Розділ 7 — Безлюдний острів

Серія 7: Безлюдний острів

На третій день в Окінаві планувалося переправитися на човні на безлюдний острів Наганну і залишитися там на ніч. Човни ходили з порту Томарі, що розташований приблизно за двадцять хвилин їзди на таксі від апартаментів, де вони зупинилися.

Того ранку вони розділилися на два таксі, виїхали з апартаментів і вийшли на північному березі порту Томарі.

— Ну що, я піду оформлю реєстрацію, а ви всі зачекайте в залі очікування, — сказала Рейна.

Поки вона сама займалася реєстрацією, Тояма та інші четверо попрямували до старого залу очікування, розташованого неподалік від причалу.

— Я вперше пливу на човні, цікаво, чи не заколише мене? — зі стурбованим виразом обличчя промовила Уехара, яку трохи знудило ще в літаку по дорозі сюди.

— Кажуть, до острова всього близько двадцяти хвилин, тож хіба не має бути все добре? Якщо хвилюєшся, просто прийми таблетку від заколисування, — відповів Тояма.

Власне, сам Тояма теж уперше сідав на човен, але особливої тривоги не виявляв.

Зал очікування являв собою стару одноповерхову бетонну будівлю з лавками приблизно на двадцять осіб. Там також були дві квиткові каси, але зараз вони були зачинені.

— Гей, Тоямо? Там пришвартоване велике судно, але це ж не воно, правда? — Аїзава вказала пальцем на розкішний круїзний лайнер, який було видно із залу очікування.

— Думаю, точно ні. Казали, що ми пливемо на швидкісному катері, тож це має бути значно менше судно.

Те, на що вказала Аїзава, скоріш за все, було регулярним рейсовим судном, яке курсує до віддалених островів.

— Може, підійдемо трохи ближче до човнів і подивимось?

— Уехаро, а багаж не заважатиме?

Уехара подивилася на Тояму, висловлюючи бажання поглянути на човни зблизька. Оскільки сьогодні вони планували ночувати на острові Наганну, речей у них було багато.

— Юкі, я нагляну за багажем, так що йдіть учотирьох, — Окіта зголосився доглянути за речами.

— Чіхіро, вибач. Ми сходимо розвідати місце посадки, щоб потім не метушитися, — сказав Тояма і разом з Уехарою, Аїзавою та Такаї попрямував до набережної, де було місце посадки.

— Ой? Чіхіро-кун, ти сам? А куди всі поділися? — Рейна, закінчивши з реєстрацією, підійшла до Окіти в залі очікування.

— Юкі та дівчата сказали, що підуть розвідати місце посадки. А я тут за сторожа для речей.

— Могли б уже піти після того, як я повернуся.

— Ні, все гаразд, я сам зголосився попильнувати.

— Справді? Ну вибач. Ти ж, мабуть, теж хотів піти з усіма?

— Ну... у мене чутлива шкіра, і я не дуже хочу засмагати, тому, чесно кажучи, мені комфортніше побути тут, у затінку.

— А, ось чому на тобі такий закритий одяг. А як щодо сьогоднішнього купання в морі? Все буде добре?

На Окіті були штани довжиною три чверті, а поверх футболки — літній кардиган із рукавами на вісім десятих, тож відкритого тіла майже не залишалося.

— У мене є сонцезахисний крем, а ще я взяв із собою рашгард із довгими рукавами, тож усе під контролем.

— Я забронювала котедж для відпочинку, тому не перенапружуйся.

— Добре, щиро дякую за турботу.

Дивлячись на Рейну, яка передбачила стільки всього і підготувала абсолютно все необхідне, Окіта не міг не відчувати до неї вдячності та глибокої поваги.

— Рейно-сан... я маю з вами поговорити, можна?

— Так, звісно.

— Я вагався, чи варто взагалі про це мовчати, але вирішив, що як опікуну, Рейно-сан, вам краще про це знати.

— Хм, щось сталося?

— Насправді, в першу ніч...

Окіта в усіх деталях розповів Рейні про те, як у першу ніч Уехара заблукала і до неї чіплялися хлопці. Хоча Тояма просив тримати це в таємниці, Окіта відчув, що буде неправильно мовчати, коли Рейна так сильно про всіх піклується.

— Ось воно що... Значить, ось чому...

— Що ви маєте на увазі?

Рейна вже чула від Тоями, що в першу ніч він переспав з Уехарою. Тепер вона зрозуміла, що причиною послужив саме цей інцидент, але розповісти про це Окіті вона не могла.

— Нічого, це я про своє, не звертай уваги. Дякую, що розповів. Оскільки Тояма-кун просив тебе мовчати, то давай вважати, що цього разу я нічого не чула.

— Так, дякую вам... І ще, ну... Юкі та Уехара-сан тепер зустрічаються?

— Ой, а тобі цікаво?

— Ну, це ж стосується мого друга, та й про Такаї-сан я теж думаю.

Окіта й сам потроху здогадувався, що Такаї небайдужа до Тоями.

— То ти ще й про Юмі турбуєшся? Дякую тобі, Чіхіро-кун.

— Вони всі мої дорогі друзі, тому мені б хотілося, щоб, якщо можливо, всі були щасливі.

— Чіхіро-кун, ти такий хороший хлопчик, так піклуєшся про друзів. Думаю, Юмі дуже пощастило з другом. Але щодо Тоями-куна та дівчат — гадаю, тобі не варто хвилюватися. Схоже, ця трійця вже знайшла для себе якусь відповідь.

— Рейно-сан, ви про щось знаєте?

— Ну, можна й так сказати. Доки Тояма-кун та інші самі тобі не розкажуть, я не можу розкривати подробиць... але, думаю, все буде добре. Тому просто довірся їм трьом.

— Зрозумів. Якщо так каже Рейна-сан, то я спокійний.

— Ой, мені приємно, що Чіхіро-кун мені так довіряє, знаєш, але ж і я можу помилятися?

— Але якщо Юкі вам довіряє, то і я довіряю Рейні-сан.

— Ой, ну що за приємні слова ти кажеш!

Рейна спробувала обійняти Окіту, але він і сьогодні спритно ухилився.

— Ну от, Чіхіро-кун, ну що ти за людина така!

Здається, до Рейни повернулася її звична грайливість, яка останнім часом кудись зникла.

— Сестричко, дякуємо за реєстрацію!

Четверо друзів на чолі з Тоямою, які ходили на розвідку місця посадки, повернулися до залу очікування.

— Рейно-сан, ми сходили подивитися на місце посадки, але човна, схоже, ще немає. Коли він прийде, його буде видно звідси, тож якщо ми вийдемо після його прибуття, то цілком усе встигнемо.

— Дякую за розвідку, Міка-чян. На вулиці спекотно, тож почекаємо тут, поки човен не прийде.

Провівши в залі очікування близько п'ятнадцяти хвилин, вони побачили, як потрібне їм судно пришвартувалося до причалу.

— Схоже, човен прибув, тож ходімо потроху. Дивіться не забудьте нічого.

Море на шляху до острова Наганну було спокійним, човен майже не хитало, тож нікого не заколисало, і вони благополучно дісталися острова.

Острів Наганну — це видовжений безлюдний острів завдовжки близько 1,7 кілометра зі сходу на захід і завширшки близько 200 метрів із півночі на південь. Оскільки тут немає річок, земля й мул не змиваються в море, тому вода тут неймовірно чиста.

— Ох, як же гарно...

Уехара, зійшовши на дерев'яний поміст маленького віддаленого острова, оточеного з усіх боків кораловими рифами, захоплено вигукнула.

— Справді неймовірно... Вода здається такою глибокою, але дно видно абсолютно чітко...

Перехилившись через перила помосту, що височів приблизно на п'ять метрів над водою, Такаї зазирнула в море.

— На самому головному острові море було не таким чистим, як я думала, а тут прозорість прямо як у басейні.

Такаї порівняла море з басейном, але насправді вода тут була куди прозорішою та чистішою за будь-який звичайний басейн.

— Так, тепер завершимо реєстрацію, перевдягнемося і збираємося перед роздягальнями, — скомандувала Рейна.

Під її керівництвом усі рушили до стійки реєстрації.

Отримавши ключі від шафок, Тояма, Окіта та дівчата розійшлися по окремих роздягальнях, обладнаних душовими кабінами.

— Тоямо, вибач, що змусили чекати!

Дівчата, схоже, закінчили перевдягатися, і першою з роздягальні вийшла Уехара, вбрана в чорне бікіні.

— Тоямо, як тобі цей купальник?

— Е-е, ну... тобі дуже личить...

Побачивши фігуру Уехари, яка зовсім не виглядала як у звичайної старшокласниці, Тояма мимоволі відвів погляд, згадавши, що в перший день в Окінаві він бачив її не просто в купальнику, а взагалі повністю оголеною.

— Справді?! Клас! Тояма мене похвалив!

— Маріко, і до яких пір ти збираєшся це відрощувати? — Аїзава, яка щойно вийшла з роздягальні, витріщилася на приголомшливий об'єм грудей Уехари.

— Уехаро-сан, у тебе такі великі груди, я так заздрю, — слідом із роздягальні вийшла Такаї й теж прикувала свій погляд до декольте Уехари.

— Навіть Такаї-сан туди ж?! Коли на мене так усі дивляться, мені аж ніяково...

— Ну, в такому сексуальному купальнику цілком природно привертати увагу, — зауважила Аїзава.

Звісно, всі туристи тут були в купальниках. Але навіть на їхньому тлі вигляд Уехари виділявся. Або ж... можливо, сама присутність Уехари привертала до себе увагу.

— Ю-Юкі, а як тобі мій купальник? — Такаї, хоч і соромилася, крадькома косилася на Тояму, намагаючись привернути його увагу.

— О, цей великий бантик дуже милий, а знизу це називається спідничкою? Тобі надзвичайно личить, Такаї, ти дуже мила.

Купальник Такаї був у стилі бікіні зі спідницею та великим бантиком на грудях. Поверх нього вона накинула рашгард із капюшоном.

— Д-дякую... Мені так приємно, що Юкі мене похвалив...

Через палюче сонце це було важко помітити, але Такаї, здається, злегка почервоніла від збентеження.

— Тоямо, а як мій купальник? — Аїзава, схоже, теж хотіла почути комплімент і прийняла позу перед Тоямою.

— Ага... Аїзаво-сан, тобі теж дуже личить.

— Що?! І це все? Послухай, тут же є купа всього, що можна похвалити — наприклад, дизайн чи колір, хіба ні?

Купальник Аїзави був рожевого кольору, типу бікіні, з дуже милими рюшами як на ліфі, так і на трусиках. Рюші на ліфі повністю покривали його верхню частину. Тояма колись чув, що такий фасон рекомендують дівчатам, які переймаються через розмір своїх грудей. Звісно, Аїзаві він такого ні за що б не сказав.

— Е-е, ну... Ці рюші та колір дуже пасують Аїзаві-сан і виглядають мило.

— Якесь таке враження, ніби похвалити не було чого, тому ти висмоктав це з пальця. Ну гаразд... Мабуть, нічого не вдієш, адже в твоїх очах Юмі та Маріко завжди здаються особливо милішими через якийсь твій специфічний фільтр.

Насправді, з її двома хвостиками цей купальник личив їй і виглядав мило навіть без жодних фільтрів.

— Тоямо, а в тебе якийсь геть звичайний купальник, — зауважила Аїзава.

Як вона й сказала, на Тоямі були цілком звичайні пляжні шорти.

— Хіба у хлопців купальники не всі плюс-мінус такі? У Чіхіро ж майже такий самий, — відповів Тояма.

Окіта й справді був у таких самих пляжних шортах, але поверх накинув рашгард із довгими рукавами.

— Але вони все одно якось відрізняється... Окіта виглядає чи то мило, чи то як... Словом, йому личить навіть такий звичайний одяг.

Поки вони влаштували цей так званий показ купальників, з'явилася людина, яка ідеально підходила на роль фінального аккорду.

— Вибачте, що змусила чекати. Трохи забарилася, поки перевдягалася.

З невеликим запізненням Рейна вийшла з роздягальні.

— Рейно-сан, ви неперевершена! — мимоволі вигукнула Уехара.

Рейна не дарма працювала моделлю — її фігура була бездоганною, і вона ідеально носила купальник дорослого дизайну з парео.

— Справді... Наче модель... — прошепотіла Аїзава.

Вона, схоже, забула, але Рейна і була чинною моделлю, яка співпрацює з модельним агентством.

— Аїзаво-сан, вона і є модель, — підколов її Тояма.

— Ой, точно... Ну, якщо це її професія, то такий вигляд цілком природний... — згадала Аїзава після його зауваження.

— Тоямо, час дорогоцінний, ходімо швидше на пляж! — Уехарі вже кортіло якнайшвидше зайти в море.

— Я орендувала котедж для відпочинку, тож залишимо там речі й підемо до моря, — скомандувала Рейна.

Котедж для відпочинку являв собою дерев'яну споруду, що продувалася з півночі на південь, а пляжна парасолька надійно захищала від палючого сонця.

— Рейно-сан, ви навіть котедж забронювали?

— Звісно. Для жінок ультрафіолет — найлютіший ворог. Усі обов'язково ретельно намажтеся сонцезахисним кремом. Якщо цього не зробити, з'являться пігментні плями. Хлопці, вам теж треба намазати плечі й усе інше, бо обгорите так, що шкіра злізе, і потім буде дуже боляче. Особливо це стосується Тоями-куна, який зверху взагалі нічого не накинув.

— Хіба олія для засмаги не підійде? Тут написано «SPF 4». Це ж цифра, яка показує ефект захисту від ультрафіолету?

— Ну, воно-то так, але Тояма взагалі не засмаглий, тому безпечніше спочатку намазатися захисним кремом, а вже потім засмагати, — порадила Рейна.

Як вона й казала, Тояма провів майже всі літні канікули вдома чи в бібліотеці, тому його шкіра була білосніжною.

— Особливо плечі, лоб і ніс — усі виступаючі частини тіла краще намазати саме сонцезахисним кремом.

Коли справа стосувалася догляду за шкірою, найкраще було беззаперечно слухатися Рейну.

— Зрозумів, зроблю так, як ви кажете.

— Ой, Тоямо-кун, який ти раптом слухняний?

— Ну, в тому, що ви кажете, точно немає помилки.

Тояма теж потроху ставав послідовником Рейни.

— Ну от, Тоямо-кун знову каже такі приємні речі. Але знаєш... Тільки не закохуйся в мене, добре?

Від самого початку подорожі через відповідальність опікуна вона майже не дуріла і не піддражнювала нікого, але тепер нарешті стала схожою на колишню Рейну.

— Ну, чоловікові, який у вас закохається, мабуть, доведеться несолодко.

— Тоямо, давай швидше залишимо речі й підемо в море? — поквапила його Уехара, і вони попрямували до орендованого котеджу.

— Хууу-хууу! Моооре-е-е!

Щойно закінчивши мазатися кремом у котеджі прямо перед пляжем, Уехара першою з усіх помчала і стрибнула в море. Слідом за нею до води побігла й Аїзава.

— Такаї, пішли й ми?

— Угу.

Ми з Такаї повільно пішли по білому піщаному пляжу в бік моря.

— Як же гарно...

Синє море, блакитне небо, білосніжний чистий пісок без жодної смітинки — цей пейзаж, здавалося, повністю зачарував Такаї.

Цей безлюдний острів був оточений кораловими рифами, вода біля берега була мілкою, а хвилі майже відсутні, що робило цей пляж ідеальним для купання.

Пляж, де плавали Тояма та інші, був призначений виключно для плавання, і човнам туди заходити заборонялося. А от на протилежному боці острова було місце, де можна було розважитися на банані чи зайнятися іншими активностями.

— Тоямо, подивись-подивись! Голотурія! Тут є голотурія! — весело вигукувала Уехара, яка помітила морського огірка, щойно Тояма з Такаї зайшли у воду.

— Тоямо, помацай її трохи.

Уехара вказала пальцем на голотурію, яка лежала на глибині близько одного метра.

— Е-е, ну... Добре, зараз...

Тояма одягнув окуляри для плавання, пірнув і двома руками підняв голотурію, намагаючись не витягувати її з води.

— Тоямо, ну як воно? М'яка? — запитала Аїзава, коли Тояма виринув на поверхню.

— Аїзаво-сан, можеш, теж помацати?

— Га? Щось я не дуже... А вона не отруйна?

— Ну, я ж її щойно мацав, тож усе гаразд.

— Ну тоді... спробую.

— Тільки ніжно, і не витягуй із води.

— Зрозуміла.

А.зава теж одягнула окуляри й пірнула в море.

— Пфух!

Аїзава потицькала пальцем голотурію, підняла її, а потім виринула на поверхню.

— Міко, ну як? — Уехарі страшенно кортіло дізнатися, яка голотурія на дотик, тому вона почала розпитувати Аїзаву про враження.

— Маріко, можна на хвилинку?

— Ай! М-Міко, що ти чіпаєш?!

Аїзава раптово почала м'яти груди Уехари прямо поверх купальника.

— Хм... Думаю, десь така ж м'яка, як груди Маріки?

— С-стривай, ти взагалі з чим порівнюєш?!

— Я теж хочу спробувати помацати, — сказала Такаї, після чого теж пірнула в море і почала мацати голотурію.

— Кяяя! Т-Такаї-сан?

Такаї, як слід помацавши голотурію, підпливла ближче до Уехари й раптом почала мацати її груди просто під водою.

— Так... Аїзава права, м'якість абсолютно однакова, — Такаї виринула з води з надзвичайно серйозним виразом обличчя.

«Чекайте... Хіба Такаї була такою дівчиною?» — подумав Тояма. Невже море так розкувало її справжню натуру?

— Дівчата... Ви взагалі за кого мої груди тримаєте?

— Як за кого... За голотурію?

— Такаї-сан?! Як жорстоко!

— Ні, вона більша за голотурію, тож Маріко перемогла, — додала Аїзава.

— Це взагалі-то не змагання?!

— О, Тоямо, хочеш теж помацати? — Аїзава проігнорувала обурення подруги, повернулася до Тоями й вказала на груди Уехари.

— Ні-ні-ні-ні! Якщо це зроблю я, це ж буде злочин!

— Ого, як у вас тут весело! Я теж хочу до вас приєднатися, — Рейна, яка деякий час спостерігала за ними з котеджу, зняла парео і зайшла в море. У своєму бікіні вона без жодних вагань демонструвала свою розкішну фігуру.

— Ой? А де Окіта-кун? — запитала Такаї у Рейни, помітивши, що Окіта залишився сидіти в котеджі наодинці.

— Чіхіро-кун? Він каже, що в нього чутлива шкіра, тому йому не можна довго засмагати. Сказав, що довгий час бути на сонці не зможе, тому зайде в море трохи пізніше.

— Може, ми якось негарно вчинили щодо Окіти-куна? — Аїзаві стало ніяково через те, що вони розважаються самі.

— Все гаразд, Чіхіро-кун сам сказав: "Не зважайте на мене і розважайтеся на повну".

— Ось як... Ну тоді будемо насолоджуватися без вагань!

— На обід у нас заброньоване барбекю, тож тоді ми влаштуємо для Чіхіро-куна чудовий сервіс.

— На обід буде барбекю?!

— Маріко-чян, обід сьогодні за мій рахунок, — посміхнулася Рейна.

— Рейно-сан, щиро дякую! Мені навіть незручно, що ви так про все і про всіх дбаєте.

Як і сказала Уехара, Рейна дуже сильно допомагала їм, особливо Тоямі та Уехарі ще до початку цієї подорожі.

— Та ну що ви, все гаразд. Мені й самій весело просто дивитися на те, як ви розважаєтеся.

Кожен із присутніх у цей момент точно подумав про те, яка ж вона неймовірна людина.

Накупавшись досхочу, Тояма та інші прийняли душ і попрямували до обідньої тераси.

Хоча в тур на острів Наганну входив легкий перекус, завдяки тому, що Рейна заздалегідь забронювала барбекю, обід вийшов по-справжньому розкішним.

— Так, Чіхіро-кун, залиш смаження м'яса мені й їж скільки завгодно, — Рейна взяла на себе роль головного кухаря, завзято смажила м'ясо і без упину підкладала його в тарілку Окіти.

— Р-Рейно-сан, я ж стільки не з'їм...

В тарілці Окіти, який, можливо, їв навіть менше за дівчат, виросла ціла гора з м'яса.

— Рейно-сан, Чіхіро стільки не з'їсть. До того ж тут саме м'ясо. Чіхіро любить більше овочі, ніж м'ясо, — зауважив Тояма.

— Ой, справді? Який же ти чудовий друг, так добре знаєш Чіхіро-куна. Тоді замість нього це м'ясо мають з'їсти Тояма-кун та Міка-чян.

— А чому це відразу я?! — обурилася Аїзава.

— Ну ж бо, треба їсти набагато більше, — Рейна мимоволі кинула погляд на груди Аїзави.

— О, Рейно-сан, ви ж щойно на мить подивилися на мої груди, правда?!

— Міко-чян, тобі здалося. І взагалі, великі груди — це ще не межа досконалості.

— А-а-а! Ви точно туди дивилися, я ж казала?!

«Що за дивина... Чому в цій компанії розмова постійно зводиться до грудей?» — подумав Тояма. І це навряд чи була його уява. Зрештою, тут присутні аж дві власниці надзвичайно пишного бюста, який помітно перевищував середні мірки.

— Хух... Я більше не можу... — пробурмотів Тояма, гладячи свій набитий живіт.

Оскільки компанія складалася з чотирьох дівчат і двох хлопців, один з яких до того ж їв зовсім мало, подужати все вони так і не змогли.

— Шкода залишати їжу, але буде гірше, якщо хтось переїсть і відчує себе зле, — сказала Рейна.

І вона мала рацію: якщо пересилити себе, то на зворотному шляху на човні могло заколисати, що повністю зіпсувало б усю радість від чудової подорожі. Тож вони вирішили не гвалтувати організм і залишити недоїдене.

— Ну що ж... Оголошую наступну годину часом вільної програми. Можете поплавати, можете прогулятися островом чи просто використовувати котедж для сну — давайте трохи відпочинемо, поки засвоюється їжа.

Завдяки тому, що Рейна так вміло керувала розкладом, Тояма та інші могли повністю зосередитися на розвагах. Вони були безмежно вдячні Рейні за таку турботу.

— Рейно-сан, а ви що робитимете? — Уехара перевела погляд на неї.

— Я збираюся з'їсти десерт після обіду, тому посиджу тут якийсь час, поп'ю чаю.

— Рейно-сан, ви ще здатні їсти? — Аїзава не приховувала свого здивування, адже Рейна, схоже, і так з'їла найбільше з усіх дівчат.

— Хіба ви не чули, що для солодкого завжди є окремий шлунок?

— У сестрички пристрасть до солодкого, — пояснив Тояма.

— Що-о-о?! І при цьому ви зберігаєте таку фігуру? У чому ваш секрет?! — згораючи від цікавості, Уехара аж подалася вперед із сяючими очима, засипаючи її питаннями.

— Мені теж цікаво, — підхопила Аїзава.

— Ну що ж, тоді поспілкуймося за чашкою чаю?

— Мені теж цікаво послухати. Я б хотів навчитися їсти трохи більше, тож буду вдячний, якщо ви розкажете і про це.

Уехара, Аїзава та Окіта — усі троє виявили неабиякий інтерес до секретів харчування Рейни.

— Юкі, не хочеш прогулятися островом удвох? — запитала Такаї, яку розмови про дієти та їжу зовсім не цікавили.

— Так... Мене дієти не цікавлять, тож ми з Такаї підемо на прогулянку.

Ось так вони розділилися на компанію чаювання та пару для прогулянки, щоб провести вільний час. Раніше Уехара напевно занепокоїлася б через те, що Тояма і Такаї залишаються наодинці, але після того, як вона нещодавно відкрила свої почуття і прийняла Тояму, це її більше не хвилювало.

Тояма та Такаї, які гуляли островом, вийшли на пляж з протилежного боку від того місця, де вони купалися раніше. Там по воді ганяв банановий човен, а далеко в небі виднілися туристи, які займалися парасейлінгом [1] .

— Це теж виглядає весело, але мені більше до душі просто спокійно милуватися морем.

— Мені теж здається, що краще почитати книжку в котеджі.

У випадку Тоями йому просто було ліниво займатися всіма цими приготуваннями.

— Читати книгу, дивлячись на море — це гарна ідея. Шкода, що я не взяв із собою якусь книжку.

Хоча Тояма й любив читати, збираючись на пляж, він навіть не подумав брати з собою книгу.

— А я взяла. Але сьогодні, схоже, не вийде, тож якщо буде нагода приїхати сюди знову, я б обов'язково хотіла спробувати.

Як і очікувалося від книжкового хробака Такаї. Де б вона не була, вона ніколи не забувала про читання. У цьому плані навіть Тояма з його любов'ю до книг поступався Такаї.

Після цього вони оглянули інфраструктуру острова і рушили далі, віддаляючись від обідньої тераси.

Хоча на острові й була зелень, це була лише трава та кущі, трохи вищі за зріст Тоями. Пройшовши вузькою стежкою, по обидва боки якої росли ці невисокі кущі та трава, вони дісталися до підвищення. Це була найвища точка острова Наганну, де стояв покажчик з написом "Висота 8 метрів".

Вони почали підніматися на цей пагорб, але оскільки під ногами був пісок, у пляжних капцях іти було незручно. Тояма взяв Такаї за руку, і вони сяк-так видерлися на саму вершину.

— Ого, звідси видно весь острів як на долоні.

Оскільки високих дерев тут не було, навіть з висоти якихось восьми метрів відкривався круговий огляд на 360 градусів.

— Якщо дивитися звідси, острів справді здається таким довгим і вузьким.

Маючи довжину в 1,7 кілометра і ширину всього в 200 метрів, ставало цілком зрозуміло, наскільки він вузький.

— Синє море, скільки сягає око, і білий пісок... Неймовірне місце. Якби я не познайомився з Такаї, я б ніколи сюди не потрапив...

Якби вони не стали секс-партнерами, він навряд чи познайомився б із Рейною і тим більше не поїхав би з Такаї в подорож на Окінаву.

— Твоя правда... Все, що відбувалося в минулому, має свій сенс. Тому... я не шкодую, що між нами з Юкі були суто тілесні стосунки.

Стосунки "друзів для сексу" — це не те, чим заведено хвалитися на людях. Але саме тому, що між ним і Такаї був такий зв'язок, вони зараз переживали цю мить.

— Такаї...

Від цих слів Тояму пройняла така ніжність до неї, що йому схотілося негайно стиснути її в обіймах. Проте це був крихітний безлюдний острів, де не було жодного місця, щоб сховатися від сторонніх очей, тож Тоямі довелося придушити в собі це палке бажання.

— Такаї, повертаймося?

— Угу, давай...

І Тояма, і Такаї переповнювалися бажанням торкнутися одне одного. Вони думали бодай про поцілунок, але не були впевнені, що зможуть стриматися, якщо це полум'я спалахне. Тому вони вирішили повернутися до решти.

Тояма та Такаї повернулися на обідню терасу, де сиділи Рейна та інші.

— Ну як прогулянка? — запитала Рейна про їхні враження.

— Ми з Такаї піднялися на гору висотою вісім метрів, — це було єдине, про що Тояма міг розповісти. Тому що більше нічого особливого не сталося.

— І це все?

— Уехаро-сан, там справді більше нічого не було. Єдине, що там є — це панорама на 360 градусів, яка дозволяє охопити поглядом увесь острів із висоти восьми метрів, — детальніше пояснила Рейна, доповнюючи слова Тоями.

— Ну, там же справді тільки море. На суші росте одна трава.

Рейна, схоже, вже бувала на острові Наганну раніше, тому знала, що крім моря тут нічого немає.

— Так, ми збираємося знову зайти в море, а ви як?

— Рейно-сан, цього разу я теж піду в воду. Раз уже приїхав сюди, хочу хоч раз поплавати, — сказав Окіта. Він хоч і уникав засмаги, але вважав, що короткий час йому не зашкодить.

— Тоді вирішено! Цього разу йдемо всі разом! — вигукнула Уехара і швидким кроком попрямувала до котеджу. Тояма та інші пішли слідом за нею.

— До речі, мені здається, що море в Окінаві взагалі не пахне сіллю та приливом, — пробурмотів Тояма сам до себе, йдучи по пляжу в бік води.

— О, а й справді. Коли ми сідали на човен на головному острові, я теж подумала, що запаху моря майже немає, — погодилася з ним Аїзава.

— Може, це тому, що море таке чисте?

— Уехаро-сан, цілком можливо. Рейно-сан, а ви щось знаєте про це?

— Хм... Я теж не знаю. Може, дійсно, як каже Маріко-чян, це через те, що вода тут дуже чиста?

Схоже, навіть всезнаюча Рейна не мала точної відповіді на це питання.

Після цього вони розважалися, змушуючи Окіту мацати голотурію, аж раптом Тояма через свої плавальні окуляри помітив, як під водою рухається величезна маса чогось блискучого.

— Агов, ви бачите це? Щось пливе прямо на нас! — виринувши з води, Тояма покликав Такаї та інших, хто був поруч.

Тояма знову пірнув, щоб роздивитися цю блискучу масу. Він чітко побачив, як під водою на них рухається величезна зграя риб. Те, що так яскраво виблискувало, було їхньою лускою.

— Це риба! І її тут неймовірна кількість! — Тояма знову виринув і гукнув до Окіти та інших. Почувши це, всі разом пірнули під воду.

— Пфух! Юкі! Це неймовірно... Вони справді рухаються всі разом, як один суцільний організм! — виринув Окіта, виглядав досить схвильованим.

— Це було так цікаво, вони наче кружляли у вирі, — весело зауважила Уехара.

— А їх часом не переслідує якась велика риба? Ну, наприклад, акула... — на противагу захопленню Уехари, Аїзава виглядала наляканою. Тояма подумав, що така різнобічна реакція трьох друзів була по-своєму кумедною.

— Гей, послухайте, я щойно дещо зрозумів.

— І що ж ти зрозумів? — запитала Аїзава.

— Пам'ятаєте, ми щойно говорили про запах моря? Так от, щойно з'явилася ця зграя риб, під водою різко запахло сирою рибою. Може, те, що ми називаємо запахом моря — це насправді запах риби?

Всі здивувалися, що він раптом заговорив про таке, але Тояма наполегливо доводив, що запах моря — це просто запах риби.

— Не думаю, що це так... хоча... якщо подумати, мені теж здалося, ніби трохи запахло вогкістю... — Аїзава спочатку подумала, що за дурницю він верзе, але, поміркувавши, дійшла висновку, що рибний запах дійсно з'явився.

— Я теж відчула цей запах! — Уехара, схоже, теж помітила зміну.

— А я нічого такого не відчув...

— Я теж не відчула жодного запаху.

Очевидно, Окіта та Такаї не помітили жодних змін у запаху води.

— А ви, Рейно-сан?

Наразі голоси тих, хто відчув і не відчув запах, розділилися як три проти двох. Голос Рейни мав вирішити, чи справді джерелом морського запаху є риба. Звісно, це нічого не доводило науково, але якщо Рейна теж відчула його, то це точно не було помилкою чи самонавіюванням Тоями.

— Я нічого не відчула. Може, вам просто здалося?

У підсумку рахунок став три на три — нічия.

Усе переросло в суперечку на кшталт «що було першим: курка чи яйце»: чи це морем пахне через те, що пахне рибою, чи це рибою пахне через те, що пахне морем.

— Ось як... Значить, мені просто здалося? — Тояма, який думав, що зробив велике відкриття, виглядав трохи розчарованим.

— Ну, в такому разі... Тоямо-кун, вступай в університет на океанографію і розгадай цю таємницю, — знову видала Рейна щось абсолютно неймовірне.

— Ні, я не збираюся присвячувати цьому життя... До того ж хтось напевно вже все розгадав.

Звісно, про океанографію це був жарт. Та й якщо пошукати в інтернеті, причин морського запаху знайдеться скільки завгодно.

— Я вже, мабуть, виходитиму з води, — сказав Окіта.

Коли перебуваєш у воді, насправді можна сильно обгоріти. Окіта, схоже, чудово це розумів.

— Тоді я теж на хвилину вийду. О, Міко-чян, ходімо зі мною? Хочу, щоб ти намазала мені спину сонцезахисним кремом, — звернулася Рейна до Аїзави.

— Добре, без питань.

— Тоямо-кун, Маріко-чян, Юмі, ви можете ще трохи поплавати, — додала Рейна, після чого вони втрьох із Окітою та Аїзавою вийшли з моря і попрямували до котеджу для відпочинку.

Прийнявши душ і змивши морську сіль, Рейна, Аїзава та Окіта повернулися до котеджу.

— Ну що, Міко-чян, намажеш мені спину? — промовила Рейна і раптом почала розв'язувати шнурки верхньої частини свого бікіні.

— С-стривайте, Рейно-сан?! Тут взагалі-то Окіта поруч, навіщо ви роздягаєтесь?!

— Ну, та годі, якщо це Чіхіро-кун, то мені не шкода, якщо він побачить...

— Ні, взагалі-то шкода і зовсім не годі!

Аїзава не на жарт розлютилася, а от сам Окіта лише ніяково збентежився.

— Окіто, вибач, але відвернися, будь ласка, в той бік, — попросила Аїзава і почала мазати кремом спину Рейни, яка лягла на живіт.

— Послухайте, Чіхіро-кун, Міко-чян, я маю дещо вам сказати.

— Що таке? Чому так раптово?

Аїзава насторожилася, помітивши, як грайливий тон Рейни вмить змінився на серйозний. Вона відчула, що назріває щось важливе. Окіта ж просто мовчки слухав їхню розмову.

— Сьогодні на острові Наганну залишаться ночувати тільки Тояма-кун, Маріко-чян і Юмі.

— Е... Що це означає?

— Ми втрьох повертаємося в апартаменти.

— Я не про це! Чому тільки вони троє мають тут залишатися?! — голос Аїзави став різкішим через таку нечітку відповідь Рейни.

— Міко-чян, наскільки добре ти знаєш ситуацію, яка склалася між цією трійцею?

— Наскільки? Ну, я знаю, що Маріко і Юмі закохані в Тояму. А що, є щось іще?

Аїзава, звісно, не знала ні про те, що Такаї була сексуальною партнеркою Тоями, ні про те, що Уехара переспала з ним у першу ніч. Оскільки вона цього не знала, Рейна не мала права розповідати їй геть усе.

— Чіхіро-кун, ти ж теж здогадувався про те, про що каже Міко-чян?

— Так, я трохи здогадувався.

— Учора я розмовляла з Тоямою-куном. Про те, що він думає про цих двох дівчат і що збирається робити далі. Тому я хочу, щоб сьогодні тут, наодинці, вони втрьох дійшли якогось рішення.

— ...Але хіба для цього обов'язково залишатися тут... ой, тобто втрьох на ніч? Хіба не можна зробити це після повернення? До того ж якщо хлопець і дві дівчини ночуватимуть разом, раптом вони перейдуть межу...

— Щодо межі, про яку ти думаєш, Міко-чян, я не хвилююся. Я хочу, щоб вони зважили і це теж. Мені здається, якщо ми будемо поруч, ніхто з них трьох не зможе поговорити по душах і висловити все щиро. Тому я хочу, щоб на цьому безлюдному острові, де їм ніхто не завадить, у своєму власному світі вони все обговорили і знайшли відповідь.

— Та ну... Я проти. Окіто, ти ж теж так думаєш, правда? — Аїзава шукала підтримки у друга.

— Я... я згоден із думкою Рейни-сан.

— Чому... навіть ти, Окіто...

— Міко-чян, ти колись кохала? — запитала Рейна.

— ...Ну, мені подобалися люди, але чи можна це назвати коханням... я не знаю.

— Кохання — штука підступна. Кажуть же, що кохання сліпе? Коли закохуєшся, перестаєш помічати все навколо і не можеш думати ні про що інше. Особливо такі молоді люди, як ви. Звісно, буває, що й дорослі втрачають голову так само. Ось настільки кохання здатне звести людину з розуму.

Аїзава мимоволі згадала все, що сталося: інцидент із наклепом на Уехару, інтриги Ішіями за спиною Тоями, щоб віддалити від нього Такаї заради власного кохання, і навіть провальний іспит Такаї, за який вона отримала незадовільно. Усьому цьому виною було кохання. Їй довелося визнати правоту слів Рейни.

— Попереду на вас чекають вступні іспити до університету. Якщо ця трійця так і тягтиме все за собою, не дійшовши жодного висновку, це обов'язково вплине на навчання. Але навіть якщо якась третя сторона змусить їх усе вирішити, образа все одно залишиться. Тому, як на мене, буде краще, якщо вони самі все обговорять і приймуть рішення, з яким кожен зможе погодитися. Я вірю і в Тояму-куна, і в Маріко-ч я н, і в Юмі. Тому я прийму будь-який вибір, який вони зроблять. Навіть якщо... Тояма-кун не обере Юмі.

Вчора, після того як Рейна почула від Тоями, що він переспав з Уехарою, вона скасувала бронь на один із двох будиночків для відпочинку, які планувала орендувати спочатку. Тобто троє друзів мали жити в одному будинку. Рейна поставила все на цей день.

— Якщо ви, Рейно-сан, налаштовані настільки рішуче, то мені нічого сказати... До того ж я згодна з тим, що кохання справді зводить людей з розуму.

Аїзава не те щоб повністю погодилася з цим усім серцем. Просто у неї не було аргументів, якими вона могла б переконати Рейну.

— Я теж ще не зовсім розумію, що таке кохання... але я вірю в Юкі, Уехару-сан і Такаї-сан. Звичайно, і в Рейну-сан теж... тому я не буду проти, — додав Окіта.

У нього, схоже, теж не було вагомих причин для заперечень.

— Добре... Я не можу сказати, що абсолютно згодна з цим, але у мене немає способу зупинити ні Рейну-сан, ні Тояму та дівчат. Тому я теж вирішила довіритися всім, — сказала Аїзава.

Вона не прийняла цю ситуацію беззастережно, але зрозуміла, що в логіці Рейни є сенс, тому вирішила проковтнути своє невдоволення.

— Міко-чян, Чіхіро-кун, дякую вам. Тепер я піду все поясню їм трьом. А ви поки збирайте речі в дорогу.

— Домовилися, я піду покличу їх, — сказав Окіта, вийшов із котеджу і попрямував до моря, де все ще розважалася трійця.

— Е-е? Сестричко, ви повертаєтеся в апартаменти? Тоді ми теж поверта...

— Тоямо-кун, ти ж пам'ятаєш слова, які сказав мені вчора? Сьогодні ти маєш сказати їх Юмі та Марікі-чян, — Рейна перервала Тояму на пів слові.

Вона пильно подивилася йому в очі й з надзвичайно серйозним виразом обличчя, якого раніше в неї не помічали, вимовила свої останні напутні слова.

— Я зрозумів... Сестричко, дякую, що підштовхнули мене до цього. Сьогодні я обов'язково поставлю в усьому крапку.

— Я не знаю, до якого висновку ви троє дійдете. Але... я поважатиму будь-яке ваше рішення. Довіряю цих двох дівчат тобі.

Вираз обличчя Рейни знову пом'якшав, і вона дружньо поплескала Тояму по плечу.

Поки Тояма та Рейна розмовляли, Уехара і Такаї вже встигли прийняти душ, перевдягнутися з купальників у звичайний одяг і прийти на дерев'яний поміст причалу, щоб провести Рейну, Аїзаву та Окіту.

— Міко, Окіто-кун, до завтра... — Уехара трохи сумно помахала їм рукою.

— Аїзаво-сан, Окіто-кун, вибачте, що завдали вам клопоту через наші проблеми.

— Та ні, це зовсім не клопіт, тому не беріть у голову, дівчата.

— Окіто-кун, Аїзаво-сан, дякую вам.

Аїзава та Окіта помахали їм у відповідь і піднялися на борт човна.

— Рейно-сан... Щиро дякую вам абсолютно за все.

— Маріко-чян, я просто трішки підштовхнула вас у спину. Тому слухайся свого щирого серця. Це все, що я можу тобі сказати.

— Юмі, ти теж чини так, як велить тобі серце. Я завжди на твоєму боці.

— Тоямо-кун, я вірю і в тебе, і в Юмі, і в Маріку-чян. Ну, бувайте!

Рейна теж помахала рукою і зайшла на човен.

[1] Парасейлінг — активний вид відпочинку, при якому людина закріплюється за допомогою довгого троса до рухомого транспортному засобу і завдяки наявності спеціального парашута ширяє в повітрі.