Розділ 4 — Захоплення класної години

Розділ 4: Захоплення класної години

Наступного дня після того, як у голову прийшов план, Тояма встав раніше, ніж зазвичай, щоб підготуватися до операції з припинення цькування. Точніше буде сказати, що він узагалі не зміг заснути через тривогу та хвилювання, тому й піднявся так рано.

— Ладно, пора вже йти... у ф …

Через брак сну він аж ніяк не міг назвати своє самопочуття хорошим, але свідомість була абсолютно чіткою.

— Ой? Братику, ти вже йдеш до школи?

Коли він перевдягнувся у шкільну форму, вийшов із кімнати й попрямував до передпокою, біля ванної кімнати йому зустрілася Нацукі — у піжамі та з розпатланим волоссям, яке красномовно говорило про те, що вона щойно прокинулася.

— Ага, сьогодні мені треба прийти трохи раніше, маю одну справу.

— Ось як... Не знаю, що там у тебе на душі, братику, але, будь ласка, не перенапружуйся.

Тояма й сам розумів, яке жахливе обличчя — суміш недосипу та нервозності — він бачив уранці в дзеркалі над умивальником. Можливо, Нацукі за цим виразом здогадалася, що сьогодні має щось статися.

— Тобі теж дякую за турботу. Я не один, тож усе буде добре.

— Зрозуміло. Знай, що Нацукі теж на твоєму боці.

Він змусив хвилюватися навіть Нацукі, тож тепер це перестало бути лише його особистою проблемою. Тояма палко бажав у будь-що покласти край цій справі саме сьогодні.

— Ну, я пішов.

— Ага, щасливо.

Проводжаний поглядом Нацукі, Тояма з рішучістю в серці вирушив до школи.

Зайшовши дорогою до школи в цілодобовий магазин, щоб завершити всі приготування, Тояма прибув до класу, де ще нікого не було. Перед уроками він дістав із сумки стос паперів, роздрукованих у магазині, і сховав їх у свою парту.

Потім він сів на місце й став тихо чекати початку короткої виховної години. Намагаючись заспокоїти серце, Тояма заплющив очі, тихий клас почав поступово наповнюватися гамором учнів, які приходили до школи.

— Юкі, доброго ранку. Ти сьогодні рано.

Тояма зреагував на знайомий андрогінний голос і розплющив очі.

— Доброго ранку, Чіхіро. Сьогодні мав одну справу, тому й прийшов раніше.

— Ось воно що. Слухай, Юкі... На тобі лиця немає, ти в порядку? Погано почуваєшся?

Як і вранці Нацукі, тепер кожен, хто б на нього не глянув, бачив лише те, що Тоямі нездужає. Настільки сильним було його хвилювання, а тривога в грудях, здавалося, ось-ось розчавить його.

— Та ні... Просто трохи недоспав, усе гаразд.

— Справді? Якщо тобі стане гірше, одразу кажи мені.

Турбота Чіхіро в таку мить полегшила серце Тоями, яке переповнював страх.

— Ага, дякую. Якщо що, я одразу скажу тобі, Чіхіро.

За деякий час після цієї невимушеної розмови з Чіхіро через двері до класу зайшов класний керівник, пан Міямото.

«Ось і все. Почалося».

За ті кілька секунд, поки пан Міямото йшов від дверей до вчительської кафедри, серце Тоями шалено калатало, а ноги тремтіли від напруги.

— Доброго ранку. Отже, почнемо ранкову виховну го...

— П-пане учителю! Чи не могли б ви д-дати мені трохи часу перед виховною годиною?

Напруживши тремтячі ноги, Тояма з гуркотом відсунув стілець, підвівся зі свого місця і перебив пана Міямото, який саме збирався оголосити на кафедрі про початок виховної години.

— Т-Тоямо-кун, що взагалі сталося?

Від несподіваного вчинку Тоями заціпенів не лише пан Міямото, а й усі однокласники. Тояма дістав із парти стос паперів і на тремтячих ногах попрямував до кафедри.

— Е? Навіть Уехара-сан...

Услід за Тоямою зі свого місця підвелася й Уехара, прямуючи до вчительського столу, що остаточно збентежило пана Міямото.

У класі, який щойно затих від дивної поведінки Тоями, з появою Уехари піднявся гомін — однокласники почали шушукатися.

— Е? Що це за вступ?

— Це якесь оголошення про захід?

— Ці двоє, про яких ходять чутки...

— Невже вони збираються оголосити, що зустрічаються?

— Та ну, та бути такого не може.

— Що це взагалі починається?

Усі учні в класі, як один, не могли приховати хвилювання, і в повітрі кружляли найрізноманітніші здогадки.

Тим часом Тояма та Уехара зустрілися перед кафедрою, розділилися і почали роздавати однокласникам листівки.

Пан Міямото нічого не робив, поки вони не закінчили, а лише мовчки спостерігав за цим видовищем.

— Е? Це ж те саме, так?

— Що це означає? Я взагалі нічого не розумію.

— Цькування?

— Що це таке... Жах якийсь...

На лицьовому боці листівок, які роздали двоє підлітків, було надруковано: « Не задирай носа, інтроверте нещасний », а на звороті — скриншоти переписки в груповому чаті. Це були копії листівок, які підкинули в шафку для взуття Тоями, та скриншотів із групового чату.

— Пане учителю, це вам.

Закінчивши роздавати листки всім однокласникам, вони повернулися до кафедри, і Тояма передав залишок паперів пану Міямото.

— Ц-це що таке?! Тоямо-кун, Уехаро-сан, поясніть, що це означає?

Пан Міямото, переглянувши вміст листівки, здивовано вигукнув і зажадав від них пояснень.

— Пане учителю, зараз я розповім про це перед усіма.

Сказавши це, Тояма відвів погляд від пана Міямото, який стояв навпроти, і повернувся від кафедри обличчям до однокласників.

— А...

Клас, який до цього шумів, раптово затих, і на Тояму вмить схрестилися погляди всіх учнів. У ту ж мить його тіло заціпеніло, наче паралізоване, і він не зміг витиснути ні слова.

Його руки тремтіли, в горлі пересохло, він відкривав рота, намагаючись подати голос, але звуки не складалися в слова.

— Тоямо, чого ти там застиг?

— Ти ж хотів щось сказати? Нумо швидше.

— Дивіться, Тояма замерз.

Для Тоями, який зазвичай не звик бути в центрі уваги, така специфічна ситуація, де він опинився під прицілом десятків очей, стала колосальним стресом.

На Тояму, який застиг перед кафедрою, неспроможний поворухнутися чи заговорити, посипалися безжальні слова однокласників.

«Хіба стане хтось слухати те, що скаже такий непомітний хлопець, як я, якого в класі ніхто не помічає?»

«Чи не забагато я про себе уявив, захотівши врятувати Уехару-сан?»

«Що ж я взагалі... Що я збирався зробити?»

Він уже не міг тверезо мислити, не міг ні рушити вперед, ні втекти, як раптом його руку огорнуло щось м’яке й тепле.

— Тоямо, усе добре. Я з тобою.

Уехара міцно стиснула й ніжно огорнула тремтячу руку Тоями.

Через з’єднані руки відчувалося тепло Уехари, але її власна рука теж тремтіла.

Уехарі теж було страшно.

Проте, попри це, вона стиснула руку Тоями й мужньо підтримала його.

Поглянувши на Уехару й побачивши її тремтячі зіниці, Тояма сильно прикусив власну губу.

«Я не хочу отак нічого не зробити й потім шкодувати!»

Тояма у відповідь міцно стиснув руку Уехари.

Потім він повільно відпустив її руку, ніби кажучи: «Тепер усе добре, дякую».

— Я... я хочу, щоб ви всі мене вислухали.

В очах Тоями знову з’явилася сила, і щойно він почав говорити, гомінкий клас умить затих.

— Думаю, більшість із вас усе зрозуміла, поглянувши на листівки, які ми щойно роздали.

— Цей папір — двостороння копія: на лицьовому боці листок, який підкинули в мою шафку для взуття, а на звороті — скриншоти з групового чату.

Почувши ці слова Тоями, однокласники знову зашуміли.

— Т-Тоямо-кун... це правда?

Для пана Міямото, який це почув, новина, схоже, стала шоком — на його обличчі застиг вираз невіри.

— Так. У нас немає жодної причини так брехати.

Хоча пан Міямото й перебив його посеред розповіді, Тояма відповів коротко й знову продовжив:

— Спочатку ця листівка опинилася в моїй шафці для взуття, а наступного дня мені вчинили капость — напхали сміття в парту.

— Я думав, якщо це все, то мені просто варто потерпіти, і рано чи пізно цькування припиниться.

— Але приблизно в той самий час було створено анонімний груповий чат, де почали з’являтися наклепи та образи на адресу мене й Уехари-сан.

Дійшовши до цього моменту, Тояма видихнув, перевів подих і продовжив:

— Коли я побачив, як сумує Уехара-сан через повідомлення в груповому чаті, я відчув шалений гнів. Водночас я палко забажав більше ніколи не бачити її в смутку і припинити це будь-якою ціною. Тому я вдався до такого нетактовного вчинку й скористався цією виховною годиною. За це мені справді дуже шкода.

Учні не насміхалися й не глузували, і пан Міямото теж не втручався, слухаючи мовчки.

— Думаю, ви всі чудово знаєте, що Уехара-сан не така людина, яка б робила щось подібне.

— Я також розумію, що є ті, кому я не подобаюся. Можливо, когось дратує те, що я навіть не намагаюся влитися в колектив, і такій людині неприємно бачити, як хтось на кшталт мене добре спілкується з Уехарою-сан. Я це розумію... Але! Я прошу припинити ранити інших людей у такий нікчемний спосіб лише через те, що вони пов’язані зі мною. Тому... якщо це цькування продовжуватиметься й надалі, я не збираюся сидіти склавши руки.

Ось у мене в руках листівка, яку підкинули в мою шафку. Вона написана від руки, тому якщо провести експертизу почерку, буде легко встановити автора. Оскільки бланки відповідей наших тестів зберігаються в школі, я збираюся попросити про це вчителя. Я вважаю, що той, хто підкинув листівку, і той, хто напхав сміття в парту, — одна й та сама особа. Думаю, винуватець сам чудово розуміє, що це означає. Залежно від обставин, це загрожує відстороненням від занять, а в гіршому випадку — відрахуванням або позовом за наклеп і образу честі. Попри це, Уехара-сан не бажає полювання на відьом, тому нехай той, хто до цього причетний, добре все обдумає й покається.

Тояма на мить зупинився й глибоко вдихнув.

— Насправді я не хочу вдаватися до подібних погроз... Але! Я більше не можу бачити, як Уехара-сан страждає! Будь ласка, не завдавайте болю дорогій мені людині... Тому... благаю вас...

Тут голос Тоями перервався.

Після кількох секунд тиші заговорила Уехара, яка досі мовчала:

— Я... вважаю, що неважливо, чия це провина. Це не провина Тоями й нічия інша провина. Мені теж невимовно боляче бачити, як у Тоями через це крається серце і як він страждає. Я теж благаю вас... будь ласка, припиніть це... Дуже... прошу...

Уехара теж не змогла стримати сліз, і її голос урвався.

Слова Тоями, що йшли від самого серця, без жодної фальші, вочевидь, зачепили однокласників за живе — у класі почулися схлипування дівчат, чиї очі налилися слізьми, та слова співчуття.

— Тоямо-кун, Уехаро-сан... Вибачте, що я не помітив, що відбувалися такі речі... Через свій статус я не можу зробити поспішних висновків просто зараз, але пізніше ми детально поговоримо про цю справу.

Коли Тояма та Уехара трохи заспокоїлися, пан Міямото, який досі вирішив триматися позиції спостерігача, нарешті заговорив.

— Усі підійдіть серйозно до цього питання, нам потрібно буде провести розслідування. Залежно від обставин, я можу попросити кожного з вас про допомогу в індивідуальній бесіді. Розумію, що це шок, але нехай кожен намагається, як і раніше, зосередитися на уроках.

Пан Міямото підсумував усе саме тоді, коли Тояма та Уехара висловили все, що хотіли, і обом забракло слів.

— Пане учителю, вибачте, що ми забрали час виховної години, не порадившись із вами заздалегідь, — перепросив Тояма перед паном Міямото.

— Винен не лише Тояма, я теж знала про це заздалегідь і несу відповідальність. Пане учителю, пробачте нам, — услід за Тоямою вклонилася й Уехара.

— Не заперечуватиму, мені б хотілося, щоб ви звернулися до мене заздалегідь, але я почув ваші почуття. Після уроків ми поговоримо про це ще раз.

Ні Тояма, ні Уехара не знали, чи вирішить це проблему остаточно. Однак, якщо палій цієї справи був у цьому класі, то тепер вони точно змогли його стримати. Метою було не викрити винуватця, а виключно припинити наклепи, тож ефект мав бути.

— Тоді, оскільки часу обмаль, виховну годину проведемо стисло.

Почувши слова пана Міямото про відновлення виховної години, Тояма та Уехара пішли збирати листівки в учнів.

Щоб забрати папір, Тояма підійшов до парти Курашіми, але той у цей момент виглядав цілком спокійним і не виказував жодного хвилювання. Проте в його погляді, спрямованому на Тояму, вгадувалися заздрість та гнів.

Мовчки забравши листівку в Курашіми, Тояма подумки глибоко зітхнув.

Того дня, коли Тояма та Уехара заявили про цькування на виховній годині, ця тема стала головною для обговорень. Мабуть, серед учнів були й такі, хто повірив у брехню й залишив дописи в груповому чаті. Тепер ці учні, без сумніву, почувалися дуже ніяково.

— Міко, ну, я пішла.

— Ага, щасливо.

Уехара кинула кілька слів своїй близькій подрузі Аїзаві й попрямувала з класу до кабінету виховної роботи. Її викликав туди пан Міямото після уроків для з’ясування обставин цієї справи.

Оскільки розмова торкалася делікатних тем, пов’язаних зі статтю, пан Міямото розпитував Уехару наодинці. Тояму ж розпитував інший учитель у сусідній кімнаті.

— Там було написано, ніби ти займалася оплачуваними побаченнями. Розкажи мені, будь ласка, свою версію, Уехаро-сан.

Звісно, Уехара заперечила це, заявивши, що нічим таким не займалася. Але те, що вона сказала далі, по-справжньому здивувало вчителя.

— Пан Міямото... Я, ну... я, я щ-ще н-незаймана! Мені важко це довести, якщо ви попросите... О! А якщо піти до гінеколога, там можна отримати якусь довідку?

— Пф-ф!

Від такої раптової заяви Уехари про цноту Міямото аж пирхнув чаєм, який саме пив.

— В-вибач... З-здається, таких довідок не видають. Хоча я точно не знаю.

— Ось як... Але тоді я не зможу зняти звинувачення з Тоями... Якби я могла довести, що незаймана, усі б зрозуміли, що у нас із ним не було ніяких оплачуваних побачень...

Уехара щиро хвилювалася за Тояму, і, вочевидь, через свої почуття до нього додумалася аж до довідки про цноту.

Попри те, що це було не зовсім доречно, Міямото мимоволі посміхнувся від такої зворушливості. Уехара дуже дорожила Тоямою.

«Хе-хе, як добре бути молодим».

У пам'яті Міямото спливли спогади про його власну юність десять років тому, коли він сама був старшокласником, і гіркувато-солодкі миті молодості викликали мимовільну посмішку на його обличчі.

Ці двоє, мабуть, легко подолають нинішні перешкоди.

Попри свою роль учителя, Міямото в глибині душі щиро вболівав за кохання цих двох підлітків.

◇

Вчора після уроків Тояма давав свідчення вчителю з виховної роботи і розповів те, про що вони заздалегідь домовилися з Уехарою.

А саме... «Обоє з них не бажають розшукувати винного в наклепі».

Для цього була своя причина: вони вважали, що тепер, коли все набуло такого розголосу, зачинщик навряд чи зможе надалі діяти необережно.

Тояма вважає, що як стримувальний фактор це мало цілком достатній ефект.

Згадуючи вчорашні події, він перевдягнувся у шкільну форму. Закінчивши підготовку до школи, він спустився сходами, де на нього вже чекала Нацукі у формі.

— Сьогодні підемо до школи разом?

Побачивши її, Тояма кинув Нацукі це єдине слово.

— Справді? Від сьогодні ми знову можемо ходити до школи разом?

— Ага, тепер усе гаразд.

— Ура!

На обличчі Нацукі засяяла широка посмішка, і вона міцно вчепилася в руку Тоями.

Вони не ходили разом до школи всього кілька днів, але вона була вже неймовірно щаслива.

Як і завжди, Нацукі була сестричкою з «комплексом брата», яка ніяк не могла подорослішати й віддалитися від нього.

Тояма припинив ходити з нею разом, щоб Нацукі не втягнули в неприємності, але тепер, як і очікувалося, все мало бути добре.

— Тоді ходімо!

Нацукі потягнула Тояму за руку, і коли вони вийшли з дому надвір, житловий квартал сяяв, освітлений ранковим сонцем.

Його м’яке світло було таким сліпучим і теплим, що він відчув, як до тіла й душі повертається життєва сила. Тоямі навіть здалося, що люди теж займаються фотосинтезом.

Справді чудовий ранок.

Ля-ля-ля... — Нацукі, наспівуючи щось під ніс, задоволено йшла під руку з Тоямою.

— Нацукі, ти аж занадто в доброму гуморі.

— Ми ж якийсь час не ходили до школи разом! Звісно, я рада!

— Але ж ми щодня бачимося вдома.

— То вдома, а це зовсім інше!

Цього сприйняття Тояма не зовсім розумів.

Проте Тояма задумався, чи правильно це, що Нацукі в такому настрої йде до школи разом із братом.

Вона, як-не-як, дівчина підліткового віку. Якщо вона йтиме під руку з хлопцем, нехай і з братом, сторонні люди, які нічого не знають, можуть не так усе зрозуміти.

— Послухай, Нацукі.

— Що, братику?

— Може, не будемо йти під руку, коли гуляємо надворі? Думаю, звичайні брати й сестри так не ходять.

— Е-е, та нічого подібного. Йоко-чян з мого класу казала, що навіть цілуватися — це цілком природно.

Схоже, у її класі знайшлася учениця з іще більшим «комплексом брата», ніж у Нацукі.

— Думаю, ця твоя Йоко-чян із класу помиляється.

— Чому?

— Мені здається, що брати й сестри зазвичай не цілуються.

— Ось як...

Занепокоївшись через те, що Нацукі трохи відірвана від загальноприйнятих норм, Тояма вирішив, що відтепер треба частіше вислуховувати її.

Невдовзі вони наблизилися до шкільних воріт. Вирішивши, що це привертає занадто багато уваги, Тояма зціпив зуби і спробував відчепити Нацукі, яка міцно трималася за його руку.

— Ой, братику, обережніше!

Тояма намагався вивільнити руку, але зустрів опір з боку Нацукі, і так, тримаючись під руку, вони й дійшли до шкільних воріт.

— Тоямо-о, я вже зачекалася на тебе!

Краєм ока біля шкільних воріт Тояма помітив ученицю, яка з криком бігла до них.

Дівчина з яскравим кольором волосся та легкою хімічною завивкою, яка мала ефектну зовнішність, підбігла до Тоями, погойдуючи своїми пишними грудьми.

— Тоямо, доброго ранку!

З цими словами Уехара вчепилася в його другу руку, з протилежного боку від Нацукі.

Опинившись між Нацукі та Уехарою, які тримали його під руки, Тояма став схожим на головного героя романтичної комедії, якого оточили дві красуні.

— Гей, зачекай! Ти, прибулець із планети Цицьок! Що ти твориш?!

— Нацукі-чян, доброго ранку. Ми вже біля шкільних воріт, тож ти можеш іти до корпусу середньої школи.

Сказавши це, Уехара потягнула руку Тоями до себе. Її великі груди притиснулися до нього, і це відчуття було приємним.

— Ой, зачекайте, що це ви притискаєте до своїх грудей?! Не можна й на мить послабити пильність!

Вони дуже виділялися, і Тояма, попри таку завидно ситуацію, навпаки, почав почуватися ніяково.

Після всього, що сталося вчора, йому зовсім не хотілося привертати до себе дурну увагу з самого ранку перед уроками.

— Послухайте, ви обидві, на нас уже починають дивитися, тому я хотів би, щоб ви відпустили мене, добре?

З цими словами Тояма силою вивільнив руки і успішно втік від них обох.

— Так, Нацукі, привітайся як слід з Уехарою-сан.

— Добре-е. Уехаро-сенпай, доброго ранку.

— Ось і добре, привіталася як слід. Нацукі, розумниця.

Коли Тояма це сказав, Нацукі випнула свої досить добре розвинені як для учениці середньої школи груди, показуючи, що це для неї цілком природно.

— Ну що ж, ми з Уехарою-сан підемо.

Оскільки Нацукі не поспішала йти до корпусу середньої школи, Тояма залишив її і швидким кроком попрямував до корпусу старшої школи.

— Ой, Тоямо, зачекай на мене!

Тояма, наче тікаючи від них обох, залишив позаду й Уехару і пішов до корпусу.

— Ну от, чому ти мене залишаєш!

Наздогнавши його, Уехара одразу ж почала висловлювати Тоямі свої претензії.

— Тому що після вчорашнього мені не хочеться привертати увагу, щойно прийшовши до школи.

— Я перепрошую за те, що трохи розбалувалася. Але... мені просто стало так радісно, що я не втрималася.

Уехара винувато похнюпилася.

— Не треба так засмучуватися. Я теж радий бачити Уехару-сан з самого ранку.

— Справді?! Ой, як добре!

Її обличчя, що щойно було опущене, миттєво засяяло радістю.

— Головне, що Уехара-сан почувається бадьорою.

Попри те, що з нею сталося таке лихо, вона, схоже, більше не сумувала.

— Ну... тому що Тояма захистив мене... Хоча ти й не любиш виділятися, ти так старався заради мене і переконав усіх. Я була дуже рада.

Уехара зазирнула Тоямі в обличчя своїми зволоженими очима, дивлячись на нього знизу вгору.

— Тоді я перехвилювався і мені забракло слів, але оскільки Уехара-сан допомогла мені, я зміг висловитися до кінця... Дякую.

Коли він стояв перед учительською кафедрою, нервував і не міг вимовити ні слова, Уехара стиснула його руку і додала Тоямі мужності.

Тояма згадав тепло і м’якість руки Уехари, і відчув, як його обличчя починає палахкотіти від жару.

— Ні, що ти... Тояма, ти тримався так гідно, ти був таким крутим... І ще... коли ти назвав мене своєю дорогою людиною, мені було так приємно...

Спогади про те, як він бовкнув таку сороміцьку фразу, ожили в його пам’яті, і Тояма всередині аж згорав від сорому.

Щодо Уехари, то її щоки вже певний час палали рум’янцем, а очі були зволожені, і вона палко дивилася на Тояму знизу вгору.

— Х…ходімо швидше до класу. А то запізнимося.

Не в змозі більше витримувати цю атмосферу, Тояма перевів тему, щоб приховати свій сором.

— Ой, Тоямо, зачекай.

Через те, що вони довго возилися втрьох із Нацукі, якщо так продовжуватиметься, вони справді запізняться.

Тояма знову залишив Уехару позаду і попрямував до класу.

Разом з Уехарою, яка наздогнала його біля воріт, Тояма стояв перед дверима класу.

Досі Тояма намагався жити так, щоб не привертати уваги. Це може здатися суперечливим, але можна без перебільшення сказати, що він виділявся саме тим, що не виділявся.

Тому просто через те, що він заприятелював з Уехарою, яка була популярною в класі, він став помітним.

І це після того, як учора він учинив щось подібне з захоплення класної години. Тояма й уявити не міг, яку ворожість тепер можуть плекати до нього однокласники.

Хоча він просто заходив до класу, куди ходив щодня, Тояма помітно нервував.

Він звик до того, що однокласники зазвичай називають непомітним інтровертом, і звик перебувати під прицілом зацікавлених поглядів. Проте зараз він вагався, чи варто заходити до класу.

Ті, хто писав наклепи, досі сиділи в класі з таким виглядом, ніби нічого не сталося. Оскільки іскра все ще залишалася, існувала ймовірність, що вогонь спалахне знову.

Поки Тояма роздумував і вагався перед дверима, його ліву руку раптом огорнуло щось тепле.

— Тоямо, все гаразд. Я з тобою.

Уехара міцно стиснула руку Тоями так само, як і вчора.

— Дякую, Уехаро-сан.

Відпустивши цю м’яку й теплу руку, Тояма зайшов до класу.

Коли він увійшов, погляди учнів, які впізнали Тояму, зосередилися на них обох, і в класі, де перед початком уроків стояв гамір, раптом настала тиша.

Оскільки разом із Тоямою до класу увійшла й Уехара, це привернуло ще більше уваги.

«Дивіться, Уехара-сан теж зайшла. Вони що, разом прийшли до школи?»

«Невже ці двоє справді зустрічаються?»

«Та ні, бути такого не може».

«Але хто знає. Вчора під час класної години вони ж трималися за руки, хіба ні? Може, у них справді щось є».

Тояма йшов до свого місця під пильними поглядами однокласників, які перешіптувалися між собою.

Тояма передбачав, що про них говоритимуть усяке.

«Як же вони люблять такі плітки».

Люди в класі, мабуть, начиталися повідомлень у груповому чаті й тепер давали волю своїй уяві.

І ось вони знову пустили чутки про те, що Тояма та Уехара зустрічаються.

«Мабуть, це в людській природі — любити плітки», — думав Тояма, прямуючи до свого місця.

— Юкі... Доброго ранку!

Чіхіро зустрів Тояму з широкою посмішкою на обличчі.

— Чіхіро, доброго ранку. Вибач, що вчора завдав тобі клопоту.

— Та ні, що ти. Розумію, що тобі багато через що довелося пройти, ти добре попрацював.

Саме те, що Чіхіро зустрів його з посмішкою, вже змусило Тояму відчути радість.

— Тоямо, тобі добряче дісталося. Коли я вчора почув про це, то був шокований, але ти так круто захистив Уехару-сан. Я змінив думку про тебе в кращий бік!

Хлопець, який дружньо поплескав Тояму по плечу і, кинувши «ну, бувай», пішов геть, був Окуяма Шота — учень, з яким Тояма раніше ніколи навіть не розмовляв. Він займав нейтральну позицію в класі, мав багато друзів, а його дівчина навчалася в тому ж класі. Тояма мав про нього хороше враження.

Це стало початком, і ще кілька учнів підходили поговорити з Тоямою, і всі вони були налаштовані доброзичливо.

— Ого, Тоямо, ти став популярним?

Уехара, яка вже встигла повернутися на своє місце, підійшла ближче, поки Тояма розмовляв з учнями.

— Уехаро-сан, та це просто таке... З'явився «герой дня», от вони й підходять із цікавості.

Няяково почуваючись через таку приязну увагу, Тояма вигадав перше-ліпше виправдання, щоб приховати свій сором.

Будучи незвиклим до подібного, Тояма не знав, як правильно реагувати.

— Уехаро-сан, скоро почнеться класна година, тому тобі краще повернутися на місце.

Тояма закликав Уехару повернутися за парту і перевів погляд на місце Такаї. Тоді вона, помітивши його погляд, щойно їхні очі зустрілися, одразу ж відвернулася.

Тояма сподівався, що вона бодай трохи за нього хвилюється, але по виразу обличчя Такаї неможливо було прочитати подібних емоцій.

«Як і завжди, Такаї не зраджує собі».

Тояма гірко посміхнувся, дивлячись на Такаї краєм ока.

— Тоямо, поговоримо ще пізніше.

Дивлячись у спину Уехарі, яка з цими словами поверталася на своє місце, Тояма з полегшенням зітхнув, зрозумівши, що його вчорашній вчинок був правильним.

Під час обіду того дня атмосфера навколо Тоями відрізнялася від звичайної.

А змінилося те, що Аїзава Міка, найкраща подруга Уехари, присунула свій стіл до Тоями та інших і чомусь обідала разом з ними. На вигляд вона була миловидною дівчиною з круглими очима та скромними грудьми; це могло прозвучати нечемно щодо неї, але з першого погляду її цілком можна було прийняти за ученицю середньої школи.

Проте її слова та поведінка, всупереч зовнішності, були цілком дорослими.

— Знаєш, Тоямо, а ти, попри свій вигляд, виявився досить палким хлопцем, — Аїзава з перших же слів дала Тоямі оцінку, яка йому не дуже пасувала.

— Та... невже?

Тояма згадав свої вчорашні дії.

Мабуть, він просто був настільки відчайдушним у своєму прагненні щось змінити.

— Твої слова на класній годині справді зачепили за живе. Інші учні теж казали, що відчули це.

Попри зніяковіння, Тоямі було приємно дізнатися, що його заклик дійшов не лише до Аїзави, а й до інших учнів.

— Я вдячна тобі, Тоямо. Дякую, що захистив Маріку.

Найкраща подруга Уехари, Аїзава, сказала, що сама нічого не могла вдіяти, але завдяки Тоямі все владналося.

— Тояма так старався, розмовляючи перед однокласниками заради мене. Я була по-справжньому щаслива.

Тоді він так хвилювався, що й сам не розумів, що говорить, але тепер, озираючись назад, він вважав, що все склалося добре.

— Тоямо, ти був таким крутим.

Уехара сором'язливо опустила голову і подивилася на Тояму знизу вгору.

Самому Тоямі, у якого тоді тремтіли руки і від хвилювання віднімало мову, було важко назвати себе крутим, але в очах Уехари він виглядав саме так.

— Для Маріки, Тояма став чимось на зразок принца на білому коні.

— Ну, Міко, годі тобі, мені ж соромно...

Уехара щиро вірила, що Тояма захистив її, і її симпатія до нього, схоже, значно зросла.

— Як на мене, це радше стане для мене доволі сороміцьким спогадом.

Тояма від щирого серця сподівався, що йому більше ніколи не доведеться виступати перед такою кількістю однокласників.

— Тоямо, ти вже захищай Маріку і надалі, добре?

Тояма не знав, що саме Аїзава мала на увазі, але мовчки кивнув.

Побачивши це, Аїзава задоволено посміхнулася.

— Тоямо, можна тебе на хвилинку?

Коли його раптово покликали, він обернувся і побачив перед собою несподівану особу.

— Курашіма? Тобі щось потрібно від мене?

«Ого, дивіться. Курашіма розмовляє з Тоямою».

«Справді. Ходять чутки, що тим, хто влаштовував цькування, про яке Тояма говорив вчора на класній годині, був саме Курашіма. Може, він знову щось замислив?»

«Мабуть, затаїв образу через те, що Тояма забрав у нього Уехару-сан».

Частина однокласників, які вважали, що Курашіма причетний до всього цього ланцюжка знущань, почали перешіптуватися.

— Тц! Мені треба з тобою поговорити. Ходімо надвір, бо тут багато зайвих вух.

Розмови однокласників, схоже, долетіли й до Курашіми, тому він гучно цокнув язиком і спотворив обличчя в гримасі.

— ...Добре. Дівчата, я зараз повернуся.

Уехара та інші з хвилюванням проводжали Тояму й Курашіму поглядами, тоді як решта однокласників дивилися на них із цікавістю.

«О, це що, дуель між двома хлопцями за Уехару-сан?»

«Якщо буде бійка, то це точно на даху».

«Та ні, це, мабуть, освідчення».

«Курашіма освідчується Тоямі? Ну це вже занадто».

Однокласники зі злим наміром розважалися цією ситуацією.

Саме такі вчинки — поширення чуток заради забави — і провокують знущання та цькування. Тояма зітхнув, дивлячись на зграйку однокласників, які пліткували, і подумав, які ж у них кепські смаки.

— То про що ти хотів поговорити? Обідня перерва вже закінчується, тому давай коротко.

Вийшовши з корпусу школи, вони перемістилися в непомітне місце і тепер стояли один навпроти одного.

— Ти знаєш, хто винуватець цих знущань? Якщо знаєш, скажи мені.

З вуст Курашіми злетіли слова, які виявилися цілковитою несподіванкою для Тоями. Адже Тояма вважав, що Курашіма причетний до цих капостей.

— Ні, я не знаю. Думаю, Уехара-сан теж не знає.

— Це ж покидьки, які образили Маріку?! Чому ви не розшукаєте їх і не змусите вибачитися?!

— Тому що Уехара-сан не бажає розшукувати винного. До того ж... ми не хочемо діяти необережно й роздмухувати цю справу. Хто знає, на що здатна загнана в кут людина?

— Боягуз... І чому Маріка з таким, як ти...

— Кажи що завгодно. Це рішення, яке ми прийняли разом з Уехарою-сан.

— Ти ж чув, про що щойно розмовляли ті в класі? Мене підозрюють у тому, що я зачинщик цих знущань. Тому я знайду винного, щоб очистити своє ім'я. І змушу його вибачитися перед Марікою.

— Можна тебе дещо запитати?

— Про що?

— Ті листівки, які підкинули в мою шафку для взуття, і капості з моєю партою — це ж був не ти, Курашіма? — Тояма запитав прямо в лоб.

— Що? З якого дива я мав би займатися такою дурістю? Винуватець — це, найімовірніше, якийсь хлопець, який приревнував тебе. Замість того, щоб питати мене про це, у тебе є докази, от і розслідуй собі, хіба ні?

— Ні... Якщо в цій справі це був не ти, то мені цього достатньо. Вибач, що запідозрив.

— Пфе, мені байдуже, що з тобою буде.

З цими словами Курашіма обірвав розмову, розвернувся і попрямував назад до корпусу школи.

«Значить, листівка — це не Курашіма».

Тепер, коли з'ясувалося, що Курашіма не винен, Тояма не мав наміру копати далі.

— Отакої, зараз почнеться урок.

Пролунав попередній дзвінок, і Тояма отямився.

«Хто ж, зрештою, створив той груповий чат?»

Хоча він і сказав, що не шукатиме винного, через те, що Курашіма знову підняв це питання, Тояма мимоволі замислився про це.

— Іскра все ще залишається... — Тихо пробурмотів Тояма і повернувся до класу.

Після уроків Тояма, виконуючи свої обов'язки члена бібліотечного комітету, розставляв повернуті книжки на полиці.

Тояма гостро відчував, що саме тут — найспокійніше для нього місце.

Особливий запах, який випромінювали книжки, та перебування в оточенні книжкових шаф зцілювали його душу.

Він і не помітив, як Такаї вже сиділа за столом і читала книгу. Працюючи в глибині бібліотеки, Тояма, схоже, прогавив її прихід.

У бібліотеці Тояма не обмінювався з Такаї особливими вітаннями. Він просто пройшов повз неї, кинувши погляд на те, як Такаї читає, і повернувся до стійки реєстрації.

У бібліотеці його заспокоював запах книжок, рівні ряди на полицях і вигляд Такаї, яка поринула в читання.

— Оформіть, будь ласка, видачу цієї книжки.

Через деякий час Такаї підійшла до стійки.

— Повернення за два тижні.

Тояма провів процедуру видачі та протягнув книгу.

Це був їхній звичний діалог.

— Дякую.

Сказавши це, Такаї не взяла книжку, а натомість узяла Тояму за руку.

— Юкі, ти добре впорався. Дякую, що захистив Уехару-сан.

Після цього вона взяла книжку і, залишивши слова вдячності, вийшла з бібліотеки.

Чи то від радості через похвалу Такаї, чи з іншої причини, але Тояма навіть не помітив, як на його обличчі мимоволі з'явилася посмішка.

— Ой? Такаї-сан, ти вже йдеш додому?

З-за меж бібліотеки почувся голос, схожий на голос Уехари. Судячи з усього, вона якраз зіткнулася з Такаї, яка щойно вийшла з бібліотеки.

— Тоямо, вибач, що затрималася! Я прийшла повернути книжку.

Одразу після того, як у коридорі почувся голос, Уехара забігла до бібліотеки.

— Я щойно розминулася з Такаї-сан. Вона була тут увесь цей час?

— Ага, вона взяла книжку й пішла додому.

— Ну, ми розминулися, тому я знаю. У мене сьогодні були справи, і я не змогла прийти одразу, тому шкода, що не вдалося поговорити з Такаї-сан.

Уехара останнім часом, схоже, з усіх сил намагалася з нею потоваришувати, але Такаї, досі не відкрила їй своє серце.

«Мені здається, що вона ось-ось відкриється».

Тояма чомусь мимоволі подумав про це, згадуючи слова Такаї, яка просила його захистити Уехару.