояму, ми ж суперниці, хіба ні?

Почувши ці слова, які Уехара важко вичавила з себе, Такаї нарешті збагнула суть.

— ...Юкі попросив мене взяти тебе на роботу не тому, що ти його про це благала, він сам захотів цього. Працювати разом із тобою — це було бажання Юкі. І я ніяк не могла просто взяти і відмовити йому. Я ніколи в житті не зроблю того, чого не хоче Юкі, тому я зроблю все, чого він забажає.

— ...Наприклад, якщо Тояма скаже тобі, що він зустрічається зі мною і хоче, щоб ти відступила, ти послухаєшся його?

— Якщо Юкі цього захоче.

— Чому...?! Хіба ти не кохала Тояму настільки, що була готова віддати йому і тіло, і душу?! І після всього цього ти так просто здасися? Ти що, вже не кохаєш Тояму?

Навіть знаючи, що між Такаї та Тоямою був фізичний зв'язок, Уехара не збиралася здаватися. Саме тому вона ніяк не могла зрозуміти таку покірність Такаї.

— Це не так! Я й зараз до нестями кохаю Юкі... Якби це була я колишня, то, мабуть, не здалася б. Насправді я колись дуже хотіла привернути його увагу і завдала йому багато клопоту. Я вбила собі в голову, що у мене нікого немає, і що така я потрібна лише Юкі... Але все було інакше. У мене є мама, є сестра. Є Аїзава-сан і Окіта-кун. І є ти, Уехара-сан — моя подруга. Якщо моє сліпе зациклення на одному лише Юкі перетвориться на тягар і завдаватиме йому болю, я краще відступлю. Якщо це принесе Юкі щастя... то нехай... так і буде.

Під кінець голос Такаї затремтів, але вона договорила все до останнього слова.

— Я не розумію... Я не розумію тебе! Мені цього не збагнути! Чому ти не намагаєшся виборювати власне щастя?! Якби це була я... навіть якщо Тояма обере тебе, я стану для нього другою і ні за що не здамся, поки не стану першою!

Ці слова Уехари «ні за що не здамся» були очевидним оголошенням війни для Такаї. Уехара, яка займала виключно наступальну позицію, та Такаї, яка залишалася пасивною, були повною протилежністю одна одній у всьому.

— Уехара-сан... Я теж не збираюся здаватися. Тому, якщо Юкі обере мене, я не буду проявляти до тебе жалю.

— Я й поготів... Я також не збираюся ні жаліти тебе, ні церемонитися з тобою.

Такаї та Уехара нарешті відкрили одна одній свої справжні почуття. У цих словах не було прикрас чи фальшивої шляхетності — кожна з них заявила, що діятиме так, як вважає за потрібне. Обидві дівчини чудово розуміли, що вдавати із себе святих і підтримувати видимість тепер не має жодного сенсу.

Тояма й гадки не мав, що між Такаї та Уехарою розгорілася така розмова, і в цей час якраз навчався тонкощам роботи після закриття магазину під керівництвом Аокі.

— Тоямо-кун, уже час, тож і ми будемо закінчувати, — промовив Аокі, коли стрілка годинника перевалила за десяту вечора, сигналізуючи про кінець робочої зміни.

— О, вже так пізно. Аокі-сан, дуже дякую вам за сьогодні.

— Дякую за роботу. До речі, Тоямо-кун, ти додому на поїзді?

— А, так, на поїзді.

— Тоді, може, ходімо разом до станції?

— Д-добре, ходімо.

Пропозиція Аокі піти разом на мить збентежила Тояму.

«Зважаючи на майбутнє, мені варто підтримувати з ним хороші стосунки... мабуть».

Не те щоб Аокі йому не подобався, просто Тояма, який загалом не дуже вмів спілкуватися з людьми, насправді хотів повернутися додому наодинці. Хоч у Тоями й побільшало друзів, його натури одинака це не змінило.

Нічна дорога до станції була вже зовсім темною, а денна спека нарешті спала, коли Тояма та Аокі крокували нею вдвох.

— Тоямо-кун, як тобі сьогоднішній день?

Тояма якраз непокоївся через те, про що їм говорити, але Аокі сам розпочав розмову, тож хлопець із полегшенням перевів подих.

— Оскільки це мій перший підробіток, я справді дуже хвилювався. Якщо чесно, через це нервування я майже не запам'ятав того, чого ви мене сьогодні навчали...

— Ахаха, це й не дивно. Кожен спочатку хвилюється. Ну, це справа звички. Робота тут не якась там спеціалізована чи складна, з часом усе запам'ятається само собою.

— Сподіваюся, що так... Але я не дуже люблю бути на людях, тому найбільше хвилююся через касу.

— Якщо згадати, Такаї-сан на початку теж казала, що терпіти не може касу.

— Зважаючи на те, як Такаї поводиться в школі, це цілком схоже на правду.

Тояма легко міг собі уявити, що для Такаї, яка уникала спілкування з іншими людьми навіть більше за нього самого, обслуговування клієнтів було чимось вкрай неприємним.

— До речі... Я чув, що ви з Такаї-сан в одному класі, а Уехара-сан теж із вашого класу?

— Так, ми всі троє в одному класі.

— Ось як... А до речі... Уехара-сан — твоя дівчина?

— Н-ні, це не так!

Тояма розгубився від такого раптового запитання, але якщо подумати, що Аокі просто сподобалася Уехара і тому він запитав, у цьому не було нічого дивного.

— Ви просто разом прийшли влаштовуватися на підробіток, тому я вирішив, що ви точно парочка.

— Я просто шукав роботу, коли Такаї запропонувала мені цей варіант, а оскільки Уехара-сан теж якраз шукала підробіток, усе так само собою склалося, що ми попросилися разом...

— Від Такаї-сан... Ага, зрозуміло. Ось воно що.

Тояма так і не збагнув, що саме стало зрозуміло Аокі, але той, схоже, дійшов якогось свого висновку.

— Ем, щось не так?

— Та ні, це я про своє. Якщо подумати... Я колись зізнався Такаї-сан у коханні, і вона мені відмовила.

Попри те, що про такі речі зазвичай воліють не розповідати стороннім, Аокі почав говорити про це дивовижно невимушено, без жодного натяку на докори сумління чи смуток.

— О-ось як? А це нічого, що ви розповідаєте про такі важливі речі мені, людині, яку бачите вперше?

Через це раптове одкровення Тояма геть перестав розуміти, навіщо йому кажуть таку делікатну інформацію, і в його голові затанцювали знаки питання.

— Просто захотілося, щоб ти про це знав.

— Зрозуміло...

«Виходить, тим старшим хлопцем із роботи, який кликав Такаї на побачення і отримав відмову, був Аокі-сан... Але яка в нього мета, якщо він спеціально каже мені про свою невдачу?»

Тояма не чув від Такаї нічого, окрім самого факту того, що вона відхилила запрошення на побачення.

«Вона відмовила навіть такому дорослому й красивому хлопцю як Аокі-сан...»

З одного боку, ця думка принесла йому радість, але з іншого — звістка про те, що їй зізнавалися інші чоловіки, викликала в душі Тоями змішані почуття. Адже не було жодних гарантій, що Такаї вічно кохатиме лише його одного.

— Але це не означає, що я здався, — додав Аокі.

Поглянувши на вираз обличчя Аокі, який говорив це абсолютно впевнено, Тояма нарешті збагнув, до чого той веде.

«Ось воно що... Я не знаю, як саме Такаї відмовила йому, але Аокі-сан переконаний, що я маю до цього якесь відношення».

— ...

Тояма розумів, що він не в тому становищі, щоб підбадьорювати його чи бажати успіху. Тому він просто промовчав, не зронивши ні слова.

— Тобі, мабуть, ніяково вислуховувати такі раптові речі. Просто мені хотілося комусь виговоритися. Вибач, що наговорив дурниць.

— Та ні, все гаразд...

Можливо, Аокі просто вивчав, якою буде реакція Тоями. Саме тому Тояма вирішив більше нічого не додавати.

Атмосфера стала дещо незручною, і після цього розмова між ними вщухла — до самої станції вони йшли у цілковитому мовчанні.

— Аокі-сан, мені в інший бік, тому я тут з вами попрощаюся. Дякую за роботу.

Пройшовши через турнікет, Тояма вклонився і попрямував до сходів, що вели на платформу.

— Тоямо-кун, я з тих, хто не вміє вчасно відступати, тож якщо з'явиться шанс, я знову і знову залицятимуся до Такаї-сан.

Почувши ці слова, Тояма зупинився і обернувся, зустрівшись поглядом із Аокі. В очах старшого хлопця не було ні ворожості, ні злоби, ні жодних інших негативних емоцій. Це був погляд надзвичайно вихованого юнака з доброзичливим примруженням очей.

— Ну, тоді до завтра.

Тояма мовчки кивнув головою, а Аокі легенько помахав рукою і зник на сходах до платформи.

«Здається, Аокі-сан щось знає про нас... Хоча я й не знаю, скільки всього Такаї йому розповіла... Відзавтра працювати буде якось ніяково».

Отримавши таке завуальоване оголошення війни, Тояма трохи зажурився, думаючи про наступні робочі дні.

Другий день підробітку.

— Юмі, приві-і-іт, — привіталася Фуджіморі, яка заступала на зміну пізніше, підійшовши до Такаї, що саме навчала Тояму та Уехару тонкощам роботи в службовому приміщенні.

— Фуджіморі-сан, вітаю, — відповіла Такаї.

— О, це що, ті самі новачки?

— Ага, я вас познайомлю.

— Ого-о... То ось ви які, легендарна парочка.

Фуджіморі вже дещо знала про Тояму та Уехару, оскільки Такаї раніше радилася з нею і розповідала про них.

— Юкі, Уехара-сан, можна вас на хвилинку?

Тояма та Уехара відірвалися від роботи, якої їх навчала Такаї у службовому приміщенні, і повернулися до Фуджіморі.

— Це Фуджіморі-сан, вона підробляє тут. Вона теж другокласниця, як і ми.

— Приємно познайомитися. Я Фуджіморі Канако. Якщо щось буде незрозуміло — запитуйте про що завгодно, не соромтеся, — неочікувано серйозно відрапортувала Фуджіморі. Зазвичай вона поводилася досить розкуто навіть із директоркою чи Аокі, які були старшими за неї, але з людьми при першій зустрічі вона трималася абсолютно пристойно. Це було доказом того, що в душі вона насправді вихована дівчина.

— Приємно познайомитися, я Тояма Юкі. Я тільки відучора почав тут працювати за рекомендацією Такаї, тож сподіваюся на вашу підтримку.

— Приємно познайомитися, мене звати Уехара Маріка. Я також почала працювати тут від учорашнього дня. Будемо знайомі.

Тояма та Уехара вклонилися Фуджіморі.

— Ага, тепер зрозуміло... То ви і є Тояма-кун та Уехара-сан. Юмі мені вже розповідала про вас.

— Е...? А що саме... Такаї-сан розповідала про нас? — з переляком у голосі запитала Уехара, почувши, що Фуджіморі вже в курсі щодо них.

— Юмі казала, що у них в класі є ну просто мега-миленька дівчинка, і от я на власні очі бачу, що ти справді неймовірна красуня, я аж оторопіла.

— Та ні... що ви, це не так, — Уехара трохи зніяковіла від такого компліменту від іншої дівчини.

— Милота — це ж сила, тому не треба так скромничати, можеш сміливо цим користуватися і привертати увагу.

— Т-так гадаєте? — Уехара була трохи збентежена.

— Та й Юмі теж, ти ж у нас така мила, тобі треба більше себе показувати, а то таке добро пропадає. Хіба ні, Тоямо-кун? — Фуджіморі зі значенням подивилася на Тояму, шукаючи його підтримки.

— Е? Ви це в мене питаєте?

— Ну звісно. Хлопець тут зараз тільки один.

Опинившись під прицілом такого раптового запитання, Тояма розгубився і благально подивився на Такаї, шукаючи порятунку.

— Ф-Фуджіморі-сан... Мені взагалі-то трохи соромно... так що припини.

— Ой, така сором'язлива Юмі теж дуже мила! Тобі треба краще це усвідомлювати. У тебе ж тут купа шанувальників серед постійних покупців.

Як розповіла Фуджіморі, серед постійних клієнтів магазину справді було чимало фанатів Такаї, які частенько випитували у персоналу, чи є у неї хлопець.

— С-справді?

Такаї, яка абсолютно не помічала цього за собою, схоже, навіть не здогадувалася про такий стан речей.

— Ну звісно! Але тепер у нас з'явилася ще одна красуня, тож у магазині стане набагато веселіше. Я ж просто обожнюю милих дівчат, — Фуджіморі перевела погляд на Уехару, виглядаючи дуже задоволеною.

— Фуджіморі, ти там не наговорила їм чогось зайвого? — Аокі, який зазирнув із торговельного залу до службового приміщення, стурбовано спитав.

— Та нічого такого я не казала. Тацуя, ти ж і сам радий, що у нас побільшало милих дівчат, так? — Фуджіморі хитро зазирнула Аокі в обличчя, розпливаючись у посмішці.

— Я сюди працювати приходжу, а не дівчат шукати. Мені байдуже, хто влаштовується.

— Ай, ну звісно, звісно, Тацуя у нас такий правильний. А от я особисто рада, що дівчат побільшало. Тепер бігтиму на підробіток із величезним задоволенням.

— Не рівняй мене по собі.

— Ну добре, тобі ж, мабуть, і однієї Юмі з головою вистачає?

— Фуджіморі! Ану живо повертайся до роботи!

— Добре, добре, вибачайте.

Хоча на словах Фуджіморі й перепросила, але за її виглядом не було помітно, щоб вона хоч трохи каялася.

— Ну й ну... Тоямо-кун, а також Уехара-сан, вибачте, що Фуджіморі так недоречно розпустила язика.

— Та ні, нічого. Просто ви з Фуджіморі-сан так добре ладнаєте між собою.

Як і зауважила Уехара, навіть з погляду Тоями, Аокі зовсім не сердився на слова Фуджіморі, і вони обоє справді дуже весело спілкувалися.

— Ну, вона просто зраділа, що з'явилися нові працівники її віку. Так що, будь ласка, поставтеся до цього поблажливо.

Аокі повівся дуже по-дорослому, виявивши неабияку терпимість до витівок Фуджіморі.

— Так, ну а тепер... Мені потрібна допомога вас обох в одній справі, тож чи не могли б ви пройти зі мною сюди?

— А, так, звісно. Фуджіморі-сан, рада знайомству, сподіваюся на плідну співпрацю.

— Рада знайомству.

Тояма та Уехара вклонилися і разом з Аокі зникли в торговельному залі.

— То ось вони які, ці Тояма-кун та Уехара-сан... М-да, Уехара виявилася навіть більшою красунею, ніж я собі уявляла, я аж оторопіла, — поділилася своїми враженнями Фуджіморі, щойно вони з Такаї залишилися вдвох.

— Так, Уехара-сан не лише вродлива, у неї ще й характер дуже хороший...

Про популярність Уехари в школі Такаї добре знала, тож можна було сміливо сказати, що у тієї взагалі немає жодних недоліків.

— Якщо вона до всього цього ще й характер має хороший... то це серйозна суперниця. Звісно, Юмі, ти в нас теж нічим не поступаєшся і така ж мила, але що це взагалі за фрукт такий, цей Тояма-кун, якщо в нього закохані такі дві дівчини? Вибач за прямоту, але з першого погляду він здається цілком звичайним.

Як і казала Фуджіморі, на перший погляд Тояма здавався звичайним, дещо похмурим старшокласником. Важко було повірити, що такий непомітний хлопець завоював прихильність двох красунь.

— Хороші риси Юкі, мабуть, важко помітити одразу. Тому не дивно, що ти так думаєш.

— Ну, смаки у всіх різні, і в Тоямі-куні напевно є ще багато хороших сторін, про які я поки що не знаю, так?

— Угу, у скрутну хвилину він завжди надійний і дуже добрий.

— Що ж, тепер ми працюватимемо разом, тож я матиму нагоду детально за всіма вами спостерігати. За тобою і за тією парочкою.

— Б-будь ласка, роби це помірно.

— Та все гаразд, усе гаразд, я ж на твоєму боці, Юмі, тому заважати не буду. Мені просто треба зробити так, щоб Уехара-сан і Тояма-кун більше не зближувалися, правильно?

Фуджіморі сказала це напівжартома, але її очі залишалися цілком серйозними.

— Ну годі вже... Не треба нічого такого робити. Я ж за власним бажанням покликала Уехару-сан сюди.

— Оце й воно! Я саме про це! Юмі, ну навіщо ти, знаючи, що вона твоя суперниця, запропонувала підробіток ще й Уехарі-сан? Якби ти її не покликала, а запросила лише Тояму-куна, ви могли б працювати разом і ніхто б вам не заважав.

Те, про що говорила Фуджіморі, було цілком резонним, але, як Такаї вже пояснювала Уехарі, вона просто виконувала те, чого бажав Тояма.

— Цього хотів Юкі... А я просто підкорилася його бажанню.

— Хм-м... Це називається «допомагати власному ворогу», і мені цього не збагнути. Навіть якщо цього хоче кохана людина, не можна дозволяти витирати об себе ноги, розумієш?

— Так, я розумію. Дякую, що турбуєшся про мене.

— Ну, якщо розумієш, тоді добре... О, слухай, сьогодні ж і ти, і Уехара-сан працюєте до дев'ятої вечора? Тоді разом додому підемо.

— Добре, я потім скажу про це Уехарі-сан.

— Окей, дорогою додому я розпитаю Уехару-сан про всяке-різне.

— З-зачекай, Фуджіморі-сан?! Тільки не питай нічого дивного, добре?

Фуджіморі, здавалося, було просто весело, але Такаї тепер не знаходила собі місця від хвилювання через те, що саме та збирається випитувати.

— Та я ж жартую, я нічого поганого тобі не зроблю, так що не хвилюйся.

— Ну тебе...

— Ой, якщо ми й далі базікатимемо, Тацуя знову на мене нагримає. Побачимося пізніше!

Теми для дівочих розмов ніколи не вичерпувалися, але оскільки це було під час робочої зміни, дівчата повернулися до своїх обов'язків.

— Уехара-сан, уже час, тож закругляймося.

О дев'ятій годині вечора для трьох старшокласниць настав час закінчення зміни, і Такаї покликала Уехару, яка наодинці працювала в службовому приміщенні.

— О, вже так пізно?

— Ми сьогодні з Фуджіморі-сан планували заскочити по дорозі в цілодобовий магазинчик хвилин на тридцять, ти не проти піти з нами, Уехара-сан?

— Якщо на стільки, то я з радістю.

Для Фуджіморі в ті дні, коли вона працювала до дев'ятої вечора, заходити до цілодобового магазину перед поверненням додому вже стало звичкою.

— Юмі, Уехара-сан, я так зголодніла, тож ходімо вже швидше!

— Фуджіморі-сан, дякую за роботу. Дуже вдячна вам за сьогодні.

— Уехара-сан, дякую за роботу. Зараз заскочимо в магазинчик і трохи поговоримо.

— Так, надовго я залишитися не зможу, але з радістю складу вам компанію.

Трійця старшокласниць попрямувала до роздягальні.

— Тацуя, Тоямо-кун! Дякуємо за роботу! — вигукнула Фуджіморі, помітивши здалеку Аокі та Тояму по дорозі до роздягальні, і помахала їм рукою.

— Фуджіморі, ти ж дивись там, не завдавай клопоту Уехарі-сан та Такаї-сан!

Аокі, здавалося, непокоївся, якби Фуджіморі не викинула якусь дурницю.

— Та знаю я, знаю, який же ти панікер, Тацуя. Ну бувайте!

Фуджіморі попрощалася з ним так, ніби вони були однокласниками, і пішла геть.

— Директорка, дякую за роботу.

— Уехара-сан, дякую за роботу. Будь обережна по дорозі додому.

— Так, до побачення.

Уехара останньою відмітила закінчення зміни, вийшла з кабінету адміністрації і покинула будівлю через службовий вихід для персоналу.

— Ну що, як зазвичай, перекусимо в магазинчику і тоді додому, — промовила Фуджіморі, щойно Уехара приєдналася до неї та Такаї, які чекали на вулиці, і вони рушили до цілодобового магазину, що знаходився по дорозі до станції.

— Фуджіморі-сан, ви вечеряєте в цілодобовому магазині?

— Ага. Якщо прийти додому в такий час і наїстися, то одразу розтовстієш. Але й зовсім не їсти теж не можна, тому я злегка перекушую в магазинчику і тоді вже їду додому.

— Це правда, якщо їсти вже після повернення додому, то це занадто пізно... Вечеря в такий час — справжній ворог для дієти.

— Отож-бо й воно! Тому Юмі завжди складає мені компанію.

— Такаї-сан, ти теж щоразу перекушуєш у магазинчику перед поверненням додому?

— Ні, у ті дні, коли я працюю, вечерю готує моя сестра, тому я їм уже вдома.

— І при цьому Юмі взагалі не гладшає, от же ж везе. Якби я так їла, то вмить перетворилася б на пампушку.

— Це не так. Останнім часом у мене трохи побільшало в талії, і спідниця стала тіснуватою... Тому я намагаюся не їсти забагато на вечерю.

— Та годі тобі, твої стегна виглядають дуже сексуально і звабливо, хіба ні, Уехара-сан?

— Ну припини, я ж справді через це хвилююся...

— Е? Н-ну, навіть не знаю... Я якось не помічала... Ха-ха.

Уехара й сама вже давно помічала, що фігура Такаї в області стегон була дивовижно жіночною та привабливою, але оскільки сама дівчина через це ніяковіла, вирішила не заглиблюватися в тему.

— А от у тебе, Уехара-сан, талія така тоненька... А ці пишні груди... Я аж заздрю...

Фігурі Уехари, яка була на рівні моделей із глянцевих журналів, могла позаздрити будь-яка дівчина. Фуджіморі з неприхованою заздрістю оглянула Уехару з ніг до голови, буквально пожираючи її поглядом.

— Фуджіморі-сан, не треба так витріщатися, це ж невічливо по відношенню до Уехари-сан, — втрутилася Такаї.

— Та гаразд вам. Я ж не просто заздрю, мені взагалі подобаються жіночі тіла. Хіба жіноче тіло — це не витвір мистецтва?

Попри те, що вони бачилися вперше, Фуджіморі без жодних вагань продемонструвала свої специфічні уподобання, від чого Уехара навіть трохи розгубилася.

Тепер Уехара чітко збагнула, чому Аокі так суворо застерігав Фуджіморі не завдавати нікому клопоту.

Хай там як, але Уехара зрозуміла, що Фуджіморі — це людина, яка з першої ж зустрічі поводиться так, ніби ви сто років знайомі. Не те щоб вона зовсім не вміла зчитувати атмосферу, просто завдяки її характеру їй усе це якось сходило з рук.

За такими розмовами вони й не помітили, як дісталися потрібного цілодобового магазину.

— Так, і що б мені сьогодні з'їсти? Ви дівчата справді нічого купувати не будете? — запитала Фуджіморі, розглядаючи полиці з оніґірі.

— Я, мабуть, візьму тільки щось попити, — відповіла Уехара і купила пакетик овочевого соку.

— А я, як зазвичай, візьму чорний чай, — Такаї теж купила напій, і після того, як усі троє розплатилися за покупки, вони вийшли на парковку магазину і присіли на металеву огорожу заввишки десь по пояс, яка служила обмежувачем для машин. У самому магазині була зона для споживання їжі, але вона працювала лише до дев'ятої вечора, тож зараз була зачинена.

— Фуджіморі-сан, і це вся ваша вечеря — всього один оніґірі?

У руках Фуджіморі тримала лише один рисовий колобок і пляшку чаю. Побачивши це, Уехара здивовано поглянула на оніґірі, мовляв, «і цим можна наїстися?».

— Звісно, що мало! Але я ж на дієті, тож нічого не поробиш. Важко бути дівчиною.

— Ти так запекло борешся з дієтою... це випадково не заради... хлопця чи того, хто тобі подобається?

Уехара, у якої самої в голові були романтичні почуття, схоже, тепер виявляла інтерес і до любовних справ інших людей.

— Та ні, зовсім ні... А що це ти, Уехара-сан, так цікавишся?

— Ну... Просто ви з Аокі-сан виглядаєте такими близькими, між вами така хороша атмосфера. Я зробила такий висновок, коли спостерігала за вашими розмовами.

— Та ні за що в житті! Тацуя — взагалі не мій варіант. В нього і обличчя красивий, і характер має хороший, але мені такі занадто приторні хлопці не до душі... Мені, якщо чесно, скоріше Тояма-кун більше до вподоби.

— Що?!

— Що-о?!

Від такої несподіваної заяви Фуджіморі, Такаї та Уехара в один голос скрикнули від подиву.

— Ой... Е-е-ем... Вибачте, я ж просто пожартувала...

Побачивши, що Такаї та Уехара від почутого буквально заціпеніли на кілька секунд, Фуджіморі поспішно почала запевняти, що це був лише жарт.

— Т-так, звісно. Ахаха, — нарешті вичавила з себе Уехара.

Найбільше ж перелякалася Уехара. Оскільки вона ще майже зовсім не знала Фуджіморі, то сприйняла її слова за чисту монету.

— Ну справді, я ж Тояму-куна сьогодні взагалі вперше побачила і його характеру ще геть не знаю, так що...

Фуджіморі, яка вже дещо чула про ситуацію від Такаї, помітила, як сильно розхвилювалася Уехара, і їй захотілося перевірити, наскільки глибокими є почуття дівчини до Тоями.

— До речі, Уехара-сан, а ви з Тоямою-куном випадково не зустрічаєтеся?

Оскільки від Такаї вона таких новин не чула, це запитання було свого роду маленькою провокацією з боку Фуджіморі, щоб прощупати ґрунт.

— Ч-чому ти... о-ось так одразу подумала, що ми з Тоямою зустрічаємося?!

— Ну дивись, коли хлопець і дівчина спеціально разом приходять влаштовуватися на підробіток, у більшості випадків вони виявляються парочкою, хіба ні? От я й подумала, що ви разом.

Те, що друзі разом влаштовуються на роботу — справа звична, але зазвичай це підлітки однієї статі. Коли ж хлопець і дівчина обирають одне й те саме місце роботи, майже всі навколо вважатимуть їх парою.

— М-ми з Тоямою... не зустрічаємося.

Уехара кинула швидкий погляд у бік Такаї і, трохи запнувшись, відповіла чесно.

— Ось як. Значить, він зустрічається з Юмі? — з цими словами Фуджіморі зазирнула в обличчя Такаї. Фуджіморі здалося, що погляд Такаї в цей момент промовисто благав: «Ти ж і так усе знаєш, навіщо вередуєш?».

— Я також не можу сказати, що ми з Юкі зустрічаємося, але...

Оскільки Такаї, яка мала з ним інтимні стосунки, теж не чула від нього пропозиції «давай зустрічатися», їхню ситуацію було важко назвати класичними стосунками закоханої пари.

— Зрозуміло. Вибачте, що лізу зі своїми дурними здогадками.

Фуджіморі також зрозуміла: якщо ні Такаї, ні Уехара не брешуть, то між ними зараз панує повна патова ситуація.

— Та ні, все гаразд. Я ж теж запідозрила вас із Аокі-сан...

Схоже, власна цікавість Уехари зрештою вирила їй самій яму.

— Ну що ж, уже пізно, тож ходімо по домівках.

Оскільки розмова логічно завершилася, на цьому дівочі посиденьки біля магазинчика підійшли до кінця.

Попрощавшись із Такаї, яка могла дійти від цілодобового магазину до свого дому пішки, Уехара та Фуджіморі вдвох попрямували до станції.

— Фуджіморі-сан, ти знаєш про стосунки між нами трьома? — прямо запитала Уехара.

— Хм-м... Усіх подробиць не знаю, але загалом картину уявляю. Коли Юмі було дуже важко, я просто сказала їй: «Може, хоч виговоришся мені?», отак усе й дізналася.

— Ось як... І що саме ти почула від Такаї-сан?

— Вона сказала, що ви обоє закохалися в одного й того самого хлопця і оскільки той хлопець став представником класу із тобою, Юмі хавлювалася, що опинилася в невигідному становищі. Це, мабуть, усе, що вона мені розповіла.

«Виходить, Такаї-сан розповiла далеко не все».

Такаї промовчала про їхній фізичний зв'язок і не стала викладати Фуджіморі абсолютно всі карти.

— Фуджіморі-сан, вибач, що ми принесли особисті розбірки на роботу.

— Та ну, я вважаю, що в цьому немає нічого страшного. Головне — не влаштовувати любовних сцен чи скандалів прямо перед покупцями, — зі сміхом відповіла Фуджіморі.

— Щ-що ти, ми нічого такого не зробимо! Ми ніколи не станемо завдавати клопоту робочому колективу.

— Але те, що ви троє навмисно обрали одне й те саме місце роботи і почали тут підробляти, явно має під собою якийсь сенс, тож я сподіваюся, що ви з усім розберетеся. Взагалі-то мені належало б уболівати за Юмі, але тепер, коли ми отак поспілкувалися й потоваришували з тобою, я вже просто не зможу підтримувати когось одного.

Попри те, що вони зустрілися лише сьогодні, Фуджіморі назвала Уехару «подругою». Очевидно, в її очах Уехара справді була тією людиною, яка заслуговувала на такий статус.

— Так, цього разу Такаї-сан запросила Тояму на підробіток, а Тояма вже покликав мене.

— Ось як? Значить, і у Юмі, і у Тоями-куна була певна мета або принаймні чітка причина вчинити саме так.

Чому Тояма покликав на цей підробіток саме її, Уехару — ось що дівчині хотілося дізнатися понад усе.

— Думаю, що так.

— Ясно. Це не та справа, куди я можу легковажно втручатися, але було б добре, якби завдяки цьому підробітку ти знайшла відповідь.

— Сподіваюся... Проте першочергова мета мого підробітку — заробити грошей на поїздку, тож я намагатимусь не забувати про це.

— Це точно... Тут я тобі нічим допомогти не зможу, але якщо виникнуть питання щодо самої роботи — звертайся без жодних вагань.

— Добре, щиро дякую. Я рада, що сьогодні змогла відверто поговорити з вами про нашу ситуацію, Фуджіморі-сан. Якби довелося тримати це в таємниці, працювати було б набагато важче.

— Ну, я вже й так дещо знала від Юмі. Але якби ти, сьогодні сама не заговорила про це, мені довелося б удавати, ніби я нічого не знаю, тож я теж рада, що ми все обговорили.

— Мені приємно це чути. Фуджіморі-сан, сподіваюся на твою підтримку і надалі.

— І все ж, Юмі сказала чисту правду.

— Ти про що?

— Юмі казала, що Уехара-сан неймовірна красуня і до того ж має чудовий характер. І от я переконалася, що все саме так і є.

— Такаї-сан... справді говорила про мене такі речі?

— Юмі вважає тебе своєю дорогою подругою, саме тому вона так сильно мучиться. Важко це — закохатися в одного й того самого хлопця.

— Проте я вирішила не здаватися, тому готова до будь-яких труднощів.

— Ось воно як... Що ж, тоді на Тояму-куна лягає величезна відповідальність.

Як і зауважила Фуджіморі, фінальний вибір залишався виключно за Тоямою, у чиїх руках і знаходилися ключі від розв'язки цієї історії.

◆

— Тооямо-кун, у нас збігається час перерви, тож, може, трохи поговоримо? А то ми ще толком і не спілкувалися.

Наступного дня Фуджіморі гукнула Тояму, який саме прямував до кімнати відпочинку.

— Добре. Я з радістю складу компанію.

— Тоямо-кун, та не треба так офіційно розмовляти. Ми ж однолітки, так що можна на «ти».

— Але все одно, ви тут для мене старша колега...

— Ой, та не звертай на це уваги. Коли до мене звертаються так шанобливо, це лише створює якусь дистанцію.

— ...І все ж, ми ще майже не спілкувалися, тому вибач, якщо я спочатку буду трохи скованим.

— Та без проблем! Одного твого бажання вже цілком достатньо. Ну що, ходімо до кімнати відпочинку?

Оскільки Фуджіморі майже не залучали до стажування Тоями, це, мабуть, був перший раз, коли вони могли нормально поговорити.

— Усім привіт, — привіталася Фуджіморі, відчиняючи двері кімнати відпочинку. Зайшовши всередину, вона дістала з холодильника пляшку, після чого присіла на стілець.

— Ну так от, Тоямо-кун, з ким із них ти збираєшся зустрічатися?

— Е? В... в якому сенсі?

— Ну я ж кажу, кого ти обереш — Юмі чи Уехару-сан?

Тояма абсолютно оторопів від такого раптового й прямолінійного запитання від Фуджіморі, з якою він до цього практично не спілкувався.

— ...А звідки ти про це знаєш, Фуджіморі-сан?

Тояма спочатку здивувався, але якщо добре подумати, вона працює разом із Такаї, тож у цьому не було нічого дивного. Його непокоїло лише те, наскільки глибоко вона присвячена в деталі.

— Юмі радилася зі мною. Я знала про це ще до того, як ви з Уехарою-сан почали тут підробляти.

— ...І скільки всього ти знаєш?

Усвідомивши, що викручуватися немає сенсу, Тояма вирішив з'ясувати, що саме їй розповіла Такаї.

— Ну, тільки те, що Юмі та Уехара-сан роблять знаки уваги Тоямі-куну, а ти, такий увесь нерішучий, ніяк не можеш визначитися, з ким із них зустрічатися, і взагалі уникаєш розмов на цю тему. Якось так, це все, що мені розповіли.

— А окрім цього?

— Це все.

Схоже, Фуджіморі справді не знала про те, що між Тоямою та Такаї вже був інтимний зв'язок.

— Ну, загалом усе так і є, але почути про себе «нерішучий» — це трохи зачіпає.

— Про нерішучість — це не слова Юмі чи Уехари-сан, це суто моє особисте враження.

— О-ось як... Що ж, якщо мене вважають нерішучим, мені на це нічого заперечити...

— Зрештою, я цілком можу зрозуміти твої почуття, Тоямо-кун.

— С-справді?

— Ну сам подивись — це ж Юмі та Уехара-сан! Навіть я на твоєму місці не змогла б обрати.

— Я вдячний за твоє розуміння...

— Але, хай там як... відповідальність на тобі величезна. Простіше кажучи, саме в твоїх руках зараз ініціатива.

— ...Так, я знаю. Це я чудово розумію. Зараз, коли мої власні почуття ще не визначені, я нічого не можу вдіяти. Тому я вважаю, що цілком заслуговую на звання нерішучого.

— Якщо ти сам це настільки добре розумієш, то мені більше нічого й додавати... Проте...

— Проте?

Фуджіморі на мить замовкла і пильно подивилася на Тояму.

— Від Тацуї — а, це я про Аокі, якщо що — від нього це все краще тримати в таємниці.

— ...Я не питатиму про причини, але буду обережним.

У свій перший день Тояма вже почув від самого Аокі про те, що той зізнався Такаї. Напевно, Фуджіморі мала на увазі саме це.

— Ага, саме так і зроби. Бо якщо він дізнається, усе стане занадто заплутано.

Дивлячись на все це, Тояма мимоволі задумався: а чи був взагалі сенс у тому, щоб вони підробляли тут усі втрьох? Тояма покликав Уехару на цей підробіток лише тому, що не хотів виділяти когось одного і прагнув ставитися до обох дівчат однаково. Проте хлопець і не підозрював, що саме цим своїм вчинком він фактично поставив Такаї та Уехару на шальки терезів.

«Аокі-кун, ти чому не заходиш до кімнати відпочинку? Що ти тут став перед дверима?»

«А, ні, нічого страшного. Я повертаюся до роботи».

З-за дверей кімнати відпочинку донеслися голоси директорки та Аокі.

«Аокі-сан?! Невже він чув усе, про що ми щойно говорили?»

Судячи з почутої розмови директорки та Аокі, існувала цілком реальна можливість того, що їхню з Фуджіморі бесіду підслухали з коридору. Аокі так і не зайшов до кімнати відпочинку, а просто повернувся на робоче місце.

— Фуджіморі-сан... ти чула? Можливо, Аокі-сан усе почув...

— Так... Така ймовірність є... Мабуть, не варто було заводити цю розмову тут. Вибач, Тоямо-кун... Якби я не лізла зі своїми розпитуваннями...

Фуджіморі, яка сама ініціювала цю тему, винувато опустила голову.

— Ні, якщо ми збираємося працювати тут і надалі, це та проблема, з якою рано чи пізно все одно довелося б зіткнутися. Не переймайся через це. До того ж, ми ще точно не знаємо, чи він справді щось почув, тож поки що просто спостерігати за ситуацією.

— Мені справді шкода...

Фуджіморі, схоже, відчувала провину і виглядала дуже пригніченою.

— Ця проблема виникла виключно як наслідок моїх власних дій. Тому тобі, Фуджіморі-сан, абсолютно нема чого каратися через це, — переконливо промовив Тояма, намагаючись бодай трохи зменшити її почуття провини.

— Фуджіморі-сан, може, вже пора повертатися до роботи?

Звернувшись до притихлої дівчини, Тояма відчинив двері кімнати відпочинку і вийшов, озираючись на всі боки.

«Аокі-сана не видно... отже, пішов».

Було б добре, якби на цьому його зміна закінчилася і можна було піти додому, але робочий час іще тривав. До того ж, час закінчення роботи у Тоями збігався саме з графіком Аокі.

«Як же важко на душі працювати сьогодні далі...»

Проте кинути роботу на пів дорозі він не міг. Тояма зціпив зуби і повернувся до виконання своїх обов'язків.

Згодом Тоямі доводилося знову переймати досвід у Аокі, але вираз обличчя старшого хлопця залишався абсолютно звичайним, і так без жодних пригод настала десята година вечора. «Можливо, він просто проходив повз кімнату відпочинку і зовсім не чув нашої розмови з Фуджіморі», — вирішив заспокоїти себе Тояма.

— Тоямо-кун, ходімо і сьогодні разом додому, — щойно хлопець зібрався швиденько попрощатися й піти, як Аокі знову, як і минулого разу, запропонував скласти йому компанію.

— ...Так, добре.

Тоямі зовсім не хотілося цього, але й приводу відмовити не було, тож вони пішли разом.

— Директорка, дякую за роботу. До побачення.

— Дякую за роботу, Тоямо-кун. Будь обережний дорогою.

Відмітившись наприкінці зміни, Тояма вийшов із кабінету адміністрації і попрямував до службового виходу для персоналу. Аокі, схоже, вже чекав на нього надворі.

«Так важко на серці... але ж додому йти все одно треба».

Він потягнув за ручку службових дверей, і вони здалися йому напрочуд важкими. Вийшовши на вулицю, він одразу побачив Аокі.

— Аокі-сан, вибачте, що змусив чекати.

— Тоямо-кун, маєш трохи часу? Я збирався зайти дорогою в цілодобовий магазин, складеш компанію?

— А, так, якщо ненадовго, то без проблем.

— Тоді ходімо.

У цілковитому мовчанні вони дійшли до магазину.

— Тоямо-кун, що будеш? Я пригощаю, — запитав Аокі, зупинившись перед холодильною вітриною з напоями.

— Н-ні, що ви, мені якось незручно. Щоб ви мене пригощали...

— Не треба соромитися.

— Д-добре, дякую... Тоді ось це, — оскільки відмовлятися кілька разів було б зовсім нечемно, Тояма здався і вказав пальцем на баночну каву.

— Тоді я візьму таку саму.

Аокі взяв дві баночки однакового напою і розплатився на касі.

— Тримай, — Аокі протягнув баночку з кавою вже на вулиці біля магазину.

— Д-дякую.

— Може, присядемо он там, вип'ємо кави і трохи поговоримо?

Аокі вказав на темний куток парковки цілодобового магазину, біля обмежувачів для автомобілів.

— Мені потрібно повернутися додому до одинадцятої вечора, тож якщо зовсім трохи...

— Я не займу багато твого часу, так що все гаразд.

— Добре, я зрозумів.

«Ну ось, як я і думав, зараз почнеться розпитування».

За звичайних обставин ніхто не став би зупинятися в темному кутку парковки цілодобового магазину з людиною, яка ще навіть не стала тобі другом і з якою у вас немає спільних тем для розмов. Це безперечно стосувалося того, що сталося в кімнаті відпочинку.

— Знаєш, сьогодні я випадково почув вашу розмову перед дверима кімнати відпочинку...

«Ну точно, він усе-таки підслухав».

— Я запитаю прямо, тож хочу, щоб ти відповів чесно.

Аокі з цілком серйозним виразом обличчя повернувся до Тоями.

— Які насправді стосунки пов'язують тебе, Такаї-сан та Уехару-сан?

Було невідомо, з якого саме моменту він почав слухати, але з уривків розмови через двері кімнати відпочинку навряд чи можна було зрозуміти всі деталі.

— Якщо я скажу це сам, це може прозвучати так, ніби я занадто самовпевнений або щось вигадую, але...

Навіть для Тоями було вкрай ніяково самому вголос вимовляти слова про те, що в нього закохані одразу дві дівчини — Такаї та Уехара. Саме тому він запнувся на пів слові.

Аокі, який пильно дивився на нього, не виглядав ні розлюченим, ні роздратованим — його обличчя залишалося абсолютно таким самим, як і зазвичай.

— І Такаї, і Уехара-сан виявляють до мене романтичний інтерес.

Не знаючи, як правильно підібрати слова, Тояма висловив усе Аокі гранично прямо.

— Ху-у-ух... Ось як... Ну звісно, все збігається...

Аокі важко зітхнув і опустив голову.

— Аокі-сан...

Тояма розумів, що чути про те, як кохана дівчина симпатизує іншому хлопцю — це нестерпно.

— Я... я не вважаю, що ти, занадто самовпевнений чи щось вигадуєш. Зрештою, коли Такаї-сан відмовила мені, її причиною було «у мене є той, кого я кохаю».

«Що?! Такаї під час зізнання розповіла йому про мене?»

— Ось воно як...

— Судячи з усього, Уехара-сан теж закохана в тебе, але ти справді ні з однією з них не зустрічаєшся?

— Так, ми справді не зустрічаємося.

— Чому? Чому б не почати зустрічатися з кимось одним? Бо ти поставив їх на шальки терезів?

— Н-ні, це не так... Я просто...

Тояма розповів Аокі все — від знайомства з Такаї до моменту, коли вирішилася ситуація зі знущаннями над Уехарою, пропустивши лише інтимний бік їхніх стосунків із Такаї.

— Розумію... Виходить, після всіх цих подій Уехара-сан також закохалася в тебе... Тепер усе ясно. Кохати когось — це особиста свобода кожного, і сторонні не мають права втручатися. Але... нинішня ситуація між вами трьома виглядає так, ніби ти, зважуєш Такаї-сан та Уехару-сан і просто обираєш кращу.

— Я... я не мав такого наміру! Я справді дорожу ними обома і кохаю їх, тому розумію, що мушу дати чітку відповідь. Але я просто не знаю! Не знаю, як мені вчинити... Саме тому, коли Такаї покликала мене на підробіток, я вирішив запросити й Уехару-сан, щоб ставитися до них однаково. Я думав, що так зможу нарешті щось зрозуміти...

У словах Тоями не було фальші. Він справді вважав обох дівчат дорогими для себе, тому щиро вірив, що однаковим ставленням зможе розібратися в собі.

— Оцей твій вчинок, Тоямо-кун, і є найкращим доказом того, що ти поставив їх на шальки терезів.

— Ц-це не так!

— Ти, мабуть, хочеш перевірити свої справжні почуття, ставлячись до них однаково, але це суто егоїзм людини, яка опинилася у вигідному становищі й володіє правом остаточного рішення.

— А...

— Схоже, ти збагнув. Право вирішувати, з ким із них зустрічатися, належить саме тобі. Тому тут немає і близько ніякої рівності.

Слова Аокі були беззаперечною істиною, і Тоямі не було чого заперечити.

— Ти, намагаючись бути однаковим із обома, проводитимеш час утрьох, а потім просто покинеш ту, яка виснажиться й відступить першою. А з тією, що залишиться, ти почнеш зустрічатися, переконавши себе, ніби саме її ти й кохав насправді. Мені здається, саме таке майбутнє чекає на вашу трійцю. Якщо ти не обереш нікого і просто розприскуватимеш навколо своє половинчасте кохання, що взагалі залишиться цим двом дівчатам, коли вони остаточно вигорять?

Якщо продовжувати нинішні стосунки з Такаї, яка пообіцяла виконувати будь-яку волю Тоями, та з Уехарою, яка поклялася ні за що не здаватися, усе закінчиться саме так, як і сказав Аокі.

— Ти для мене, так би мовити, суперник у коханні, тож я не зобов'язаний давати тобі поради... Але я не можу мовчки спостерігати за тим, як Такаї-сан і далі ранитиме своє серце, тому й завів цю розмову. Правду кажучи, мені й самому зараз понад усе хочеться негайно зізнатися Такаї-сан ще раз.

— ...Ні, Такаї я нікому не віддам!

— Тоді ти покинеш Уехару-сан?

— Цього я теж не можу зробити. Вони обидві — найдорожчі для мене люди.

— Тримати біля себе обох... Ти занадто зухвалий, Тоямо-кун.

— Нехай це й зухвалість, мені байдуже. Я зроблю їх обох щасливими у свій власний спосіб.

— Ось як... Скажу чесно... Як я вже згадував, мені й справді хочеться зізнатися їй прямо зараз. Але... зараз це не матиме сенсу. Схоже, і Такаї-сан, і Уехара-сан занадто сильно залежні від тебе. Але це не означає, що я опускаю руки...

Аокі, який досі тримав обличчя незворушним, злегка сумно опустив погляд.

— Це все, про що ви хотіли поговорити?

— Ага. Немає сенсу далі сперечатися з тобою, коли ти вже все для себе вирішив.

— Дякую за каву. Я піду першим.

— Тоямо-кун... Хоч ми з тобою і суперники, я сподіваюся, що на роботі ми забудемо про це і зможемо нормально ладнати.

— Так, я теж цього хочу. Аокі-сан... Сподіваюся на плідну співпрацю і надалі!

Залишивши Аокі, Тояма рушив у бік станції.

«Аокі-сан... який же він благородний чоловік... Йому ж напевно так важко, але він не злився, а навпаки — розмовляв зі мною, наче наставляв на правильний шлях».

Тояма відчув, що як людина і як чоловік він повністю програє Аокі.

— Ну що ж, я хоч і сказав, що не вмію вчасно відступати, але що мені тепер робити? Як не крути, проти Тоями-куна у мене немає жодних шансів...

Попри всю свою удавану впевненість, Аокі також не зміг приховати шоку. Проте Аокі мав більше життєвого досвіду, ніж Тояма, тому, напевно, швидко оговтається від цього удару.

Попри цю невелику сутичку з Аокі, надалі на поверхні все залишалося спокійним, і вся трійця — Тояма та дівчата — змогла благополучно продовжувати свій підробіток. Протягом усього цього часу стосунки між Тоямою, Такаї та Уехарою залишалися такими ж, як і раніше, без жодних змін.